Левине серце

Страница 74 из 104

Загребельный Павел

" Що ж — любовний трикутник? Ми перевертаємо його так і сяк, в він однаково лншасться трикутником, а в літературі така ситуація належить до найзаяложенішпх. То що ж — і далі гратимемося в цю набридливу гру? Ге-ге! Ми приберегли дещо. Щоправда, життєві ситуації майже завжди мають трикутну форму, як поетична груша в Андрія Вознесспського. За двома неодмінно стоїть хтось третій, часто набагато важливіший, впливовіший, солідніший. А чи не бовваніє тут хтось ще й за третім? Традиція пе велить передчасно зазирати за спину третьому, і мн не станемо порушувати традицію, падто що й досі пе вирішили, кого ж вважати третім: Левенця чи Самуся?

Тпм часом МОЯЇСМО відзначити високе почуття справедливості, яке виказала в той день циганка Олеля. Самусеві припали її пуп-днкп-мундпки, Грпіні — плавання на човпі з Котею.

Грпша плив назустріч Котипому обличчю. Човен прослизав по воді, як промінь. ПОЛИСК СОПЦЯ Й водп зливався в суцільне сяяння, і посеред того сяяння сиділа Котя, впершись підборіддям у свої високі коліна і насмішкувато стежачи за Грішнішім силкуванням на кормі. Весло виривалося в нього з рук, стукало об човен, бризкало водою, зачіпалося за водорості, за якесь таємниче зілля, що проростало на мілководдях мовби й по з землі, і не з води, а з самого неба. Котине обличчя, до якого він плив і ніяк не міг допливти, затуляло Грипп півсвіту. Він пе бачив ні зеленого блиску низьких верб, ні густпх вузьколистих лоз, ні зелеппх русалкових нетрів, у паморочливу празелень яких вганявся човен, рятуючись од спеки, а може, ховаючи цих двох від людських очей і від самих себе. День ішов у полиску вод, у ярінпі сопця, в шелесті гілля, в шурхоті й сплесках серед мізерної тіні від лозового пруття.

— Куди ми запливли? — засміялася Котя.

і Грпша не відповів. Бо хіба знав? Далина зникла, повітря не [було, вода стала якимсь зеленим борщем, з якого несила витягнути весло, зелепа каламуть спалахувала довкола, проростала мовби крізь пих, воші самі ставали гнучкими стеблами, вузьким довгастим листям, всюдисущими теплими рослинами. Все переплуталося в цьому задушливому зеленому мороку, рослини звисали з невидимого неба, здіймали виткі руки з води, проростали мовби з самого центру землі, вопп утцільнювалися тривожно й загрозливо, несли з собою таємниче, тихе шаленство, і Котя злякалася того шаленства, стала розривати рукамп міцпі лози, розплутувати склу-бочені зарості, затупотіла ногами об дно човна:

— Куди ж ти правуєш? Виберемося мп сьогодні звідси, чи ні? Гриша плутався у лозах, у водоростях, у власному збептежен-

пі, як у пастках, він не злякався сам, зате вперше бачив злякану Котю, і видовище було таке незвичне, що він з радістю переживав його якомога довше. Але човен так само непомітно вислизнув з чіпких гущавин і ОПИНИВСЯ за їхніми валами в широкій мілководній затоці. Це вже була мертва нетеча, забита рогозом, лепехою, чортівпею, тут завелися чи то тропічні водорості, чи щось іноплапстне: не вода, а паризька зелень, хоч бери її оббризкувати садки від гусені. Пролопотіла ондатра, вивертаючи після себе попідрізувану лепеху, поринула мало не під самий човен налякана лиска, в повітрі стояв задушливий сморід од дохлої риби, од бо-лотпого гниття. Тут Гриша злякався но-справжпьому. От завіз, так завіз дівчину! І зпов пе вгадав Котиного настрою. Вона зраділа.

— Ти знаєш, де ми?

— Ні, не знаю.

— Це ж одруб діда Несвіжого!

— Який одруб? Де?

— Л під нами. Ти чув про золото Несвіжого?

— Хто ж про нього не чув?

— То знай же: Рекордист знайшов золото.

— Рекордист? Золото?

Грпша не міг повірити навіть Коті. Ну, сміялися в Світлоярську, розповідали байки, але щоб насправді?

— Ось я тобі покажу — переконаєшся,— пообіцяла Котя.— Правуй до отого бугра. Бачиш, бузиною поріс? А далі ота фашистська трава.

Бугор починався просто з води, бузина трималася на ньому з другого боку, так ніби боялася помочити свої ноги, зате чорно-зелена чужипська трава, власне, й пе трава, а якесь страхітливе паліччя, схоже на гігантські коноплі, густе, щільпе, нахабне, двома стінами охоплювало бугор знизу, тпснуло його до води, так паче хотіло зіпхнути туди й утопити. Цю траву нібито привезли сюди фашисти під час війпи, висівали її в степу перед своїми окопами для маскування, і вона виростала на голому місці мало не за тиждепь, впбехкувала така, що міг сховатися в ній вершник, коли Яч після визволення спробували вивести фашистський бур'ян, віп виявився чіпкіш, ніби якась рослинна чума, розораний і ви-корчувапий в одному місці, миттю перескакував па інше, творив дикі джупглі то серед пшеничного лану, то в просах, то серед кукурудзи. Все це діялося що до Гришиної появи, а за його пам'яті фашистське зілля перекинулося в плавні, мовбп збагнувши, що в стену йому спокою не дадуть, і вже коло води розрослося так, що страшно було поглянути. Затоплене, воно вискакувало на сухі місця і тепер розкошувало там, відлякуючи не тільки випадкових рибалок, а й таких небоязких і спокійних людей, як Щусь.

— Ти ІЦО — була там? — показав очима Гриша на гидкі гущавини па березі.

— Правуй, правуй, там побачиш! Держи на оту латочку з піском. Бачиш?

Віп бачив маленьку лисинку піску коло самої води, єдине місце, де можна було приткнутися, човен плив уже й не по воді, а по траві, трава пружинила під днищем і відштовхувала човеп точнісінько, як Котя Левенця і всіх, хто наближався до неї на недозво-

^їепу відстань. Невже Гриша був перший, з ким дівчина пливла до Ьих таємничих заростей?

Човен тицьнувся в пісок, Котя вистрибнула па берег, підтягнула човен вище, сміливо попрямувала до найбільшого куща бу-зипп, і Гриша тільки тепер помітив па ньому густі кетяги білого цвіту, і в ніздрі йому вдарило млосними пахощами, згадалися сороміцькі чоловічі нрпмовкп-педомовки про те, як казяться жінки в час цвітіння бузини, здивувався, що пе помічав цього цвіту в Світлоярську. А може, там уже й відцвіло або ще по зацвітало |і Котя привезла його сюди павмпспе, щоб подати знак? Зпак? Який зпак?

Трохп одурілий, він вибрався з човна, подерся слідом за Ко-тею, увесь здригаючись од передчуття, може, найголовнішої пригоди в його житті. Мало не навпомацки знайшов Котю, вхопився за пеї руками так само, як тоді, коли штовхнула його в човеп циганка Олеля, але тут був не хпеткпй човен, а тверда земля, па йогах треба було триматися самому, Котя відступилася від хлопця і пирснула: