Вона вийшла, мружачись од яскравого світла, блимнула на Самуся ще більшими, ще чорнішими, ніж у нього, очима. А той її за руку — хап!
— Ану ж відчепись! — почув він негайний ультиматум у відповідь на свої протизаконні дії... Але те, що лякало й наповнювало розпачем Гришу, лише звеселило Самуся.
— Все правильно! — зраділо вигукнув він.— Відчепись, аби но перечепивсь, а коли й зачепишся, то, значить, не почепись і не вчепп, а таки ж підчепи!
— ІІч, ціцерон-макароп! — зареготав Щусь.
А Котя знов у хатину, та віконну раму — штовх, та в садок — плиг! А в садку стояв під деревом Гриша і був, як заведено казати в таких випадках, пі живий ні мертвий. Стрибнула до нього лигає для того, щоб він у мільйонний раз почув "Відчепись!", але ж стрибнула!
♦ — Невже Самусь? — спитав Гриша, який уже давно впізнав і мотоцикл, і голос його власника, що долинав з хати.
— Л тобі не однаково? І хоч плач, хоч скач.
Найзагрозлпвішим було те, що Самусь приїхав мотоциклом. Машина та обидва мотоцикли (бо мав їх два) слугували йому тільки в особливих випадках. Як усі Самусі, він був ощадливий, економний, попросту — скупий і жадібний. Тому власну техніку беріг, а з колгоспної брав навіть більше, нія" вона могла дати. Всі це бачили, і всі мовчали, бо треба ж мати свого передовика, а ще не народився той, хто перевищив би Самуся. Самусь їздив обідати трактором, а то й самохідним комбайном, трактором же їздив па всі збори, до магазину, до контори, до молодиць — вдів і розведених — так само. Його приймали, бо молодий і нежонатий, та ще й Самусь, але й не давали особливо розсиджуватися, бо сором перед людьми. Найбільше, що міг мати від молодиць,— чарку та сала з цибулею на загризаппя. Решта — зась. Не станеш же цілуватися, коли під хатою трактор гарчить на все село і люди сміються: "Вже Самусь у Дупькн!", "Вже в Наталки!", "Вже в Моїрі". Де трактор, там і Самусь. І щоразу до іншої. Виходить, у чоловіка ніяких серйозних намірів, а коли так — з богом...
Самусеві вже було за тридцять, а він ні одружуватися, ні хоч би закохатися. Так ніби чоловік не знав, що таке любов, симпатії, переишвапня. Коли ж гримотів трактором до тої чи іншої молодиці, то, мабуть, просто хотілося йому в ту мить жінки так само, як хочеться хліба, води, спати.
А до Щуся прискочив, бач, мотоциклом і в темряві, та ще й пору вибрав таку гарячу. Так і всю посівну в колгоспі під загрозу можна поставити: один механізатор зривався щодня до лісництва, а тепер цілпх два!
Гриші дуже хотілося обговорити всі ці приблеми з Котсю, але, одержавши своє чергове "Відчепись!", він змушений був котити мотоцикл далі від лісникової садиби, щоб не нагадувати торох-тінпям про себе зайвий раз і їхати на тракторну бригаду з серцем, в якому шкреблися навіть по традиційні миші, а всі знані й незнапі сільськогосподарські грпзунн.
Ну ж Самусь! І чого йому треба в Щуся?
А Самусь узявся за діло так, як віп брався за все. Щовечора котив до лісника, їв смачні цитапчипі борщі, пив Щусеву горілку, утухав, казав: "Усе правильно!" Коли ж появлялася Котя, норовив ухопити її за що доведеться і зовсім по ображався па дівчаче с Відчепись!", а її стрибань у вікно до Грпші Левенця мовби п не помічав.
Чудеса в решеті!
Щусь ще ніколи в житті так не тішився. Йому подобалося велике суперництво, оця неоголошепа війна між двома .механізаторами, подобалася ще більше гра, яку вела його Котя з ними обома і з ппм самим. Віп бачив, як Котя обкручує довкола пальця обох хлопців і його з циганкою, але знов і знов заохочував і навіть провокував цю безконечну гру, сидів після щедрої, ситої вечері, дивився, як Котя вистрибує у вікно, бачив усе, покурював, посміювався. Хай ноказиться, поки молоде! Циганка Олеля вола себе ще загадковіше. Співчувала і Самусеві, і Гриші, стояла за обох і пі за кого зокрема. Допитатися в неї Щусь нічого не міг, ^ле знав: хитра циганка щось має на гадці. Має, то й хай. Тут головне було не в циганці, й не в Коті, і не в молодому Левенці, а в тому, що Самусі прийшли до Щусів! Прийшла коза до воза та й сказала: ме-ке-кс! Зламали роги пайелаветнішому Самусеві, відмовився од своєї свинячої ::ипчки їздити до людей трактором, забув иро посівну, сидить тнхпіі та добрніі у хаті и терпить усі [Котині вибрики! Всі прикмети вказували па те, що настає небувале вознесения Щусів, і якою ціною! Ціною, можна сказати, принизливого впокорення Самусів у особі пайвидатнішого, може, чоловіка, якого за цілі віки зміг сплодити цей рід.
Чи треба казати, як кортіло Щусеві підігнати події! Але вій йе квапився. Перше — що мав натуру повільну й терплячу. Друге: йому однаково було, кого вибере Котя, бо, коли Самуся, тоді для Самусів вічна залежність од Щусів, коли ж Левенця, то Самусям [вічна ганьба й приниження, що знову ж грає па дудку Щусів. Третє: він боявся сполохати Котю, бо вона була як ляклива пташка або дике звірятко — махни необережно рукою, і все пропало. Полетить, побіжить, утече, забереться в найглибші нетрі дівчачої неприступності, віджене від себе своїх дивних (але Ж І ЦІННИХ, чорти його бери!) залицяльників, і тоді знов сиди в лісництві та слухай, як завивають вітри та пугукають сичі на сухих деревах, ночами. Тому Щусь виказував терплячість на рівні світових стандартів, і Котя, мовби з бажаппя віддячити батькові за політику невтручання і поблажливості, а може, перейнявшись Щусевпми Хитрощами і міркуваннями династичного порядку, від дій односторонніх перейшла до загравань з обома своїми кавалерами, вже не ^цовечора вистрибувала у вікно до Гриші Левенця, так що той мар-іно тупцював між темними деревами, а розімлілий від щастя Самусь блаженствував коло неприступної чортячої дівчини і вдоволено муркотів: "Усе правильно!"
Найбільшого напруження події набули вже перед самими жнивами. Конфлікт між Самусем і Гришею Левеицем загострювався більше й більше і загрожував вибухнути якимсь не баченим у цих краях катаклізмом, ало глибоко й неприпустимо помилялися всі, хто звів би цей конфлікт до мовчазного й пе до кінця зрозумілого суперництва двох механізаторів за чорняву доньку лісника Щуся. Хоч зовні, надто для людей невтаємничених, могло все видаватися саме таким, але ми не можемо припустити навіть думки про здрібнення намірів і жпттєвих устремлінь наших героїв. Бо в душах їхніх (у зовсім молодій Гришиній і старшій на десять років Самусевій) лунали не самі лиш пісні про кохання, але могутньо гримів і марш механізаторів (слова Негоди, музика Пашкевича, виконує хор мехапізаторів під керівництвом Безкоровайного): "Ой прослались довгі гони, степ розбуджений дріма, заправляймо, хлопці, копі та й сідаймо, друзі, до керма. Усміхнися, земле-мати, дзвонить колосом врожай. Перемоги здобувати ми рушаєм на передній край. Не забудуть степ і зорі, ясний місяць, темнпй став, як ми в клекоті моторів йшли у наступ до нічних заграв". І приспів: "Гей, могутня, дужа сила відростила наші крила, запалила нас, поріднила нас!"