— Дівчина Неле, що так надзвичайно гаряче й мужньо виступала на захист своєї матері, знайшла листа, зашитого в кишені материної святкової сукні, що його підписав Йоос Дамман. А серед речей убитого Гільберта Рейвіша я знайшов сумку, а в ній другого листа від того ж таки Йооса Даммана, що ось стоїть перед нами як обвинувачений. Я їх маю при собі, щоб слушного часу, — а зараз він і настав, — ви пересвідчилися, наскільки цей чоловік упертий, і звільнили його або засудили згідно з законами і справедливістю. Ось пергамент, знайдений у сумці. Я його ще не чіпав і не знаю, чи вдасться його розібрати, чи ні.
Старшини страшенно збентежилися.
Суддя спробував розгорнути скручений пергамент, але це йому не вдавалось, і Йоос Дамман засміявся.
Один із старшин зауважив:
— Покладімо його у воду, а потім погріємо біля вогню. Якщо він злипся від якоїсь невідомої речовини, то вогонь і вода все одно відкриють нам таємницю.
Принесли воду. Кат розпалив великий вогонь. Крізь зелені віти липи справедливості здіймався в чисте небо сизий дим.
— Не кладіть листа у воду, — сказав один старшина, — бо якщо він написаний розчином нашатирю, то літери можуть змазатись.
— Ні, — сказав присутній тут лікар, — букви не змажуться, вода тільки розмочить липку речовину, яка не дає розгорнути це таємниче писання.
Пергамент поклали у воду, і, коли він розмок, його легко розгорнули.
— Тепер, — сказав лікар, — нагрійте його біля вогню.
— Так, так, — сказала Неле, — нагрійте біля вогню, пан лікар мав рацію, бо вбивця аж зблід і ноги в нього затремтіли.
На це мессір Йоос Дамман відповів:
— Я нітрохи не зблід і не тремчу, ти, відьомський виплодку, мужицьке поріддя, що хочеш смерті дворянина. Але тобі це не вдасться. Пергамент напевне згнив, пролежавши шістнадцять літ у землі.
— Пергамент цілий, — зауважив один старшина, — сумка на шовковій підкладці, а шовк не гниє у землі, і тому хробаки не сточили пергаменту.
Пергамент погріли на вогні.
— Пане суддя, пане суддя, — скрикнула Неле, — ось на вогні виступили літери! Накажіть прочитати, що там написано.
Коли лікар намірився читати, мессір Йоос Дамман простягнув руку, щоб вирвати пергамент. Та Неле, як вітер, прискочила до нього і схопила його за руку.
— Ти й не торкнешся до нього, — сказала вона, — бо там смертний вирок або тобі, або Катліні. Твоє серце тепер обливається кров'ю, душогубе, а наші серця сходять кров'ю вже п'ятнадцять років. П'ятнадцять років страждає Катліна, п'ятнадцять років горить її мозок у голові через тебе. П'ятнадцять років, як умерла Сооткін від мук. П'ятнадцять років, як ми ходимо обдерті, голодні і гордо терпимо тяжкі злидні. Читайте листа! Читайте листа! Суддя творить волю Божу на землі, бо він справедливий. Читайте листа!
— Читайте листа! — кричали, плачучи, жінки й чоловіки. — Молодець, Неле! Читайте! Читайте листа! Катліна зовсім не відьма!
І писар почав читати:
— "Благородному Гільбертові, синові Віллема Рейвіша, від дворянина Йооса Даммана привіт!
Щасливий друже!
Не марнуй грошей — не грай ні в карти, ні в кості. Я тобі зараз скажу, як виграти напевне. Зробімося з тобою дияволами, але гарними, такими, щоб у тебе вмить закохувалися жінки й дівчата. Будемо вибирати вродливих і багатих, і к бісу пошлемо поганих і бідних. І нехай платять за насолоду. На цьому я за півроку заробив у Німеччині п'ять тисяч rixdaelder'ів. Коли жінка полюбить, то ладна віддати коханцеві останню спідницю чи сорочку. Тільки уникай скупердяйок зі стиснутими губами — ті не квапляться платити за втіху. Щоб удавати вродливого диявола, коли твоя любка запросить тебе на ніч, сповіщай її криком якого-небудь нічного птаха про своє прибуття. А щоб мати вигляд справжнього страшного диявола, намаж обличчя фосфором, і він, поки вогкий, буде світитися. Правда, тхне він погано, але вони думатимуть, що то пекельний запах. Вбивай усіх, хто тобі заважатиме, — чоловіків, жінок, тварин.
Скоро ми з тобою підемо до Катліни, гарної, славної молодички, її донька Неле — моє поріддя, якщо Катліна була мені вірна, дівчина гарненька й привітна. Ти візьмеш її без великого клопоту; дарую її тобі, бо мене не обходять байстрюки, про яких і не можеш знати напевне, чиї вони. В її матері я вже витяг двадцять три каролю з лишком, увесь її достаток. Але вона ще десь ховає скарб (як здогадуюсь, бо не дурний же я), спадок єретика Клааса, спаленого в Дамме: сімсот каролю, що підлягають конфіскації. Але добрий король Філіпп, який спалив стільки своїх підданих, щоб забрати їхній спадок, не зміг цього разу накласти лапу на ці червінчики. А в моєму гаманці вони заважать більше, ніж у його. Катліна мені сказала, де вони. Ми поділимося з тобою тими червінчиками. Але ти мені віддаси більшу частину, бо це ж я дізнався про них.
А тих жінок, що будуть нам, як рабині, служити і вірно любити, візьмемо в Німеччину. Там ми навчимо їх удавати дияволиць та чортиць і закохувати в себе багатих городян і дворян, їм плататимуть за кохання дзвінкими rixdaelder'ами, оксамитом, шовками, золотом, перлами й різними дорогоцінностями, ну і ми будемо на це жити з ними. І таким чином без усякого клопоту станемо багатими і потихеньку від наших дияволиць і чортиць будемо розважатися з кращими за них, яких ми також примусимо платити нам за любов. Всі жінки дурні і шаліють перед чоловіком, який зумів розпалити в них любовний вогонь, що його вклав їм усередину Господь Бог. Катліна й Неле ще дурніші за інших, і коли повірять, що ми дияволи, то будуть слухатися нас без відмови. Ти називайся своїм власним ім'ям, але навіть і не згадуй батькового прізвища — Рейвіш. Бо в разі, коли жінок схоплять, ми втечемо, а вони нас не викажуть, бо не знатимуть, хто ми.
Ну, хай тобі щастить, мій любий! Фортуна всміхається молодим, як казав його найсвятіша величність небіжчик Карл V, великий мастак у ділах любовних і воєнних".
Закінчивши читання, писар додав:
— Ось і весь лист, а підписаний він: "Йоос Дамман, дворянин".
І народ закричав:
— Смерть душогубові! Смерть чаклунові! У вогонь спокусника! На шибеницю розбійника!
Тоді суддя промовив:
— Ану тихо, люди добрі, дайте нам спокійно й тверезо обміркувати справу цього чоловіка. — І, звернувшись до старшини, сказав: — Я хочу, щоб ви послухали й другого листа, якого знайшла Неле в зашитій кишені святкової сукні Катліни. Ось що в ньому написано: