Лабіринт

Страница 2 из 8

Бережной Василий

Робот спритно вхопив магнітофон і, не виймаючи з футляра, підніс до свого куцого "носа". Потримав так, ніби дослухаючись, обережно поставив на стіл. Те ж саме проробив із двома фотоапаратами.

Патрик полегшено зітхнув: апаратури цей монстр не пошкодив. Про те, що всі записи були стерті, навіть не здогадувався.

— Ну, що, Няумуко?

— Ніяких особливих запахів нема.

— Ну, якщо так, то нехай цей упертюх забирає своє начиння і… вимітається звідси геть.

Кореспондент, сопучи, похапцем повісив апаратуру собі па похилі плечі і, озираючись на робота, почир-гикав до окованих залізом дверей.

Кук-Соммерс уже не звертав на нього уваги, сидів непорушно, підперши голову руками, навіть очі за-плющив, не бачив, як той і вийшов. На душі було тоскно, марудно. Ну й сюрприз… А яке враження це справить на Едну, якщо вона дізнається? Експериментальний… Так ось чому вони налетіли, як шуліки па здобич! Давай їм відкриття, і то велике, незвичайне, Нобелівське. Хоча, як той сказав, і відсутність досягнень теж працює па експеримент…. Не раз допитувався у мами, де батько. "Він давно номер…" Це була правда: Соммерс помер ще до її народження, але в цій правді вмістилася і брехня. Виходить, самою правдою не проживеш. Зажди, зажди, Една, можливо, теж експериментальна? Подвійне ж прізвище: Дулітл-Рок. Уже давненько знайомі, а про батька не обмовилась жодним словом. Хе… А було б здорово! І стукнуло ж комусь у голову закласти той безглуздий банк… А втім, нехай йому чорт, він же все-таки не гомункулюс, він же народжений матір’ю! Ось і Няумуко знає, що він робот, ну, то й що?

Підвів голову, кинув байдужий погляд на свої записки, де йшлося про силу слабкої взаємодії в ядрах атомів, і тонкі губи його скривилися: все той самий триплет із трьох частинок, добре знайомі привиди! Та ну його…

— Няумуко, виклич міс Едну.

Поки електронний секретар пробивався до будівельної фірми, Джеймс механічно гортав списані аркуші. Звичайно, було б добре — та ще й як добре! — виявити той клятий триплет, але, видно, не йому судилося запа-лити Темзу… Тепер, дізнавшись про свою таємницю, він візьметься за леді Кук — треба змусити її стати трохи щедрішою до свого лебедя, а що?

— Від сьогодні — я завеликий для своїх черевиків! — гукнув Джеймс, беручи трубку, подану роботом.

— Ого, ти вже став великим, любий? — почувся голос Едни. — Докопався до найглибшої таємниці?

— Не дошкуляй хоч ти. Зустрінемось — розповім.

— Влаштовуєш сьогодні вечір?

— Ніяких вечорів! Мені так зіпсували настрій, що хіба ти….

— Не гнівайся, але сьогодні я можу затриматись на нашому об’єкті.

— Де це?

— Поблизу Сіті, ну, Барбікен-центр, я тобі якось говорила.

— А-а… рештки римської споруди. То що, може, ваші екскаватори викопали якусь каменюку?

— Там щодня натрапляють на уламки минулого, але зараз щось сталося, у північних тунелях застряли комбайни, мушу туди заскочити.

— От і чудово! — повеселів Кук-Соммерс. — Бери мене з собою. А звідти поїдемо на Пікаділлі — якраз вечірні вогні…

— А в твого Няумуко є лазер?

— Цівочка невеликої потужності. Так, для самооборони.

— Візьми й його, будь ласка. Може, він мене виручить. Джеймс не розпитував, що й до чого, кинув ко-ротке:

— Гаразд, ми вже вирушаємо.

II.

Една аж ніяк не виділялась красою, проте Кук-Соммерс виділив її серед інших. Міцна, спортивного складу, хлопчакувата блондинка сподобалась йому тим, як тримає бокал з вином, елегантно відхиляючи мізин-чика. Той пальчик, ніжний, як пелюсточка троянди, чарував юнака.

Відчиняючи дверці машини, він з удаваною веселістю гукнув:

— Привіт, Мізинчик!

— Привіт, ювіляре, — відповіла Една, всідаючись біля нього. — Хто ж це тобі зіпсував настрій у такий день?

— Знайшлися такі… — похмуро кинув Джеймс, вмикаючи швидкість. — До речі, в тебе також подвійне прізвище, чому?

— Примха матері. їй подобається оте дівоче Дулітл. А в тебе чому?

— Теж мамина примха — вона облюбувала Соммерса. А твій… У тебе є батько?

— А як же без батька? Є, звичайно, сірий банківський клерк.

Кук-Соммерс зітхнув з полегшенням: отже, вона не експериментальна. 1 тут же подумав: а може, було б краще, якби й вона?..

— Ти змінився на лиці, любий. Щось сталося?

— Кожної миті щось стається, — похмуро відказав Джеймс. — Ось ми проминули Пожежний монумент — хіба не подія? В цей час і Земля під нашими колесами описала певну дугу, і сонце, і зорі. Конфігурація світу міняється безперервно…

— А як поживають… твої елементарні частинки?

— Химери… Граються в піжмурки. А навіщо тобі Няумуко?

— Розумієш, прохідницькі комбайни позастрявали у якійсь надтвердій породі. — Една оглянулась на ро-бота, що сидів позаду.— Ти його вимкнув?

— Так.

— Може, Няумуко своїм лазером відколупне хоч шматочок — для аналізу.

— Це для нього насіннячко.

Една зраділа, видно, їй багато залежало на тому аналізі, бо вона ж відала й попередніми, і все було в но-рмі, а це щось сталося, наче змінився геологічний профіль будівельної дільниці. Кук-Соммерс не дослухався до її балачки, думав про своє. Так чи інак, а чверть століття буває раз у житті… Може, махнути в Кембрідж? Дале-кувато, "Емпайр-рума" — не першокласний, але затишний ресторан… Ні, на Пікаділлі таки буде веселіше.

— Приїхали! — не то з радістю, не то з острахом вигукнула Една. — Оце наше будівництво.

Крізь металеву сітку огорожі Кук-Соммерс побачив величезний котлован, в якому попрацювали сталеві кроти, нагорнувши гори землі поміж заплутаними проходами.

— Справжній лабіринт!

— Тут були квартали із старою забудовою, — Една провела рукою в бік котлована. — Фашистські літаки скинули на них тисячі бомб. Ти, мабуть, бачив ці руїни, десятки років їх зовсім не чіпали. Тепер муніципалітет розпочав будівництво житлового комплексу.

— Так воно й ведеться, — сказав Джеймс, подзенькуючи ключиками від машини, — то руйнують, то бу-дують.

— О, коли б ти знав, який це проект! І ось раптом усе застопорилось. Бачиш оті тунелі з північного боку — отам і трапились поломки.

Кук-Соммерс зиркнув на кілька овальних отворів, освітлених тьмавими лампочками.

— То ми в який? І як спустимось?

— Бери Няумуко, он там — підйомник.

Відчинивши дверці машини, Джеймс доторкнувся до свого електронного друга, і той одразу ожив.