Він спохмурнів, дивлячись на них, щоб вони належно сприйняли його застереження, й підняв свої сиві брови, з-під яких дивилися сині очі.
– А зараз, будь ласка, вийдіть із мого кабінету й дозвольте мені оглянути хлопця.
Мат завагався, чи залишати сина наодинці з ним, але Ґваріно кивнув головою.
– Це найкращий спосіб, – сказав він, виштовхуючи їх обох до почекальні. – Результати завжди є більш значущими, якщо пацієнт перебуває наодинці зі мною, коли здійснюються психосубстанціональні тести. Зовнішні роздратування спричиняють безліч побічних ефектів.
Роза переможно всміхнулася своєму чоловікові, й Мат неохоче пішов за нею.
Залишившись наодинці з Чарлі, доктор Ґваріно поплескав його по плечу. У нього добра усмішка.
– Окей, хлопче, лягай на стіл.
Коли Чарлі не відповідає, він підіймає його, обережно кладе на обтягнутий шкірою стіл і прив'язує важкими ременями. Стіл пахне потом, яким він глибоко просяк, і шкірою.
– Ма!!!
– Вона за дверима. Не турбуйся, Чарлі. Тобі зовсім не буде боляче.
– Я хочу маму!
Чарлі збентежений тим, що його прив'язали. Він не має найменшого уявлення, щó з ним будуть робити, але він уже зустрічався з лікарями, які не поводилися з ним так делікатно після того, як його батьки виходили з кімнати.
Ґваріно намагається його заспокоїти.
– Не хвилюйся, хлопче. Тобі немає чого боятися. Ти бачиш цю велику машину? Знаєш, як я хочу використати її?
Чарлі здригається, але потім повторює слова матері.
– Зробити мене розумним.
– Правильно. Ти принаймні знаєш, чому ти тут. А зараз заплющ очі й розслабся, поки я увімкну ці перемикачі. Це буде гуркіт, наче від літака, але тобі нічого не болітиме. І ми побачимо, чи пощастить нам зробити тебе трохи розумнішим, аніж ти є тепер.
Ґваріно клацає вимикачем, машина починає гудіти, блимаючи червоним та синім світлом. Чарлі нажаханий. Він звивається й тремтить, намагаючись скинути із себе мотузки, якими він міцно прив'язаний до стола.
Він починає репетувати, але Ґваріно швидко затикає йому рот клаптем матерії.
– Ну ж бо, ну ж бо, Чарлі. Будь хорошим маленьким хлопцем. Я ж сказав, що болю ти не відчуєш.
Чарлі знову спробував зарепетувати, але з рота в нього вихопилося лише здушене гарчання, від якого йому захотілося блювати. Він відчув мокроту й липучість навколо своїх ніг, і сморід підказує йому, що мати відлупцює його й поставить у куток за те, що він вимазав штани. Він не зміг контролювати свої фізичні інстинкти. Щоразу коли він почуває себе скутим і його охоплює паніка, то втрачає над собою контроль і накладає в штани. Він задихається… його нудить… йому гидко… й усе провалюється в чорноту…
Чарлі не знає, скільки часу минуло, та, коли він розплющує очі, клапоть матерії вийняли йому з рота, а ремені розв'язали й прибрали. Доктор Ґваріно вдає, ніби не чує смороду.
– Тобі ж не було боляче, чи не так?
– Н-ні…
– Тоді чому ж ти так тремтиш? Усе, що я зробив, – це застосував машину, щоб зробити тебе трохи розумнішим. Чи тобі приємно почувати себе розумнішим, аніж ти був?
Забувши про свій жах, Чарлі дивиться широко розплющеними очима на машину.
– Я справді став розумнішим?
– Звичайно, ти став розумнішим. Відійди трохи вбік. Як ти себе почуваєш?
– Почуваю себе мокро. Я наклав у штани.
– А й справді – ти більше так не робитимеш, гаразд? Ти більше не відчуватимеш страху, адже тепер ти знаєш, що тобі не болітиме. А тепер я хочу, щоб ти сказав своїй мамі, яким розумним ти себе почуваєш, і вона приводитиме тебе сюди двічі на тиждень на короткі сеанси енцефало-пристосування, і ти ставатимеш розумнішим, розумнішим і розумнішим.
Чарлі всміхається.
– Я зможу ходити задом наперед?
– Чи ти зможеш? Зараз ми з'ясуємо, – каже Ґваріно, закриваючи свою течку з виразом насмішкуватого задоволення. – Ну ж бо, подивімося.
Повільно й з великими зусиллями Чарлі ступає кілька років назад, спіткнувшись об дослідницький стіл, коли він його проминає. Ґваріно усміхається й киває головою.
– Це вже я можу назвати чимось. О, стривай. Ти станеш найрозумнішим хлопцем у своєму кварталі ще раніше, ніж ми з тобою закінчимо.
Чарлі червоніє від утіхи й такої похвали та такої уваги. Нечасто люди йому всміхаються й кажуть, що він зробив щось добре. І навіть страх перед машиною та перед ременями, якими він був прив'язаний до стола, почав розвіюватися.
– У всьому кварталі? Я стану навіть розумнішим, аніж Гаймі?
Ґваріно знову всміхається й киває головою.
– Розумнішим, аніж Гаймі.
Чарлі дивиться на машину з новим подивом і новою повагою. Ця машина зробить його розумнішим, аніж Гаймі, який живе через двоє дверей, вміє читати й писати і належить до бой-скаутів.
– Це ваша машина?
– Ще ні. Вона належить банкові. Але скоро вона стане моєю, і тоді я зможу робити розумними багато хлопців і дівчаток, таких, як ти. – Він поплескав Чарлі по голові й сказав: – Ти хлопець приємніший, аніж деякі з нормальних дітей, яких матері приводять сюди, сподіваючись, що я зможу перетворити їх на геніїв, піднявши їхній КІ.
– А вони можуть перетворитися на віслюків, якщо ви піднімете їхні очі. – Він притулив руки до обличчя, перевіряючи, чи машина не зробила нічого, аби підняти його очі. – Ви не зробите мене віслюком?
Ґваріно сміється дружнім сміхом і хапає Чарлі за плече.
– Ні, Чарлі. Тобі нема чого турбуватися. Лише маленьке віслюченя можна перетворити на віслюка. Ти залишишся таким, яким ти є тепер, – приємним хлопчиком. – Потім, дещо подумавши, він додає: – Звичайно ж, трохи розумнішим, аніж ти є тепер.
Він відчиняє двері й виводить Чарлі до батьків.
– Ось ваш син, люди. Він добре пройшов випробування. Чудовий хлопець. Я думаю, ми будемо добрими друзями, правда ж, Чарлі?
Чарлі киває головою. Він хоче, щоб доктор Ґваріно був йому другом, але його опановує жах, коли він бачить вираз на обличчі матері.
– Чарлі! Що ти натворив?
– Просто нещасливий випадок, місіс Гордон. Він був наляканий, бо вперше проходив таке випробування. Але я не став би звинувачувати його або карати. І ви цього не робіть. Я не хотів би, аби покарання він пов'язував із візитом до мене.
Але Роза Гордон була вкрай засоромлена.
– Це гидко. Я не знаю, що робити, докторе Ґваріно. Навіть удома він таке витворяє й іноді, коли до нас приходять гості. Мені дуже соромно, що з ним і тут таке сталося.