Всіх їх потім повісили за єресь на Новій шибениці, а тіла їхні були поховані на Полі шибениць коло Брюггської брами.
30
Тим часом профос Спелле Рудий їздив з червоним жезлом на своїй шкапі з міста до міста і скрізь споруджував ешафоти, запалював вогнища, копав ями, де живцем ховали жінок і дівчат. А майно вбитих отримував король.
Одного разу Уленшпігель сидів з Ламме в Мелестее під деревом і тяжко журився. Був червень, але погода стояла холодна. З неба, вкритого важкими сірими хмарами, падав град.
— Мій сину, — сказав йому Ламме, — ось уже чотири ночі ти без сорому тягаєшся з дівками, ночуєш in de Zoeten Inval — в "Солодкому гріхопадінні", а закінчиш так само, як чоловік, намальований на одній вивісці: потрапиш головою в бджолиний вулик. А я ж чекаю на тебе in de Zwaan! Гляди, друже, щоб така розпуста не довела тебе де згуби. Чому ти не одружишся з якоюсь статечною жінкою?
— Ламме, — сказав Уленшпігель, — для кого в солодкій битві, що зветься коханням, одна — це всі, а всі — це одна, той не повинен легковажити у виборі дружини.
— А про Неле хіба ти не думаєш?
— Неле в Дамме, далеченько, — відповів Уленшпігель.
І коли вони отак сиділи, а град періщив безперестанку, повз них пробігла молода гарненька жіночка, накривши від негоди спідницею голову.
— Гей, — гукнула вона, — про що це ти замріявся під деревом?
— Я мрію про жіночку, яка б мене прикрила спідницею від граду.
— То вона перед тобою, — мовила жінка. — Вставай!
Уленшпігель встав і рушив до неї.
— То це ти мене знов залишаєш самого? — вигукнув Ламме.
— Атож, — сказав Уленшпігель, — йди in de Zwaan, з'їж одну або дві порції баранини, випий дванадцять кухлів пива, засни і не будеш нудитись.
— Я так і зроблю, — сказав Ламме.
Уленшпігель підійшов до жінки.
— Підніми мені спідницю з одного боку, я підніму з другого, і — бігом!
— А чого бігти? — запитав Уленшпігель.
— А того, що я тікаю з міста. Профос Спелле[200] з двома шпигунами приїхав у Мелестее[201], він присягнувся, що відшмагає всіх гулящих дівчат, які не заплатять йому по п'ять флоринів. Ось чому я і тікаю. Біжи й ти зі мною і, коли треба буде, захисти мене.
— Ламме! — крикнув Уленшпігель. — Спелле в Мелестее, біжи в Дестельберг, в "Зірку волхвів".
Ламме схопився як ошпарений і пустився вчвал, підтримуючи своє черево обома руками.
— Куди побіг цей товстий заєць? — запитала дівчина.
— В нору, де я потім зустрінуся з ним, — сказав Уленшпігель.
— Біжімо! — сказала дівчина, тупнувши ногою об землю, як нетерпляча лошиця.
— Як на мене, краще залишитись доброчесним і не бігти, — відповів Уленшпігель.
— Що це означає? — запитала дівчина.
— Оцей товстий заєць хоче, щоб я відмовився від доброго вина, пива і від ніжненького жіночого тіла.
Дівчина незадоволено подивилась на нього.
— Ти засапався, тобі треба відпочити, — сказала вона.
— Відпочити добре, та я не бачу ніякого притулку, — відповів Уленшпігель.
— Твоя доброчесність прихистить тебе, — мовила дівчина.
— Волів би краще твою спідницю, — сказав він.
— Моя спідниця не гідна бути покровом для такого святого, як ти. Пусти її, я побіжу сама.
— Хіба ж ти не знаєш, що собака на чотирьох ногах бігає хутчій, ніж людина на двох? Разом у нас чотири ноги, і ми побіжимо швидше.
— В тебе гострий язичок, як на чоловіка доброчесного.
— Атож, — ствердив він.
— А ось мені, — сказала дівчина, — доброчесність завжди здавалась чимось нудним, сонним, тупим, холодним. Це маска, щоб ховати невдоволене обличчя, оксамитовий плащ, під яким знайдеш кам'яне серце. Я більше люблю тих, у кого в грудях горить вогонь мужності, що пориває до сміливих подвигів і веселих пригод.
— Такими речами прекрасна дияволиця спокушала угодника Божого, святого Антонія, — сказав Уленшпігель.
Кроків за двадцять вони побачили на шляху корчму.
— Ти добре говорила, — сказав Уленшпігель, — тепер треба добре випити.
— У мене ще в горлі не пересохло, — мовила дівчина.
Вони ввійшли. На скрині дрімав величезний дзбан, що за своє товсте черево мав назву — черевань.
Уленшпігель сказав до baes'а:
— Ти бачиш цей флорин?
— Бачу, — відповів baes.
— Скільки ж патарів ти вичавиш із нього, щоб наповнити dobbeleclauwert'ом отого череваня?
Baes йому сказав:
— Плати negen mannekens (дев'ять чоловічків) — і квит.
— Тобто шість фландрських мітів, отже, два зайвих. Ну, менше з тим, наливай.
Уленшпігель дав кухоль дівчині, а потім устав і, набравши молодецької постави, припав ротом до дзбана і геть спорожнив його у свою горлянку, аж забулькотіло, наче водоспад.
Дівчина здивовано запитала:
— І як це тобі вдалося перелити пиво з такого товстого черева у твій худий живіт?
Уленшпігель нічого не відповів, а звернувся до baes' а:
— Принеси шинки й хліба та налий ще одного череваня, ми хочемо їсти й пити.
Той так і зробив.
Коли дівчина гризла шкурку від шинки, він ніжно обійняв її, і це її аж зворушило, захопило, підкорило, і вона запитала його:
— Звідки це взялася у вас при вашій доброчесності така спрага, як у губки, такий вовчий голод і оця любовна відвага?
Уленшпігель відповів:
— Я багато нагрішив і, як ти знаєш, дав слово спокутувати свої гріхи. Це тривало цілісіньку годину. І ось, коли я протягом тої години обмірковував своє майбутнє, воно мені уявилось вельми невтішним: живитися сухим хлібом, запивати самою водичкою, сумовито зректися кохання, не сміти ні ворухнутися, ні чхнути, щоб не вчинити чогось поганого. Поважатимуть мене всі, але всі й уникатимуть, як прокаженого. Я сумуватиму, як пес, що загубив свого хазяїна. І, промучившись отак років п'ятдесят, закінчу в якомусь лігві своє сумне животіння. Покута моя була дуже довга. Поцілуй же мене, моя мила, і вдвох геть із чистилища!
— Ах! — вигукнула дівчина, охоче виконуючи його бажання. — Яка ж прекрасна вивіска ця доброчесність! Її почепити б на високу жердину!
У таких любовних розвагах час минав швидко. Проте вони мусили тікати, бо дівчина боялась, щоб раптом серед цих любощів не наскочив профос Спелле зі своїми шпигами.
— Ану підкасай спідницю! — сказав Уленшпігель.
І вони швидко, як олені, побігли в Дестельберг, де в "Зірці волхвів" застали за їдою Ламме.