З цим усім молодик мирився, та іноді його переслідував зловісний образ дороги, по якій він мчить, гнаний якоюсь силою; усі його там бачать і нікуди неможливо звернути. Цей образ виник і сьогодні — нараз уявна траса в його свідомості ототожнилася з реальною, по якій він тепер їхав, й це схилило його до раптового безглуздого вчинку.
— Куди вам, кажете, їхати? — запитав він у дівчини.
— До Банської Бистриці, — відказала вона.
— І що ви там збираєтеся робити?
— У мене там побачення.
— З ким?
— З одним паном.
Автомобіль якраз під'їхав до роздоріжжя, водій сповільнив хід, щоб прочитати дороговкази, і звернув праворуч.
— А що буде, як ви не з'явитеся на побачення?
— Це було б на вашій совісті, і вам довелося б подбати про мене.
— Ви, певно, не помітили, що я звернув на Нові Замки.
— Справді? Та ви з глузду з'їхали!
— Не бійтеся, я про вас подбаю, — сказав молодик.
В одну мить гра набула вищої якості. Автомобіль тепер віддалявся від мети не лише уявної — Банської Бистриці, а й від справжньої, до якої вирушив зранку: від Татрів і замовленої кімнати. Зненацька гра пішла в атаку на реальність. Молодик віддалявся від себе самого і від своєї точно накресленої траси, з якої досі ніколи не з'їжджав на узбіччя.
— Ви ж казали, що їдете до Низьких Татрів! — здивувалася дівчина.
— Панно, я їду, куди мені заманеться. Я вільна людина й роблю те, що хочу.
6
Коли вони прибули до Нових Замків, уже сутеніло.
Молодик ніколи раніше тут не бував, тому зорієнтувався не відразу. Кілька разів мусив зупинятися, щоб запитати в перехожих, де готель. Вулиці були розкопані, тому до готелю, який, за словами городян, був досить близько, довелось їхати всілякими об'їзними дорогами, й минуло не менше п'ятнадцяти хвилин, перш ніж авто нарешті зупинилося біля його дверей. Готель виглядав непривабливо, та він був один у місті, а молодикові вже не хотілося їхати далі. "Зачекайте", — сказав він дівчині й вийшов з машини.
З цього моменту молодик, звісно ж, знову став самим собою. Його дратувало, що він отак надвечір опинився зовсім не там, куди їхав, тим прикріше, що ніхто його до цього не змушував і що він, власне, й сам цього не хотів. Докоряв собі за нерозважливість, та потім махнув рукою: кімната в Татрах до завтра почекає, й нічого не трапиться, якщо перший день відпустки буде позначений якоюсь несподіванкою.
Він зайшов до заповненої людьми, неохайної й задимленої ресторанної зали й запитав, де приймальня готелю. Йому показали в напрямку сходової клітки, де за скляними дверима сиділа підстаркувата блондинка; на стіні за її спиною висіла дошка з ключами. Молодикові довелося докласти зусиль, щоб здобути ключ від єдиного вільного номера.
Залишившись на самоті, дівчина також звільнилася від своєї ролі. Та вона не відчувала досади від того, що опинилась у несподіваному місці. Вона була надто віддана молодикові, ніколи не сумнівалася в тому, що він робив, і радо довіряла йому години свого життя. Зате їй знову подумалося, що, мабуть, точнісінько так, як зараз вона, її коханого чекають у машині й інші жінки, з якими він зустрічається у своїх відрядженнях. Дивно, та цього разу їй не стало боляче; вона лиш усміхнулася, подумавши, як чудово, що сьогодні тією чужою жінкою є вона; тією чужою, безвідповідальною й легковажною жінкою, однією з тих, до яких так його ревнувала; їй здалося, що цим своїм вчинком вона всіх їх затикає за пояс; що вона зуміла, нарешті, оволодіти їхньою зброєю; здогадалась, як дати молодикові те, чого досі дати йому не могла: легкість, розкутість, свободу; її переповнювало дивне відчуття втіхи від того, що вона (сама-одна) спроможна бути всіма жінками, і це дасть їй змогу цілком заволодіти своїм коханим і поглинути його.
Молодик відчинив дверці автомобіля й повів дівчину до ресторану. Серед гамору, бруду й диму знайшов у кутку єдиний вільний столик.
7
— Ну, то як ви про мене подбаєте? — виклично запитала дівчина.
— Що п'єте на аперитив?
Дівчина була байдужа до спиртного, інколи вона пила вино, смакував їй вермут. Але тепер сказала навмисне:
— Горілку.
— Чудово, — сказав молодик і замовив горілку. — Сподіваюся, що не вп'єтеся на мою голову.
— А якщо вп'юся?
Молодик не відповів, покликав офіціанта, замовив дві горілки й біфштекс на вечерю. За кілька хвилин офіціант приніс тацю з двома келишками.
Молодик підняв келишок і сказав:
— За вас!
— А дотепнішого тосту не могли придумати?
У грі дівчини щось починало дратувати молодика; тепер, коли вони сиділи одне напроти одного, він зрозумів, що не лише її слова є причиною того, що вона здається зовсім чужою, а що вона вся змінилася, змінилися її жести, міміка, й вона стала неприємно схожа та той тип жінок, який він так добре знав і до якого відчував легку відразу.
Тому (тримаючи келишок у піднятій руці) він виправив свій тост:
— Гаразд, п'ю не за вас, а за ваше плем'я, в якому так вдало поєдналося найліпше від тварин і найгірше від людей.
— Під цим плем'ям маєте на увазі усіх жінок? — запитала дівчина.
— Ні, маю на увазі лише тих, які схожі на вас.
— Все одно, порівнювати жінку з твариною — не дуже дотепно.
— Гаразд, — сказав молодик, тримаючи піднятий келишок, — тоді п'ю не за ваше плем'я, а за вашу душу, згідні? За вашу душу, яка починає світитися, коли опускається від голови вниз до живота, й гасне, як тільки знову підніметься до голови.
Дівчина підняла келих:
— Добре, за мою душу, яка опускається до живота.
— Мушу виправитися ще раз, — сказав молодик, — ліпше за ваш живіт, до якого опускається ваша душа.
— За мій живіт, — погодилася дівчина, і її живіт (коли про нього отак безпосередньо згадали) немов би відповів на звертання: вона тепер відчувала кожен міліметр його шкіри.
Потім офіціант приніс біфштекс, а молодик замовив ще по одній порції горілки з содовою (цього разу випили за груди дівчини), й розмова тривала в дивному фривольному тоні. Чим далі, тим більше молодика дратувало те, що дівчина вміє бути легковажною жінкою; якщо це їй так добре вдається, значить, вона справді така — не увійшла ж у неї хтозна-звідки якась чужа душа. Те, що вона зараз грає, — вона сама; очевидно, це та частина її суті, яку в інший час тримають під замком, та зараз під приводом гри її випустили з клітки. Дівчина, мабуть, гадає, що грою вона приховує справжню себе, та чи не є якраз навпаки? чи не стає вона сама собою лише в грі? чи не звільняється з допомогою гри? Але ні, жінка, яка сидить напроти нього — не якась чужачка в тілі його дівчини; це його дівчина, вона й ніхто інший. Він дивився на неї й відчував, як у ньому росте неприязнь.