Лебедина зграя

Страница 66 из 93

Земляк Василий

Розділ сьомий

Звідусіль до Рубана доходили чутки, що хазяї гуртуються, щоночі збирають "тайні вечері" у хатах вавилонських багатинь, запрошуючи на ті начебто безневинні вечері й "сміття" вавилонське. Явтушок з Прісею майже щовечора опиняються в тих хатах, де раніше жодного разу не бували. У Павлюків, у Гусаків, у Раденьких, у Лободи, ба навіть у самого Бубели, ще доки той жив. Коли подавали на стіл печене порося, приправлене хріном, чи смаженого індика вагою в пуд, а то й більше, Явтушок наступав Прісі на ногу під столом і шепотів: "От, Прісю, як мені хочеться жити". — "Авжеж, авжеж", — погоджувалась Пріся і, бачачи, як їх ігнорують уже тим, що ставлять на двох одну миску, все нагадувала господарям: "Ми з Явтушком любимо їсти з одної тарілки". Їли вони багато, забували про елементарну пристойність застольну, Явтушок охоче приставав на найнебезпечніші лозунги багатіїв — стояти на смерть! — а коли повертався додому і падав у ліжко черевцем догори, то признавався дружині: "Страшно мені, Прісю, з ними. Не за себе страшно, а за них, за те, що їх може не стати у Вавилоні. Якщо не стане їх, то не стане, вважай, і мене, бо я ліпше смерть собі заподію, аніж знову стану таким голодранцем, якими були колись усі Голі. І сам я був…" Непокоїло Явтушка те, що всі апостоли на "тайних вечерях" не мали якогось іншого способу зарадити біді, окрім розрахунку на силу, так ніби й справді Вавилон один може вистояти супроти Глинська, супроти цілої держави. Явтушок вірив у те дедалі менше, все важче приховував своє замішання перед ними й тремтів на кожній такій вечері від думки, що хтось із них вкаже на нього перстом: "Ось він, Каїн, якого найкраще вбити", — і вони більше не відпустять його на це стареньке ліжко, в якому плодились Голі.

На завтра їх запрошено до Лободи, на хутір, туди має прибути із Прицького якийсь великий отаман не отаман, гетьман не гетьман, а один з тих, кого завербував Кіндрат Бубела по довколишніх селах, аби у скрутну годину Вавилон не опинився в самотині. Явтушок воза має, а саней чортма, то ще десь треба позичити сани на одну ніч, бо пішечки добиратись до Лободи на хутір далеко, надто затяжілій Прісі. Якби не оте з Прісею, то поїхали б до Лободи верхи — воно і гарно, і зручно.

Вранці Явтушок прибіг до батька домовитись про сани на одну ніч. Батько відразу ж погодився, бо ж улітку Явтушок інколи позичав Валахам свого воза, якого після кожних позичок оглядав якнайдоскіпливіше, чи, бува, не завдано йому якої шкоди. Обстукував кожну шпицю, залазив під розворину, казав при тому, що віз — то вам не сани, а річ складна й красива, і позичати воза — майже те саме, що позичати скрипку поганому скрипалеві. Явтушок був закоханий у саму музику воза, коли вибирався на ньому до Глинська на ярмарок а чи в Зелені Млини до рідного дядечка в гості. Віз виграє тоді всіма голосами, сіючи в душі то смуток, то знову щось вельми мажорне й веселе, залежно від того, з якою швидкістю обертаються його колеса. Все те так, але з погляду батька, власника саней, ті також не поступляться перед возом, коли тріщить мороз, а в них закласти справжні коні, а не таких мишенят, як у вас, Явтуше. А ще залежить від того, хто на санях і куди летиш на них — згори чи під гору.

Явтушок прийшов по сани без коня, то зараз позичив заодне і шлею, впрігся в неї й поволік сани первопутком до свого дворища. Валахи дружно напали на батька за сани, ледь той повернувся до хати, бо хто ж, мовляв, позичає сани на ніч. Ану ж Явтушок заподіє цієї ночі щось таке, що обернеться потім проти Валахів. Батько і сам був завагався, але переймати Явтушка не зважився — доки тут сперечалися, той уже допер сани до свого дворища, він добре знав Валахів і здогадувався, напевне, про батькову безправність у цій родині. А ледь звечоріло — Явтушок виїхав на санях. Пріся сиділа на ряденці. "Було б йому ще й рябчака позичити", — дорікали Валахи батькові.

Явтушок так захопився, що не помітив інших саней, які назирці вибігли за ним. Виїхали вони з подвір'я Соколюків. Зупинились біля нашої хати, й на них підсів батько. Він, виявляється, не посвячував Валахів у свої таємниці. Повернувся пізно, перед світанком. Промерз і тепер сухо кашляв.

А коли вранці Явтушок приволік сани отим самим способом, яким позичав, і, подякувавши, хотів уже йти, батько зупинив його:

— Стривай, Явтуше, хочу поговорити з тобою віч–на–віч.

— Говори… — Він присів на сани й, знявши шапку, втер долонею мокру чупринку, що прилипла до чола.

— Ніяк не збагну, Явтуше, чого тобі лигатися з контрою? Що в тебе спільного з ними?

— Це з ким тобто?

— З тими, до кого ти їздив цієї ночі на моїх санях… Ти бачив, які там сани, які коні, які рябчаки? Хіба ж такі, як ці ґринджоли?

— А ти звідки знаєш, де я був цієї ночі? — підхопився Явтушок.

— Ти що ж, гадаєш, що ми спимо, доки ви змовляєтесь? Ні, брат, ми теж собі на умі. Нам, певно, не спиться більше, ніж їм. Але ж ти чому там?

— Признатись?

— Як хочеш. Твоє діло…

— Страшно мені з ними, Северине. Так страшно, що душа в п'яти заходить. Рішучі вони і жорстокі. На смерть стоятимуть за своє. Повір.

— Знаю…

— А я людина маленька, беззахисна. Ви ж хочете зробити мене іще меншою. Одібрати воза, коні, землю, мрію… Шматок неба над моїм полем, де я навіть зорі полічив.

— І багато налічив?

— Триста дев'яносто дві великих зірки і сто вісім меншеньких. Число, сказать, непостійне: одні гаснуть, інші появляються, але ж вони мої, а не чиїсь. Бо точно над моїм полем. По межі.

Батько розсміявся. Наші поля поруч. Отож і неба поруч.

І Явтушок наші зорі давно зарахував до своїх, в цьому батько не сумнівався.

— Саме такі люди, як ти, Явтуше, і потрібні нам.

— Які?

— Закохані в землю…

— Навіщо? Щоб потім бачити їхні муки? їхні болі, коли землю від них відберуть. І хліб пектимуть в одній пекарні, а борщ варитимуть в одному котлі. Така програма?

— О, як далеко ти з ними зайшов… А ось ти приходь сьогодні на нашу вечірку. До Джури. Я принесу сала з морозу. Тракторця запустимо. І поговоримо.

— Там знають про ваші вечірки. Рузя від них зовсім збожеволіла.

— Навпаки, ожила. Я граю на кларнеті, а вона танцює з Джурою. Приходять Соколюки з Даринкою, Рубан із Зосею. Приходь і ти з Прісею. І саней позичати не треба, і страху не знатимеш.