Ласка-мореходець

Страница 2 из 2

Всеволод Сысоев

Викинута штормовою хвилею на берег, тополя лежала на великій ріні, з неї стікала вода. Поряд із гуркотом розбивалися хвилі, а тут, на березі, було тихо, пахло водоростями, сіллю і сухою рибою. Ласка зістрибнула з тополі, і легенький дотик до землі повернув їй сили. Крихітними стрибками вона досягла заростей кедрового стелюка, залізла в гущавину його оголеного коріння й почала сушити свою мокру шубку, витискаючи з неї воду лапками та язиком. Закінчилася її незвичайна морська подорож.

Настав ранок. Ласка виспалася, обсохла і тепер стрибала в заростях стелюка у пошуках їжі. Незабаром їй пощастило упіймати полівку. Хоч яка голодна була ласка, але з'їсти цілком цього маленького звірка вона не змогла. Відпочивши в теплому, з м'якою підстилкою гнізді полівки, мисливиця рушила далі. Їй хотілося швидше ознайомитись із новим місцем, куди закинула її доля. Невдовзі закінчилися зарості кедрового стелюка. Ласка вибігла на простору галявину. В кінці її стояли дві хатинки метеорологів. Далі височів стіс дров: на довгу зиму їх потрібно було чимало. На цьому складі сухого дерева дармових "квартир" було вдосталь. Людське житло завжди приваблює до себе лісових мишей. Все це оцінила ласка й оселилася в лабіринті дровника. Вона відпочивала здебільшого в той час, коли й люди відпочивали, і тому її довго не помічали. Проте якось надвечір, вийшовши на лови, вона, пробігаючи дровітнею, потрапила на очі радисту. Милуючись прудким звірком, людина вигукнула:

— Хлопці, а в нас ласка оселилась!

Відтоді й живе ласка на далекій метеостанції, і ніхто не знає, як з'явився цей звірок на гористому острові.