Квентін Дорвард

Страница 32 из 149

Вальтер Скотт

— Мовчіть, панове! І щоб ніхто й пальцем не торкнувся ні цієї людини, ні цієї рукавиці! А ви, пане граф, скажіть — невже зовсім байдужі до власного життя, що так нерозсудливо наражаєтесь на небезпеку? Та й ваш герцог — хіба він зроблений з іншого металу, ніж усі володарі, що боронить свої мнимі права таким незвичайним способом?

— Він справді зроблений з іншого й благороднішого металу, ніж усі інші володарі Європи, — сказав відважний граф де Кревкер, — бо коли ніхто з них не наважувався дати вам притулок, — так, вам, королю Людовіку, — як ви ще були тільки дофіном, вигнаним із Франції, і вас переслідували палка помста вашого батька і всі сили королівства, мій благородний пан, величність і прихильність якого ви так грубо обдурили, прийняв вас до себе й заступався за вас, як за брата. Прощайте, сір, моя місія закінчена.

Сказавши це, граф де Кревкер, навіть не уклонившись, вийшов із зали.

— За ним! За ним! Підніміть рукавицю ї доженіть його, — вигукнув король. — Я кажу це не вам, Дюнуа, і не вам, мілорде Крофорд: ви надто старі для таких гарячих справ… І не вам, мій Орлеанський кузене, бо ви ще молоді для них. Його преосвященство кардинале, пане епіскоп Озеррський[110], це ваш святий обов'язок примиряти володарів. Підніміть рукавицю і переконайте графа де Кревкера, що він учинив гріх, образивши великого монарха в його власному палаці й накликаючи цим війну на своє й сусіднє королівство!

Боячись не послухатися наказу, з яким король безпосередньо звернувся до його особи, кардинал де Валю підняв рукавицю так обережно, ніби доторкнувся до гадюки (така велика була, очевидно, його огида перед цим символом війни), й одразу залишив королівську залу, щоб наздогнати того, хто кинув виклик.

Людовік мовчки обвів поглядом своїх придворних. За винятком тих, про яких ми вже тут згадували, більшість з них були люди незнатного роду і звеличені королем не за доблесні подвиги на полі брані. Збліднувши з переляку після сцени, яка щойно розігралася перед ними, вони збентежено дивились один на одного. Людовік кинув на них погляд, повний презирства, і сказав голосно:

— І все-таки треба визнати, хоч граф де Кревкер досить чванливий і самовпевнений, герцог Бургундський в його особі має найвідважнішого і найвірнішого слугу. Хотів би я знати, де мені знайти такого ж відданого посла, щоб одвіз мою відповідь.

— Ви несправедливі до французьких дворян, сір, — сказав Дюнуа. — Жоден з нас не відмовиться одвезти виклик герцогові Бургундському на кінці свого меча.

— Ви, сір, — додав старий Крофорд, — несправедливі до шотландських дворян, які служать вам. Ні я, ні перший-ліпший з моїх підлеглих, гідних того за своїм рангом, і миті не вагалися б, щоб провчити цього гордовитого графа. Моя рука ще досить міцна для цього, аби тільки ваша величність дала мені на те дозвіл.

— Але ваша величність, — мовив Дюнуа, — не бажає доручити нам справи, якою ми могли б здобути славу собі, нашому государеві і Франції.

— Скажи краще, — відповів король, — що я не бажаю дати волю вашій нерозсудливій відвазі, яка може згубити вас самих, наш трон і цілу Францію. Всі ви знаєте, яка дорога кожна година миру тепер, коли так потрібно загоїти рани багатостраждальної країни. Проте кожен із вас ладен кинутися в бій через якусь там вигадку волоцюги-цигана або за честь якоїсь дами, що втекла під опікуна. Але ось іде кардинал — сподіваюся, з мирними вістями. Ну, що, пане мій, чи вгамували ви графа?

— Сір, — сказав до Валю, — ви дали мені нелегке завдання. Я пояснив цьому гордовитому графові, яку образу він завдав вашій величності своїми зухвалими докорами, що перервали аудієнцію; я сказав, що всі зрозуміли цей вчинок як прояв його власного неврівноваженого характеру, а не як доручення його володаря і що це віддає його в руки вашої величності. Ви можете покарати його так, як вважатимете за потрібне.

— Ви сказали як слід, — промовив король. — Що ж він вам відповів?

— Граф якраз заправив свою ногу в стремено й був готовий скочити на коня, — розповідав далі кардинал, — коли я звернувся до нього, він лише обернув до мене голову, не змінюючи пози, і відповів: "Якби я був навіть не тут, а за п'ятдесят льє звідси і почув би, що король Франції хоч одним словом образив мого володаря, то не вагаючись скочив би на коня й повернувся сюди, щоб заспокоїти свою совість тією відповіддю, яку я йому дав зараз".

— Я вже казав, панове, — промовив король без гніву й хвилювання, — що в особі графа Філіппа де Кревкера наш кузен герцог має найвідданішого слугу, який будь-коли слугував своєму володареві. Але ви все-таки умовили його залишитися?

— Лише на двадцять чотири години і протягом цього часу забрати назад свій виклик, — сказав кардинал. — Він тепер зупинився в заїзді "Флерделіс".

— Простежте, щоб його там добре прийняли, почастували й нагодували як слід за наш рахунок, — наказав король. — Адже такий слуга — просто перлина в короні свого володаря. Двадцять чотири години? — прошепотів він, дивлячись прямо перед собою, немовби хотів заглянути в майбутнє. — Двадцять чотири години?.. Небагато часу. А" втім, за ці двадцять чотири години, якщо їх уміло й розумно використати, можна зробити більше, ніж за цілий рік, згаяний ледарями й нездарами. Ну що ж!.. У ліс, славні мої рицарі, на полювання!.. Герцоге Орлеанський, мій любий родичу, облиште свою скромність, хоч вона вам так личить, і не звертайте уваги на соромливість Жанни. Швидше Луара перестане змішувати свою воду з водою Шеру, ніж вона відмовиться од такого кавалера, а ви — від такої дами, — зауважив він, коли нещасний принц повільно поплентався вслід за нареченою. — А тепер беріть ваші мисливські списи, панове, бо Аллегро, мій ловчий, вистежив такого кабана, що роботи буде досить для всіх — і для людей і для собак. Дюнуа, дай мені свого списа і візьми мій: він занадто важкий для мене, а ти ще ніколи не скаржився, щоб якийсь спис був важкий для тебе! По конях, по конях, панове! І полювання почалося.

Розділ IX ПОЛЮВАННЯ НА КАБАНА

Я матиму в компанії нахаб

І лобурів! Навіщо той мені,

Хто підозріло дивиться на мене?

"Король Річард"