5: 30 пополудні
Ця божевільна Фей прийшла сьогодні до мене через пожежну драбину з білою мишею жіночого роду, наполовину меншою за Елджернона, – щоб створити йому товариство, сказала вона, на довгі зимові ночі. Вона рішуче відкинула всі мої заперечення й переконала мене, що товариство буде для Елджернона корисним. Після того як я переконався, що маленька Мінні наділена гарним здоров'ям і доброю вдачею, я погодився. Мені було цікаво подивитися, щó він робитиме, коли зустрінеться із самичкою. Та, коли ми запустили Мінні в клітку Елджернона, Фей схопила мене за руку й витягла з кімнати.
– Де твоє відчуття романтики? – запитала вона. Вона увімкнула радіо й погрозливо наблизилася до мене. – Я навчу тебе останніх танців.
Як можна гніватися на таку дівчину, як Фей?
У всякому разі, я радий, що Елджернон тепер не сам-один.
23 червня
Учора пізно ввечері пролунав сміх у коридорі й почувся стук у мої двері. То була Фей з якимось чоловіком.
– Привіт, Чарлі, – захихотіла вона, коли побачила мене. – Лерою, познайомся з Чарлі. Він мій сусід через залу. Чудовий митець. Він виготовляє скульптури з живим елементом.
Лерой схопив її і не дав їй буцнути головою в стіну. Він подивився на мене нервовим поглядом і пробурмотів привітання.
– Я зустрілася з Лероєм у танцювальній залі "Зоряна пилюка", – пояснила мені Фей. – Він танцює, як бог.
Вона завернула до свого помешкання, а тоді потягла його назад.
– Послухай-но, – захихотіла вона. – Чом би нам не запросити Чарлі щось випити з нами й не влаштувати вечірку?
Лерой сказав, що ця ідея йому не до вподоби.
Я попросив пробачення й повернувся до свого помешкання. За своїми зачиненими дверима я чув, як вони сміються, йдучи до неї, і, хоч я намагався читати, картини проникали в мою свідомість: широке біле ліжко… білі прохолодні простирадла, й вони двоє в обіймах одне в одного. Я хотів зателефонувати Алісі, але не зателефонував. Чого себе мучити? Я не міг навіть уявити собі обличчя Аліси. Я легко міг намалювати перед своєю уявою Фей, одягнену або голу, але Аліса була огорнута туманом.
Десь через годину я почув крик у помешканні Фей, потім її вереск і гупання якихось кинутих речей, та, коли я піднявся з ліжка подивитися, чи не потребує вона допомоги, я почув, як гримнули двері і як вилаявся Лерой, ідучи геть. За кілька хвилин я почув стук у вікно своєї вітальні. Воно було відчинене, і Фей ковзнула досередини й сіла на підвіконні – з-під шовкового кімоно стриміли її гарні ноги.
– Привіт, – прошепотіла вона. – Маєш сигарету?
Я подав їй сигарету, й вона ковзнула з підвіконня на кушетку.
– Я можу зазвичай подбати про себе, але є такі голодні типи, що їх треба гнати геть.
– О, – сказав я, – ти привела його сюди, щоб потім прогнати геть?
Мій тон їй не сподобався, й вона гостро подивилася на мене.
– Ти мене не схвалюєш?
– Хто я такий, щоб не схвалювати твою поведінку? Але якщо ти підхоплюєш суб'єкта в публічній танцювальній залі, то маєш усі підстави чекати, що він чіплятиметься до тебе. Він має право спробувати тебе взяти.
Вона похитала головою.
– Я ходжу до танцювальної зали "Зоряна пилюка", бо люблю танцювати, й не вважаю, що коли я дозволила чоловікові провести себе додому, то мушу лягати з ним у ліжко. Ти ж не думаєш, що я взяла його до себе в ліжко, чи думаєш?
Моє уявлення про них, сплетених в обіймах, випливло на поверхню, як мильна булька.
– Якби ти був тим чоловіком, – сказала вона, – я повелася б по-іншому.
– Що ти маєш на увазі?
– Те, що кажу. Якби ти мене попросив, я лягла б з тобою до ліжка.
Я спробував зберегти спокій.
– Дякую, – сказав я. – Матиму це на увазі. Можу запропонувати тобі філіжанку кави?
– Чарлі, я не можу тебе обчислити. Більшості чоловіків я або подобаюся, або ні, і я знаю про це відразу. Але ти начебто боїшся мене. Ти не гомосексуаліст?
– Ні, хай йому чорт!
– Я маю на увазі, що ти можеш сказати мені про це, й тоді ми будемо просто добрими друзями. Але я повинна знати.
– Я не гомосексуаліст. Сьогодні ввечері, коли ти пішла до себе з тим чоловіком, мені хотілося, щоб то був я.
Вона нахилилася вперед, і кімоно, яке відкрилося на шиї, показало її груди. Вона обхопила мене руками, чекаючи від мене якихось дій. Я знав, чого вона від мене чекає, і сказав собі, що немає жодної причини, аби я не виправдав її сподівань. Я мав таке відчуття, що мені не слід боятися паніки – принаймні з нею. Зрештою, не я виявляв активність. І вона відрізнялася від будь-якої жінки, що з ними я зустрічався раніше. Можливо, саме вона була мені потрібна на моєму емоційному рівні.
Я обхопив її руками.
– Це вже щось інше, – проворкотіла вона. – А то я думала, тобі до мене байдуже.
– Мені не байдуже, – прошепотів я, цілуючи її в горло.
Та коли я це зробив, то побачив нас двох так, ніби я був третьою особою, яка стояла в дверях. Я дивився на чоловіка й жінку, які сплелися в обіймах. Та коли я побачив себе так, з відстані, то відчув, що нічого не відчуваю. Паніки не було, але не було й збудження – не було жадання.
– У твоєму помешканні чи в моєму? – запитала вона.
– Зачекай хвилину.
– У чому річ?
– Може, ліпше не будемо? Я почуваюся не вельми добре цього вечора.
Вона подивилася на мене здивованим поглядом.
– Може, ти чогось хочеш від мене?.. Я готова на все…
– Ні, справа не в цьому, – гостро відповів я. – Просто я не дуже добре почуваюся сьогодні.
Мені було цікаво, до яких заходів вона вдавалася, щоб розбудити бажання в чоловіка, але це не був час для експериментів. Розв'язання моєї проблеми лежало десь-інде.
Я не знав, що їй сказати ще. Я хотів, щоб вона пішла, але не хотів казати їй про це.
Вона дивилася на мене, а потім сказала.
– Ти не проти, якщо я проведу ніч тут?
– Чому?
Вона стенула плечима.
– Ти мені подобаєшся. Я не знаю, чому хочу залишитися тут. Лерой може повернутися. Багато причин. Але якщо ти не хочеш…
Вона знову захопила мене зненацька. Я міг би назвати з десяток причин, щоб позбутися її, але я капітулював.
– Ти маєш джин? – запитала вона.
– Ні, я багато не п'ю.
– Я трохи маю у своєму помешканні. Зараз принесу. – Перш ніж я встиг зупинити її, вона вислизнула у вікно й за кілька хвилин повернулася з пляшкою, наповненою десь на дві третини, й лимоном. Вона взяла дві склянки з моєї кухні й налила потроху джину в кожну. – Випий, – сказала вона, – і ти почуватимешся краще. Він визволить тебе від впливу цих прямих ліній. Вони набридають тобі. Усе тут надто акуратне й пряме, й ти перебуваєш у ньому, як у ящику. Як Елджернон у своїй скульптурі.