Час від часу Вершомет зупинявся і, набравши повні легені повітря, кричав:
— Стьоо-о-о-о-по-о-о!
Та, очевидно, голос його так і не долетів до юнги. Обидва втікачі зійшли на гору й зникли. Проте Вершомет не підупадав духом: Лейте і Стьопа, певно, так натомилися за попередні дні, що куди там їм утекти.
Коли троє розвідників наблизилися до вершини гори, з-за каміння раптом залунав крик:
— Дядьку Юрій! Юнга пізнав Вершомета. Через кілька хвилин товариші тиснули один одному руки. Лише Карсенові Лейте простяг руку з недовір'ям з якимсь ніби побоюванням.
— Так ви врятувалися? — спитав старий боцман свого заступника.
— Тому, що ви не стріляли, — відповів Вершомет.
— Я не про те. Скажіть, як ви врятувалися з пароплава і чому з вами цей норвежець?
Лейте був певен, що норвежці захопили "Лахтак" і що Вершомет і Запара врятувалися приблизно так, як і вони з Стьопою.
Коли Вершомет зрозумів, у чому річ, він голосно зареготав і покликав Запару.
— Дмитре Петровичу! Ви чуєте?
Але Запара не чув. Він стояв, вражений виглядом вершини цієї гори. Воронка у кілька десятків метрів завглибшки і понад сто метрів діаметром нагадувала кратер вулкана. Почувши, нарешті, своє ім'я, він обернувся й сказав:
— Хай я не буду Запара, коли це не згаслий вулкан. Але вулкан не зацікавив ні Лейте, ні Стьопу. Вони
слухали оповідання Вершомета про події позаминулої ночі. Коли мисливець скінчив, обидва моряки обернулися до Карсена. Лейте поплескав норвежця по плечу, а юнга міцно потиснув йому руку.
— Лейте, а ви наклепували на Павлюка, — докірливо промовив Стьопа.
— Каюсь, — відповів той.
— А тепер, — запропонував мисливець, — ходімо слідом за Ларсеном. Ми, мабуть, зустрінемо Ельгара і, думаю, станемо йому в пригоді.
РОЗДІЛ VIII
Лейте й Стьопа розповіли про свої пригоди.
Почувши стрілянину біля пароплава, вони впевнились у перемозі норвежців, бо не уявляли, як можна без вогнепальної зброї захистити пароплав від великого загону, озброєного рушницями, та ще зважаючи на несподіваність нападу; до того ж на пароплаві, вони знали, є зрадник. Коли стрілянина вщухла, вони подумали, що все скінчено і що "Лахтак" перейшов до рук шкіпера Ларсена.
Маючи рушниці і запас патронів, вони вирішили поки що переховуватись на острові, а потім послідовною парти-занською війною, а то й несподіваним наскоком на пароплав відбити "Лахтак". Пішли вглиб острова, шукаючи затишного місця. Плекали також надію, що, може, хтось із товаришів втік з пароплава і так само, як вони, блукає серед цих горбів. Сьогодні ранком, помітивши віддаля чотирьох чоловік, почали обережно до них скрадатися. Ці люди їх також помітили і почали стріляти. Моряки зрозуміли, що зустрілися з ворогами, і мусили одстрілюватися.
І ті, й другі весь час ховалися за камінням, а тому жодна сторона жертв не мала. Але коли вони почули постріли у себе над головою, то подумали, як і догадався тоді Вершомет, що до ворогів прибула підмога і зайняла дуже вигідну позицію. Тоді Лейте крикнув Стьопі бігти в долину.
— І ми, — пояснив юнга, — ретирувались. Слід Ларсена повів долиною між горбами. Тут лежав глибокий сніг, укритий настом. Наст був неміцний, і без лиж вони глибоко загрузали б у сніг. Небо, як казав уранці Запара, почало вияснюватись. Незабаром над засніженими горбами та долинами засвітило сонце.
Минуло годин зо дві, відколи загін Вершомета, що складався тепер з п'ятьох чоловік, рушив по слідах чотирьох норвежців. Вони пройшли долину, кілька горбів і стали наближатися до моря, коли здалеку почули постріли. За кілометр від них на горбі стояв чоловік і стріляв. Мисливець попросив у гідролога бінокль. Чоловік стріляв угору. Що мали означати ці постріли? Заклик підійти ближче чи пересторогу — не підходити зовсім. Аж ось коло стрільця з'явилось ще кілька чоловік. Мисливець налічив п'ятьох, крім того, який стріляв.
Це не могла бути група Ларсена, бо вона складалася лише з чотирьох чоловік, ні група Ельгара, що налічувала п'ятьох. Вершомет з товаришами рушили просто на цих людей. Двоє з тих, які стояли біля стрільця, побігли їм назустріч. Коли вони наблизились, то пізнали Шелемеху і одного норвезького матроса з загону Ельгара. Зраділий кочегар гаряче привітався із Стьопою та Лейте.
Звідки у вас людей побільшало? — спитав мисливець.
Двоє норвежців пристали. Ми ж з їхнім шкіпером зустрілися. Обмінялися кількома пострілами. Мені кулею шапку пробило. Соломіну ногу дряпнуло. Ельгар Ландруппа підстрелив. — Убив?
— Ні, поранив. Потім поговорив із ними, і двоє перейшли до нас, а клятий шкіпер утік. Обидва загони з'єдналися.
Завдання своє експедиція виконала. Ельгар познайомив моряків "Лахтака" із штурманом Бентсеном і матросом Гансеном. з якими кілька годин тому довелося перестрілюватися. Лейте і Стьопа пізнали в Бентсені того, кого вони зв'язали сонним, а в Гансені матроса-велетня, якого Стьопа бив прикладом по голові.
Як з'ясувалося за допомогою двох перекладачів, тобто Ельгара й Лейте, штурман Бентсен не поділяв авантюристичних поглядів шкіпера, а тому той і не взяв його для участі в нападі на пароплав. Саме ж тому штурман так швидко й кинув свого начальника, коли побачив Ельгара на чолі загону.
Але тут же з'ясувалося, що система подвійного перекладу потрібна не для всіх. Стьопа і Ельгар майже вільно розмовляли між собою за допомогою покалічених норвезьких і російських слів, перейнятих один в одного і часто зрозумілих лише їм. Штурман Бентсен знав французьку мову, і тільки-но Запара заговорив з ним по-французькому, він засипав гідролога цілим рядом запитань. Потім він розказав, що між ним і шкіпером Л арсеном взаємини весь час були загострені. Бувши безробітним, він мусив найнятися на "Ісбьорн", хоч і знав Ларсена як браконьєра.
Але він не вважав за великий злочин полювання в північних водах біля Землі Франца-Йосифа, Нової Землі і Північної Землі, хоч і чув про декрет радянського уряду від 15 квітня 1926 року [Цим декретом оголошено власністю СРСР всі землі й острови від берегів радянського суходолу до полюса.]. Та коли він побачив, що Ларсен не лише браконьєрствує, але й грабує авральні склади на полярних островах, він глибоко обурився і заявив шкіперові свій протест.