— На Філіппа небезпідставно падає підозра в тому, що він через членів Іспанської ради таємно під'юджував розбивати священні зображення і грабувати церкви, щоб мати привід ввести в країну армію чужоземних найманців нібито для боротьби з заколотниками і злочинцями.
— Хай буде скинутий як душогуб і вбивця! — оголосили члени Генеральних штатів.
— В Антверпені Філіпп вигубив жителів[253], винищив купців фламандських та іноземних. Сам король і Іспанська рада таємно дозволили відомому пройдисвітові Роді[254] навербувати зграю грабіжників і від імені не кого-небудь, а короля Філіппа стягати данину, підробляти печатки і видавати себе за повноважного королівського намісника. Це підтверджують королівські листи, нами перехоплені. Все це сталося за згодою короля і з ухвали Іспанської ради. Прочитайте ці листи — король схвалює в них те, що трапилось в Антверпені, визнає, що тим самим зроблена йому послуга, якої він і чекав, обіцяє винагородити і заохочує Роду та інших іспанців іти й далі цим славним шляхом.
— Хай буде скинутий як злочинець, грабіжник і вбивця, — оголосили члени Генеральних штатів.
— Ми хочемо тільки збереження наших привілеїв, твердого й законного миру і помірної свободи, особливо щодо віри, оскільки це, по суті, справа Бога й совісті. Ми нічого не маємо від Філіппа, крім брехливих договорів, які сіють лише незгоду між провінціями, чим він користується, щоб підкорити їх одна за одною і поневолити так само, як Індію, — грабунками, конфіскаціями, стратами та інквізицією.
— Хай буде скинутий як убивця, що замислив занапастити нашу країну! — оголосили члени Генеральних штатів.
— Він кров'ю залив нашу країну при допомозі герцога Альби та його поплічників, при допомозі Медіни-Селі, Рекесенса і зрадників, що засіли в державних радах і в радах провінцій. Він намовляв дона Хуана і Алессандро Фарнезе, принца Пармського, бути немилосердними і нелюдськи жорстокими (як це видно з перехоплених листів). Він оголосив принца Оранського поза законом; наймав трьох убивць і тепер шукає четвертого; скрізь набудував у нас замків і фортець; палив живцем чоловіків, закопував живцем жінок і дівчат; забирав їхнє майно; задушив Монтіньї, Бергеса та інших сеньйорів, зламавши своє королівське слово; вбив свого сина Карлоса; отруїв принца Асколі, якого одружив спочатку зі своєю вагітною коханкою, доньєю Євфразією, щоб майно померлого дісталося позашлюбній дитині короля; видав проти нас едикт, у якому оголосив нас зрадниками, що мають бути позбавлені життя й маєтків, — отже, вчинив тим самим нечуване в християнському світі злочинство, змішавши в одну купу винних і невинних.
— На підставі всіх наших законів, прав і привілеїв хай буде скинутий! — оголосили члени Генеральних штатів.
І печатки королівські були поламані[255].
І сонце світило над землею й над морем, золотило стиглий колос, наливало виноград, розсипало перли на морських хвилях, наче на весільних шатах нареченої Нідерландів — Свободи.
А трохи згодом у Делфгі четвертий убивця пробив трьома кулями груди принцові Оранському[256]. І він умер, вірний своєму девізові: "Будь спокійний серед бурхливих хвиль".
Його вороги пустили чутку, ніби він, не маючи надії захопити владу в південних католицьких провінціях і щоб пошити Філіппа в дурні, таємною угодою відступив їх "її високості" герцогові Анжуйському. Але герцог нездатний був сплодити зі Свободою дочку Бельгію, бо Свобода не любить протиприродного кохання.
А Уленшпігель і Неле покинули флот.
А Бельгія, їхня вітчизна, і далі стогнала під ярмом, закована в кайдани зрадниками.
9
Настали жнива; стояла спека, віяв гарячий вітер. Косарі й женці спокійно могли збирати посіяний під вільним небом, на вільній землі урожай.
Фрісландія, Дренте, Оверейссель, Гельдерн, Утрехт, Північний Брабант, Північна й Південна Голландія, Вальхерен, Північний і Південний Беевеланд, Дюївеланд і Сгауен, що утворюють Зеландію, увесь берег моря з півночі від Кнокке до Гельдерна, острови Тессель, Віланд, Амеланд, Схірмоннік-Ог — все від Шельди на заході до Емса на сході було напередодні визволення від іспанського ярма. Сип Мовчазного Моріц[257] вів далі війну.
Уленшпігель і Неле, не втрачаючи ні своєї молодості, ні сили, ні краси, бо дух і любов Фландрії не старіють, спокійно жили у Веерській вежі, чекаючи, коли ж, нарешті, після стількох жорстоких випробувань, повіє на Бельгію вітер свободи.
Уленшпігель попросив, щоб його призначили доглядачем на вежу, сказавши, що в нього зір гострий, як в орла, а слух, як у зайця, і тому він зразу ж помітить, якщо іспанцям заманеться знову завітати в їхню вільну країну. І тоді він ударить wacharm, що по-фламандському означає "на сполох".
Магістрат задовольнив його бажання. За його добру службу йому призначили платню і харчі: флорин на день, два кухлі пива, квасолі, сиру, сухарів і три фунти м'яса на тиждень.
Отак і жили собі Уленшпігель з Неле вдвох, радісно оглядаючи далекі острови вільної Зеландії, луки, ліси, замки, фортеці і військові кораблі гезів, що охороняли береги.
Ночами вони частенько виходили на верхню площадку і, сидячи там, згадували жорстокі бої і говорили про радощі кохання, яких вони зазнали і мали ще зазнати в майбутньому.
Звідти вони дивились на море, на блискотливі літніми ночами хвилі, які то набігали на берег, то відбігали, кидаючись на острови, неначе вогненні привиди.
Неле боялася дивитись на польдери[258], де блукали ясні вогники, бо це, казала вона, душі нещасних жертв. Адже ж усі ці місця були недавно полями боїв.
Мандрівні вогники миготіли на польдерах, сновигали вздовж греблі, верталися знову на польдери, наче не хотіли відлітати від тіл, з яких вони вийшли.
Одної ночі Неле сказала Уленшпігелеві:
— Глянь, як багато їх у Дуївеланді[259] і як високо вони літають! Найбільше їх на Пташиних островах. Хочеш туди, Тілю? Ми натремось мастю, яка покаже нам не видимі для очей смертних речі.
Уленшпігель відповів:
— Якщо це та масть, що носила мене на великий шабаш, то я вірю в неї не більше, ніж у химерний сон.
— Не слід заперечувати сили чарів, — сказала Неле. — Ходімо, Уленшпігелю.
— Ходімо.