Десь автор уже несміливо натякав, що Івап Іванович теж походив з роду Самусів (хоч і з бокового коліна), прізвище його було Самусь, а Несвіжий — прізвисько. Прізвисько Несвіжого заробив пе сам Іван Іванович, а батько його Іван Іванович ще до війни, коли вони з Щусем (лісниковим батьком) відбували в Яресь-
5сах територіальні військові збори (в Карповім Яру це звалося ["відбувати терчасті"). Про Яреськи багато розповідати немає потреби. Це те само село, де Довженко знімав свою славетну "Землю" і куди щоліта їздять з Полтави і Харкова їсти вареники з вишнями. Відомий літературний слідопит ходить в Яреськи пішки... хоч з Києва, хоч з Тбілісі, хоч з Білорусії,— завжди пішки, бо на транспорт він пе надіється. Одним словом, хто хоче подивитися на Яреськи, той може туди дістатися — або на автобусі, або пішки. Від Карпового Яру до Яресьок теж завжди добиралися пішки. Чоловіки — щоб гартувати ноги для можливих воєнних походів, жіп-кп — щоб відвідати чоловіків і принести гостинця, а гостинець, відомо ж, смачніший саме тоді, коли він пе привезений, не присланий, не переданий, а принесений власноручно з таким приємним додатком, як рідна (та ще, дивись, і кохапа!) жінка.
Отож, карноярівські жінки, поклавши в плетені з білої лози гарненькі кошики по паляниці, четвертині сала, кільцю ковбаси, пляшці перваку, зібралися до Яресьок. Але пе станеш же нести той кошик у руці — руку відтягне, то зв'язано його вишитим рушничком ще з одним таким самим кошичком, у який для противаги теж накладено сього-того, тоді завдано це па плече1, і вже можна мандрувати.
Одарка Івана Івановича Самуся принесла чоловікові те, що й усім носили, а в отой кошик, що для противаги, насипала грушок, вибираючи спілі, влежані, м'якенькі, щоб смачніше.
Жіноче гостювання в Ярсськах ніколи не затягувалося більше однієї ночі, бо чоловіки досить ревниво ставилися до жіночих зазіхань на їхню особисту свободу і відправляли дружин додому, посилаючись па потребу безперешкодного виконання священного обов'язку.
Після відходу жінок випивалося і з'їдалося принесене ними, починаючи з закоркованих кукурудзяними качаиами пляшок, паляниць і сала, кінчаючи десертом: в кого яблука, в кого груші, в кого сливи чн абрикоси.
Самусь, од природи скупий, як усі Самусі, грушок, принесених Одаркою, нікому б і не дав, але помітив, що вопи перележапі і деякі починають уже навіть гнити. Тоді віп і намірився почастувати Щуся, бо все ж таки були односельчанами, та ще й куми.
— Куме,— сказав Самусь Щусеві увечері,— а чим я вас хочу вгостити?
— Скажеш, то й знатиму,— лінькувато відгукнувся Щусь, який па цьому світі ні з чого пе дивувався, звикнувши сприймати все як иалежне.
— Одарка моя грушок принесла. Та вже ж і грушки! Давайте покуштуємо.
— Можпа й покуштувати, можна й посмакувати,— згодився Щусь.
Самусь дістав кошик, розстелив білий рушничок на тумбочці між їхніми залізними косчкамп, почав викладати на нього грушки.
— Дурна баба насипала переспілих,— буркітливо пояснював віп,— і деякі трохп несвіжі, куме, то ми вже давайте їх і поїмо, щоб пе пропали, а завтра цілеиькі.
— Твої гру піки, то ти несвіжі і їж,— порадив добродушно Щусь,— а я вже якось буду ціленькі.— І віп запустив свої міцнющі зуби в тверду соковиту грушу, аяс чвиркнуло соком, а Самусь тп.м часом їв гниленькі, що тільки пшакали йому на зубах, мов порожні капшуки.
Він сподівався, що сьогодні поїсть усі гпилі й завтра їстиме з Щусем уже цілі й свіжі, але за піч частіша груш (от клята Одарка — набрала переспілих!) знов підгнила, і зпов Самусь вимушений був підбирати понсовапе, а Щусь трощив ціле й пеушко-джспе! Так і з'їли вони весь кошик грушок: хазяїн підбирав не-свіячі, гниленькі, а гість розкошував добіршімп. Коли повернулися з Яресьок і Щусь комусь розповів про ті грушки, Самуся про-дражнплп Несвіжим, і вя"е те прізвисько успадкував і його син Іван Іванович, воно пристало до нього ще дуя"че, нія" до родоначальника, бо Іван Іванович відзначався скупістю такою, ніби заповзявся поганьбити все колгоспне селянство степової зони України. В Карповім Яру ця скупість ще не так давалася взнаки, бо в старому селі все було поплутане, пережитки проклятого минулого гніздилися в кожному кущі дерези і під кожною стріхою. У Світлоярську Ях з його точппм плануванням і цілком новим стилем життя всі одразу помітили, що Іван Іванович Несвіжий не просто скупий, а чоловік мовби хворий якоюсь капіталістичною, а то й феодальною хворобою, чи що.
Хату віп будував останнім, вичікуючи, якого розміру поставлять собі голова колгоспу й голова сільради, всі багатодітні світлоярівці, директор школи і бригадир механізаторів Безкоровайнпй. Він не піддався па хитру тактику старого Самуся, який узяв дві ділянки, заявивши, що хоче відділяти того сина, який жениться, а тоді вигідно продав одну з них. Така операція була занадто і відверто незаконна, щоб на неї пішов Несвіжий, який завжди був прихильником і прибічником законності в усьому.
Зате ніщо не заважало йому поставити хату найбільшу в Світлоярську — па сто двадцять квадратних метрів, окрім того, поряд з хатою, сказатп б, головною, збудувати в дворі й літню кухню, власне, маленьку хатку, в якій він і поселився з дружиною і сипом Рекордистом. У велику хату було куплено гарнітури полірованих меблів, розставлено по-міському: спальний — у спальні; сервант, стіл, стільці — в їдальні, яка правила й за вітальню; диван, крісла, журпальпий столик, письмовий стіл — у "кабінеті", що для Світлоярська мало стати вічно нерозгаданою таємницею, бо для кого той кабінет — для Рекордиста Івановича? Писати мемуари про свої походеньки? Хату замкнено на цілу систему замків, ключі від яких зберігалися в самого Івана Івановича, нікого туди він
Ніколи пе пускав, раз на місяць ходив Несвіжий попідвіконню, забирав у шибки, притуляючись посом так, що мимоволі виникала Ьагроза роздавити або шибку, або носа, і кричав дружині:
— Мапько, візьмп-по ганчірку та зітри ппляку в кабіпсті! На палець зібралося, а ти куди дивишся!
1 — Позамикав же ж, рота б тобі замкнуло, щоб і губами не плямкнув! — огризалася огрядна Мапька.