До них уже неспішно вертався Ворік. Він вибрав собі якийсь сендвіч в упаковці й пляшку пива. Схоже було, ці придбання його значно підбадьорили.
– Колеги, що відбувається?
– Та хай йому трясця, якщо я знаю, – сказав Браян, – але мені воно не дуже подобається.
Боб Дженкінс витяг сірник з книжечки Бетані й креснув ним. Той загорівся з першої спроби.
– Ага, – промовив він і підніс полум'я собі до сигарети.
Запах диму здався Браяну неймовірно разючим, неймовірно солодким, і за мить роздумів знайшлася й відповідь: це був єдиний запах – якщо не рахувати слабеньких повівів лосьйону для гоління від Ніка Гопвела та парфуму від Лорел – який він відчував. Тепер, коли він про це подумав, Браян усвідомив, що він також чує запах поту своїх супутників.
Боб усе ще тримав у руці палаючого сірника. Тепер він відігнув обкладинку тієї книжечки, яку дістав з вази, розгорнувши всі сірники в ній, і торкнувся їх головок своїм. Довгу мить не відбувалося нічого. Письменник совав полум'я туди-сюди вздовж головок тих сірників, але вони не загоралися. Всі дивилися на це, як заворожені.
Нарешті почулося кволе "пшшш" і кілька з тих сірників покликалися до недовгого, неяскравого життя. Насправді вони не зовсім загорілися; слабенько засвітилися та й погасли. Кілька пасемець диму попливли вгору… диму, який, схоже, не мав запаху взагалі.
Боб обвів усіх поглядом і невесело усміхнувся.
– Навіть це, – сказав він, – більше, ніж я очікував.
– Гаразд, – мовив Браян, – Поясніть нам, бо я розумію так що…
У цю мить відразливий скрик видав Руді Ворік. Дайна пискнула і тісніше притулилась до Лорел. Алберт відчув, як високо стрибнуло серце в його грудях.
Руді вже розгорнув свій сендвіч – той був, на погляд Браяна, з салямі й сиром – і встиг відкусити від нього добрячий шматок. Тепер він виплюнув його на підлогу з гримасою огиди.
– Він тухлий! – кричав Руді. – От, чорти б його взяли! Ненавиджу таке!
– Тухлий? – швидко перепитав Боб Дженкінс. В очах його немов спалахнули сині електричні іскри. – О, я щодо цього сумніваюся. В наші дні готові м'ясопродукти так нашпиговані консервантами, що потрібно годин вісім чи й більше на гарячому сонці, щоб вони почали псуватися. А з того годинника нам відомо, що електрика в цій вітрині-холодильнику пропала менш ніж п'ять годин тому.
– Можливо, й ні, – заговорив Алберт. – Ви самі казали, що за відчуттям зараз пізніше, ніж показують наші наручні годинники.
– Так, але я не думаю… А та вітрина все ще холодна, містере Ворік? Коли ви її відчинили, всередині ще був холод?
– Не зовсім, щоб холод, але прохолодно, – сказав Ворік. – Але цей сендвіч однаково нахер зіпсутий. Прошу пробачення, пані. Ось. – Він простягнув сендвіч. – Якщо не вірите, що він тухлий, самі скуштуйте.
Боб дивився на сендвіч, явно набираючись хоробрості, а потім так і зробив: відкусив маленький шматочок від незайманого кінця. Алберт побачив, як по його обличчю промайнула відраза, але Дженкінс не позбавився відкушеного негайно. Він жувнув раз… другий, потім відвернувся й виплюнув собі на долоню. Той напівпережований шматок сендвіча він викинув до сміттєвого бачка під полицею зі спеціями, слідом полетіла і решта сендвіча.
– Не протухлий, – сказав він. – Позбавлений смаку. Втім, не тільки це. Він ніби зовсім безконсистентний. – Губи письменника викривилися в мимовільній гримасі огиди. – Ми говоримо про прісні речі – такі як нічим не присмачений білий рис, варена картопля, – але навіть найпрісніша їжа, я вважаю, має певний смак. Цей сендвіч не має жодного. Це – немов жувати папір. Тож не дивно, що ви подумали, ніби він протухлий.
– Він тухлий, – вперто повторив лисий чоловік.
– Спробуйте ваше пиво, – запропонував Боб. – Воно протухнути не може. Кришечка на місці, а пляшкове пиво не псується, навіть якщо зберігається не в холодильнику.
Руді глибокодумно подивився на пляшку "Бадвайзера" у своїй руці, потім похитав головою і простягнув її Бобу:
– Мені його більше не хочеться.
Він кинув погляд на вітрину-холодильник, в очах його був недобрий вираз, немов Руді підозрював, що це Дженкінс зробив його жертвою такого некумедного розіграшу.
– Вип'ю, якщо мушу, – сказав Боб. – Але один раз я вже офірував власний організм на користь науки. Може, хтось інший покуштує це пиво? Я думаю, це дуже важливо.
– Дайте його мені, – промовив Нік.
– Ні, – це сказав Дон Ґефні. – Дайте його мені. Заради Бога, я залюбки вип'ю пива. Пив я йо' теплим й раніше, і очі від то' в мене не вилізли.
Він взяв пиво, відкрутив кришку і перехилив пляшку. За мить він різко крутнувся назад і виприснув на підлогу те, що встиг набрати до рота.
– Господи! – скрикнув він. – Ніяке! Ніяке, аж нудне.
– Справді? – жваво відгукнувся Боб. – Добре! Чудово! А зараз ми всі дещо побачимо!
Він миттю опинився за стійкою й дістав з полиці склянку. Ґефні поставив пляшку поряд з касовим апаратом, і Браян побачив її зблизька раніше, ніж її встиг ухопити Боб Дженкінс. Він не помітив піни, яка мусила б зібратися в її горлі.
"Там взагалі може бути вода", – подумав він.
Втім, те, що Боб налив з пляшки, не було схожим на воду; на вигляд воно було пивом. Видхлим пивом. Без пінної шапки. Кілька крихітних бульбашок чіплялися до внутрішніх стінок склянки, але жодна з них не проривалася крізь цю рідину до поверхні.
– Гаразд, – поволі промовив Нік. – Воно видхле. Інколи таке трапляється. Не закрутили кришку до кінця в броварні, і газ витік. Кожному трапляється видхле пиво час від часу.
– Але, якщо ви згадаєте про сендвіч з салямі без смаку, це про дещо каже, хіба не так?
– Каже про що? – зірвався Браян.
– Одну хвилинку, – зупинив Боб. – Давайте спершу розглянемо аргумент містера Гопвела, ви не проти? – Він відвернувся, вхопив обома руками кілька склянок (парочка впали з полиці й розбилися об підлогу) і з повороткою спритністю бармена почав розставляти їх вздовж стійки. – Принесіть мені ще пива. А заодно й пару якихось газованих напоїв.
Алберт з Бетані пішли до вітрини-холодильника й дістали звідти навмання по чотири-п'ять пляшок.
– Він дахом поїхав? – стиха запитала Бетані.
– Я так не вважаю, – сказав Алберт. Він собі приблизно уявляв, що збирається продемонструвати їм письменник… і йому не подобалася та форма, якої набувала ця ідея в його уяві. – Пам'ятаєш, він порадив тобі економити сірники? Він знав, що щось таке має статися. Тому він так настирливо й кликав нас до цього ресторану. Хотів нам показати.