— Слово гезів тверде, — відповіли вони.
— Отже, — мовив Ламме, — глядіть мені цього розпусника, цього брата Адріансена Ледаріансена з Брюгге. Я заприсягнувся, що він у мене буде жирний, як кабан, і здохне від свого сала. Зробіть клітку трохи ширшу, годуйте не сім, а дванадцять разів на день, і щоб їжа була жирна й солодка. Він уже й тепер як бик, зробіть, щоб він був такий, як слон, і виповнив собою цілу клітку.
— Ми відгодуємо його, — пообіцяли гези.
— Ну, а тепер, — вів далі Ламме, звертаючись до ченця, — я й з тобою, нікчемо, хочу попрощатися. Я годував тебе по-монастирському замість повісити. Наїдай сала і чекай, поки вхопить грець. — Потім, обнявши свою дружину Каллекен, він сказав: — Ось бач, хоч рохкай, хоч реви, а я її забираю від тебе, більше ти не будеш її шмагати.
Тут чернець, оскаженівши від люті, крикнув до Каллекен:
— То ти, похітлива бабо, йдеш на ліжко сластолюбства? Еге ж, ти покидаєш без жалю бідного мученика за слово Боже, котрий тебе навчав святої, солодкої, небесної покори. Будь проклята! Хай жоден священик не відпустить тобі гріхів, хай земля горить під твоїми ногами, хай цукор буде тобі як сіль, воловина — як протухла псятина, хліб хай тобі буде як зола, тепло сонячне — як лід, а сніг — як вогонь пекельний, хай плід твій буде проклятий, а діти народяться бридкими каліками, і щоб мали вони мавпяче тіло, свинячі морди, більші, ніж їхній живіт. Щоб ти мучилася, стогнала, плакала на цьому світі і на тому у вогні пекельному, що на тебе чекає, в пекельному вогні, сірчаному й смоляному, де горять такі повії, як ти. Ти зреклася моєї отецької любові. Будь же тричі проклята від Святої Трійці і сім разів від світильників ковчега! Хай тобі сповідь буде прокляттям, а святе причастя смертельною отрутою. Хай кожна церковна плита підніметься, щоб розчавити тебе й сказати: "Це блудниця, вона проклята і засуджена на вогонь вічний"!
Ламме аж застрибав від задоволення і сказав:
— Вона була вірна мені, чернець сам сказав. Хай живе Каллекен!
Але Каллекен затремтіла від страху і, плачучи, сказала:
— Зніми, чоловіче мій, зніми це прокляття з мене. Я бачу пекло! Зніми прокляття!
— Ану зніми прокляття, — сказав Ламме.
— Не зніму, череваню, — відповів чернець.
А жінка, бліда як смерть, впала перед ченцем навколішки і, склавши руки, благала його зняти з неї прокляття.
Тоді Ламме сказав до нього:
— Ану зніми прокляття, бо зараз повиснеш, а як мотузка порветься — будемо вішати, поки не здохнеш.
— Повісимо й двічі, й тричі, — сказали гези.
— Ну що ж, — мовив чернець до Каллекен, — йди, розпуснице, йди з цим череванем, йди, я знімаю своє прокляття, але Бог і всі його святі будуть мати око над тобою. Йди з цим череванем, іди!
І він змовк, увесь спітнівши і відсапуючись.
Раптом Ламме крикнув.
— Він роздувається, він роздувається! Я бачу шосте воло! На сьомому його схопить грець! А тепер, — сказав він, звертаючись до гезів, — доручаю вас Богові, і тебе, Уленшпігелю, і вас усіх, добрі друзі мої, і тебе, Неле, і святу справу свободи доручаю Богові! Для неї більше я нічого не можу зробити.
Потім, обнявшись і розцілувавшись з усіма, він сказав до своєї дружини Каллекен:
— Ходімо, настав час законного кохання.
І коли човен полинув по воді, несучи Ламме та його кохану, матроси, солдати і юнги почали махати шапками й кричати:
— Прощавай, брате! Прощавай, Ламме! Прощавай, друже!
І Неле, витираючи Уленшпігелеві кінчиком мізинця сльозу, що повисла в куточку ока, сказана до нього:
— Ти засумував, коханий?
— Він був добрий, — сказав Уленшпігель.
— Ах, — вигукнула вона, — цій війні немає кінця! Невже ми завжди будемо бачити кров і сльози?
— Шукатимемо Сімох, — відповів Уленшпігель. — Надходить година визволення.
Виконуючи обіцянку, яку гези дати Ламме, вони відгодовували ченця у клітці. І коли по сплаті викупу він вийшов на волю, то важив триста сімнадцять фунтів і п'ять унцій на фландрську вагу.
І вмер він настоятелем свого монастиря.
8
На той час зібралися в Гаазі Генеральні штати[252], щоб судити Філіппа, короля іспанського, графа Фландрського, Голландського, судити згідно з хартіями й привілеями, ним самим наданими.
І секретар сказав так:
— Всім відомо, що правитель країни від Бога поставлений бути паном і владарем своїх підданих для того, щоб їх захищати і охороняти від усякої кривди, образи, насильства, подібно до того, як пастир поставлений захищати й обороняти вівці свої. Відомо також, що піддані створені Богом не на пожиток королю, не для сліпого послуху у всьому, що добре а чи зле, справедливе чи не справедливе, і не для того, щоб служили йому в покорі, як раби. Король доти король, поки він має підданих, він повинен правити ними розумно і по закону, повинен охороняти їх і любити, як батько своїх дітей, як пастир своїх овець, і, коли треба буде, віддати життя своє за них. Коли він так не чинить, то його слід вважати не королем, а тираном. Король Філіпп, спираючись на булли про хрестовий похід і про відлучення, зібрав чотири армії чужоземних найманців і кинув їх на нас. Яка належить йому кара згідно з законами і звичаями нашої країни?
— Скинути з престолу! — відповіли члени Генеральних штатів.
— Філіпп порушив свою присягу, він забув про послуги, які ми йому зробили. Побачивши, що ми багаті, він віддав нас на поталу Іспанській раді, щоб забирала і здирала останнє з нас.
— Скинути з престолу за невдячність і грабунки! — знову сказали члени Генеральних штатів.
— Філіпп, — вів далі секретар, — настановив у наших найбільших містах нових єпископів, віддавши їм у користування майно найбагатших абатств; при допомозі єпископів він запровадив іспанську інквізицію.
— Позбавити його королівської влади як ката і розкрадача чужого добра! — сказали члени Генеральних штатів.
— Дворянство країни, побачивши цю сваволю, звернулося в тисяча п'ятсот шістдесят шостому році з проханням, в якому благало короля Філіппа пом'якшити його суворі укази, особливо щодо інквізиції. Король їхнє прохання відхилив.
— Хай буде скинутий як кровожерний тигр, упертий у своїй жорстокості! — оголосили члени Генеральних штатів.
Секретар вів далі: