— Лойові свічки висять он там, — сказав хазяїн.
Засвітили свічку, і один з гезів, що стояв біля печі, сказав:
— Холодно. Розпалімо вогонь. Ось і паливо добряче. — І він показав на засохлі квіти у вазонах, що стояли на полиці. Взявши одну за верх, він витрусив її з вазона. Вазон упав — і по підлозі розсипалися флорини, дукати, реали.
— Осьде гроші, — сказав гез, показуючи на інші вазони.
І справді, висипавши з вазонів землю, вони там знайшли десять тисяч флоринів.
Дивлячись на це, господар лементував і плакав.
На крик збіглися наймити й служниці в самих сорочках. Тих, що хотіли заступитися за хазяїна, пов'язали. Жінки, особливо молоді, сором'язливо ховалися за чоловіків.
Тоді вийшов наперед Ламме і гукнув:
— Кажи, зраднику, де ключі від льоху, від комори, від хлівів і кошар?
— Підлі розбишаки, — крикнув baes, — на вас давно вже чекає шибениця!
Уленшпігель сказав:
— Прийшла година помсти Божої. Давай ключі!
— Бог помститься за мене, — сказав baes, віддаючи ключі.
Спустошивши ферму, гези вернулися на ковзанах до своїх кораблів — легкокрилих осель свободи.
— Я корабельний кухар, — казав Ламме, йдучи попереду. — Я корабельний кухар! Тягніть славні санчата, навантажені вином і пивом. Штовхайте поперед себе або тягніть за роги — як хто може — коней, биків, свиней, баранів — усе стадо, що співає своїх природних пісень. Голуби туркочуть у кошиках, каплуни, годовані самою кашею, тривожаться у своїх клітках, де не можуть і ворухнутися. Я корабельний кухар. Лід аж скрегоче під сталевими ковзанами. Ось ми й на кораблях. Завтра заграє музика на кухні. Спускайте блоки! Обв'язуйте мотуззям коней, корів, биків. Любо дивитися, коли вони отак висять, почеплені на череві. А завтра ми вчепимося за смачну печеню. Блок піднімає худобу на корабель. От буде печеня! Кидайте сюди в трюм як попало курей, гусей, качок, каплунів. Хто скрутить їм шию? Корабельний кухар. Двері замкнені, ключ у мене в кишені. Хвала Господові на кухні! Хай живе гез!
Потім Уленшпігель відвів на флагманське судно Дірика Слоссе і решту полонених, що плакали й голосили від страху перед шибеницею.
Мессір Ворст вийшов на галас. Побачивши в червоному світлі смолоскипів Уленшпігеля та його супутників, він запитав:
— Чого вам треба?
Уленшпігель відповів:
— Сьогодні вночі ми захопили на хуторі Дірика Слоссе, що видав вісімнадцять душ, заманивши їх у пастку. Ось він. Решта — це його наймити й служниці; вони не винні.
І, віддаючи Ворстові торбину з грішми, додав:
— Ці флорини цвіли у вазонах у домі зрадника. Тут десять тисяч.
Мессір Ворст сказав їм:
— Ви погано зробили, що покинули корабель. Але тому, що ваша вилазка закінчилась успішно, я прощаю вам ваш учинок. Вітаю ж вас, полонені, і тебе, торбо з флоринами, і вас, сміливці, яким, згідно з законами і морськими звичаями, належить третина. Друга третина належить флотові, і третя — монсеньйорові Оранському. А зрадника негайно ж повісити!
Гези в цим не барилися, потім прорубали ополонку і пустили під лід тіло Дірика Слоссе.
Мессір Ворст запитав у моряків:
— Чи то ж навколо корабля виросла трава, що я чую, ніби кудкудакають кури, мекають вівці, мукають воли і корови?
— Це бранці нашої пельки, — відповів Уленшпігель. — Вони заплатять нам викуп смажениною. І вам, пане адмірал, дістанеться найкраща печеня. Що ж до наймитів і служниць, серед яких є гарненькі і вродливі дівчатка, я заберу їх на свій корабель.
Так він і зробив, а потім звернувся до них з такою мовою:
— Хлопці й дівчата! Ви зараз на найкращому з усіх кораблів у світі. Тут ми завжди п'ємо, гуляємо, бенкетуємо. Хто хоче піти від нас — хай платить викуп, хто хоче залишитися — хай живе, як і ми, працює і їсть досхочу. Що ж до вас, мої красунечки, то, як капітан, я даю вам повну волю, і мені однаково, чи ви залишитеся зі своїми коханими, з якими ви прийшли до нас на корабель, чи виберете собі когось із наших хоробрих гезів, яких тут бачите.
Але всі красунечки залишилися вірними своїм коханим, лише одна, усміхаючись і дивлячись на Ламме, запитала його, чи він не бажає її взяти.
— Красненько дякую вам, рибонько, — сказав він, — але серце моє з іншою.
— Та цей бродяга жонатий, — гукнули гези, побачивши, що дівчина прикро вражена.
Але дівчина, повернувшись до Ламме спиною, вибрала іншого, такого ж, як і Ламме, добродушного товстуна.
Того ж таки дня і в наступні дні відбулися на кораблі бучні гулянки й бенкети з вином та м'ясом.
І Уленшпігель казав:
— Хай живе гез! Війте, холодні вітри, ми нагріємо повітря нашим диханням! У нашому серці палає вогонь любові до свободи і ненависть до ворогів. Пиймо вино — молоко мужності. Хай живе гез!
Неле також пила з великого золотого келиха і, розчервонівшись від вітру, грала на сопілці. Незважаючи на холод, гези їли, пили й веселились на палубі.
18
Раптом з кораблів побачили на березі чорний натовп зі смолоскипами, при світлі яких виблискувала зброя. Потім смолоскипи згасли, і запала непроглядна темрява.
З наказу адмірала на всіх кораблях залунало гасло тривоги. Всі вогні були погашені, а матроси й солдати залягли ницьма на палубі з сокирами в руках. Відважні каноніри, тримаючи напоготові ґноти, стояли біля гармат, набитих картеччю і ядрами. Було наказано: як тільки адмірал гукне: "Сто кроків!" — що означатиме відстань до ворога, канонірам стріляти по льоду з борту, з носа чи з корми.
І чутно було, як адмірал Ворст вигукнув:
— Смерть тому, хто голосно заговорить!
А капітани за ним повторили:
— Смерть тому, хто голосно заговорить!
— Чи чуєш? — звернувся Уленшпігель до Ламме так тихо, наче то був подих привида. — Чи чуєш голоси амстердамців і скреготіння ковзанів на льоду? Вони швидко біжать. Чутно, як розмовляють. Вони говорять: "Сплять ледачі гези. Лісабонські скарби будуть наші!" Вони запалюють смолоскипи. Бачиш їхні облогові драбини, їхні огидні пики в довгому цепу, що йде в атаку? Їх, мабуть, більше тисячі.
— Сто кроків! — гукнув адмірал Ворст.
— Сто кроків! — гукнули капітани.
Ревнули гармати, наче грім з неба, а потім розітнувся лемент і крик на льоду.
— Залп з вісімдесяти гармат одразу! — сказав Уленшпігель. — Вони тікають. Бачиш, як віддаляються вогні?