Ф р у Л і н н е. І скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?
Н о р а. От уже не можу сказати точно. У таких справах, бачиш, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто у мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.) Тоді сяду, бувало, і почну собі уявляти, що ось у мене закохався багатий старий...
Ф р у Л і н н е. Що? Який старий?
Н о р а. Е, ніякий!.. Що він помирає, його духівницю прочитали, а там великими літерами написано: "Всі мої гроші одержує негайно і готівкою мила фру Нора Хельмер".
Ф р у Л і н н е. Але, люба Норо, — що ж це за старий?
Н о р а. Господи, як ти не розумієш? Ніякого старого не було зовсім. Це лише моя уява. Я просто потішала себе цим, коли не знала, де взяти грошей. Ну, та Бог з ним, з усім, з оцим нудним старим. Тепер мені однаково. Не треба мені більше ні його, ні його духівниці, тепер мені й горя мало, Кристино! (Схоплюється.) О Господи, як чудово! Подумати тільки: горя мало! Не знати ні турбот, ні клопоту! Жити собі та поживати, вовтузитися з дітлахами! Обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд. А там, подумай, не за горами і весна, синє небо, простір. Можливо, пощастить проіхатися кудись. Можливо. — знову побачити море! Ах, справді, як чудесно жити і почувати себе щасливою!
У передпокої чути дзвінок.
Ф р у Л і н н є (встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.
Н о р а. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто зайде. Це. певно, до Торвальда...
С л у ж н и ц я (на дверях передпокою). Вибачте, пані, тут якийсь пан хоче поговорити з паном адвокатом.
Н о р а. Тобто, з директором банку, хочеш сказати.
С л у ж н и ц я. З паном директором. Та я не знаю, — адже там лікар...
Н о р а. А що це за пан?
К р о г с т а д (на дверях). Це я, фру Хедьмер.
Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна..
Н о р а (ступивши крок до Крогстада, з хвилюванням, притихлим голосом). Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?
К р о г с т а д. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув...
Н о р а. Отже...
К р о г с т а д. В особистій справі, фру Хельмер. Більше нічого.
Н о р а. То будьте ласкаві пройти до його кабінету. (Байдуже вклоняється, зачиняє двері до передпокою, потім підходить до грубки подивитись, чи добре в ній горить.)
Ф р у Л і н н е. Норо... хто це був?
Н о р а. Приватний повірений Крогстад.
Ф р у Л і н н е. Отже, не справді він.
Н о р а. Ти знаєш цю людину?
Ф р у Л і н н е. Знала... Кілька років тому. Адже він якийсь час вів справи у наших краях.
Н о р а. Так-так, правда.
Ф р у Л і н н е. Як він змінився!
Н о р а. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.
Ф р у Л і н н е. То він тепер удівець?
Н о р а. З купою дітей... Ну от, розгорілось. (Зачиняє дверцята грубки і легко відсуває качалку.)
Ф р у Л і н н е. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?
Н о р а. Так. Дуже можливо. Я зовсім не знаю. Але годі нам думати про справи. Нудно.
З кабінету Хельмера виходить лікар Ранк.
Л і к а р Р а н к (ще на дверях). Ні-ні, я не хочу заважати. Я краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє за собою двері і помічає Фру Лінне.) Ах, вибачте! Я і тут, здається, буду заважати.
Н о р а. Анітрохи. (Представляє їх одне одному.) Лікар Ранк — Фру Лінне.
Р а н к. Ось як. Я частенько чув це ім'я у цьому домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.
Ф р у Л і н н е. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко...
Р а н к. Еге ж... Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!
Ф р у Л і н н е. Скоріше — просто перевтома.
Р а н к. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити — бігаючи у гості.
Ф р у Л і н н е. Я приїхала сюди шукати роботи.
Р а н к. Що ж. це особливо слушний засіб від перевтоми?
Ф р у Л і н н е. Адже треба жити, лікарю.
Р а н к. Так, якось приємно думати, ніби це вельми потрібно.
Н о р а. Ну, знаєте, лікарю!.. І ви ж не від того, щоб пожити.
Р а н к. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також, і всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Хельмера...
Ф р у Л і н н е (тихо). А!...
Н о р а. Кого ви маєте на увазі?
Р а н к. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаєте. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він твердить як щось непорушне, що і йому треба жити.
Н о р а. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?
Р а н к. Ій-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.
Н о р а. Я не знала, що Крог... що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.
Р а н к. Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Мінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючи, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на якусь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.
Ф р у Л і н н е. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.
Р а н к (знизуючи плечима). Отож воно й саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.
Нора зайнята власними думками, раптом сміється негучно і плескає в долоні.
А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви власне, що таке суспільство?
Н о р а. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з ІНШОГО сміюся... Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торваль#У?
Р а н к. То саме це вас так дуже втііиас?
Н о р а (посміхаючись і наспівуючи). Це вже? моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має таїСИЙ вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?
Р а н к. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, oо це у вас заборонений плід.
Н о р а. Так, але це Кристина мені принесла трішки.
Ф р у Л і н н е. Що?.. Я?..
Н о р а. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...