За ними говорило це багато промовців. А потім заграла музика й молодь пішла в танець. Танцювали до світанку.
Цілісінький тиждень тривало весілля в Мстиславському замку. Тай не тільки в замку, а в городах Мстиславі й у Слуцьку, в усіх доб-рах княжих — всюди веселилися люди на кошт молодої пари. І всюди лунали оклики: "Хай живе княгиня Настуся!", "Многая літа князеві Семенові!" Бо любили мстиславці князівну Настусю, а случани князя Семена!
Цілісінький тиждень тривало весілля.
Аж прийшов час, що треба було їхати до Слуцька.
Княгиня Ганна від'їхала туди кілька днів скоріше, щоб усе приготувати на привіт молодят.
Гучно та бучно виїжджали карети з молодятами та з боярами із Мстиславська в Слуцьк. А за ними вози, навантажені всяким добром.
Була погода # їхати було гарно.
Весна в природі, весна в серцях молодят.
Правда, жаль стиснув Настусине серденько, коли прийшлося кидати ці пороги рідні, що до них із малечку привикла, жаль і саду було, що по ньому набігалася, жаль квітника пишного.
А як заспівали:
"Подякуй, Настусечко,
Та й своїй матїнонці,
За миле виховання, • ' За гарнеє снідання..."— і потім, як вона ненечці до ніг тричі припадала:
"На добраніч, стіни, лави,
І столи мальовані,
Хто ж вас помивати буде,
Як Настусі не буде —
Помиє вас матінонька
Білими рученьками
Дрібними слізоньками",— бідна Настуся, таки не вдержала сліз, заплакала.
Та як уже вийшла з4 хати й заграли музики, молодята всім по-
клонилися, дружба мечем двері перехрестив і, як молода сіла в карету побіч милого, то хоч і далі співали жалісливих пісень —десь той жаль і минувся.
А як виїхали в чистеє поле, свіжим повітрям дихнуло, з синього неба ясне проміння заблисло, зелень замиготіла, запахли квіти. На-стусечка сказала до Семена:
— Я. така щаслива, що аж боюся!
— Чого, миленька, боїшся? Щастя та й боятися?
— І сама не знаю. Кажуть, що велике щастя крихке мов скло, і не оглянешся, як опустиш його й воно розіб'ється,— відповіла Настуся.
— А ми його, наше щастя, кріпко держатимемо, не випустимо,— сказав князь Семен і пригорнув Настусю до грудей.
А вози торохкотіли, а свахи співали... А сонечко світило так ясно...
Гей, заторохкотіли вози на в'їздовому мості Слуцького замку, задудонів, міст їм у привіт, як четвертого дня в'їздили там карети й вози з Мстиславська. Ось уже молодята з боярами під дверми палати.
"Вийди до нас, матінонько, Приїхало дитятонько. Мала ти перше одноє, Тепер маєш аж двоє, співали свахи під дверима. А потім:
"Що ж ми тобі привели, Вийди, матінко, погляни, Чи калиночку, чи малиночку, Чи хорошую дитиночку". І вийшла княгиня Ганна на поріг молодят повітати.
На княгині кожух бобровий вовною наверх, щоб багатству молодят так не було ліку, як безліч вовни на кожусі.
У руках у княгині свячена вода на срібній мищині й хміль. І стала княгиня Ганна з порога молодят свяченою водою кропити, хмелем посипати.
Щоб життя молодятам йшло все погоже, як вода, щоб веселі були вони все, як хміль. —
— Вітайте, діти, вітайте, господарі молоді, на порогах старого замку Слуцького. Будьте в його старих стінах щасливі та вдоволені, любіть і цініть труд і працю, як цінили їх усі дотеперішні власники Слуць-ка, додайте до старої слави цих мурів нової слави,— говорила княгиня Ганна схвильованим голосом. У її уяві малювалася картина тридцятилітньої давності. Ось так, як тепер Настуся з її Семеночком, стояла й вона перед входовими дверима замку зі своїм Михасем. І теж кропила Михасева мати свяченою водою і хмелем посипала і цими самими словами вітала, щастя бажала їм, щастя для них благала.
Були щасливі та не довго. Що їх жде, її сина Семена та невістку її, Настусю.
9 А. Лотоцький "Кужіль і меч"
177
Припала князівна Настуся до ніг княгині Ганни, свекрухи своєї, й припав князь Семен із подругою любою до ніг ненечки рідної.
Підвела їх, діток своїх, княгиня від ніг своїх, за руки взяла та й сказала:
— Увійдіть, діти мої, в хороми замку, що вже так довго сумували, хай повеселіють на вид ваш.
І ввела їх у світлиці.
Заграли музики, загриміли самопали й гармати замкові, новим господарям Слуцького замку на привіт.
А старий дворецький Самійло Курдієвич велів викотити з пивниць бочки меду на подвір'я для слуцької дружини й слуцьких міщан.
Винесли туди й м'ясива та печива всякого.
І їли люди та пили за здоров'я молодят і кликали:
— Многая літа княгині Настусі Слуцькій, пані нашій милостивій, і князеві Семенові Слуцькому, панові милостивому нашому.
Веселилися люди на Слуцькому замкові, та не тільки там — і в усьому городі Слуцьку, усіх землях княжих. Скрізь велів князь Семен гостити людей: і бояр, і шляхту, і міщан, і підданих. Підданих на дві неділі від всяких робіт звільнив, щоб разом із князем раділи, веселилися.
І повні дві неділі гостилися й веселилися люди на княжий кошт, журби й клопоти всякі на бік відкинувши. А молодята своїм щастям радіють...
VII. І СОНЦЕ, І ХМАРИ
Щаслива княгиня Настуся біля любого та милого дружини свого князя Семена, щаслива, тричі щаслива...
— Щастя крихке, як скло,— часом приходить княгині Настусі на думку,— тут є, манить око собою, а там несподівано виковзнеться з руки тай розіб'ється на дрібнесенькі шматки. Та ні, пощо думати такі сумні думки — тепер я щаслива біля любого мого Семеночка й радію щастям — я щаслива...
І на радощах княгиня й веселих пісень було заспіває. А знала вона їх багато. І від ненечки, і від дівчат перейняла їх. Радів князь Семен, як слухав її співу.
— Соловейку ти мій, щастячко моє,— говорив він, обнімаючи та цілуючи подругу свою...
Щаслива була княгиня Настуся. А як на четвертому році їх подружнього життя Бог поблагословив їх дитинкою, хлопчиком, то їй здавалося, що її щастю краю немає...
Гучні справив хрестини князь Семен Слуцький свому первородному синові, Юрієм охрестили його, бо на Юрія Великомученика він і родився.
А першими кумами були княгиня Уляна Жеславська та князь Юрко Пронський. А всіх кумів було аж шість пар.
Боярин Іван Рогатинський промову говорив, а в ній сказав:
— Рости, Юрчику, на дужого й славного лицаря, як усі твої предки були, як твій батько є, а прообразом твоїм хай буде оцей святий великомученик Юрій, що його ймення ти дістав у святому хрещенні. Рости на славу й велич великого дому князів Слуцьких і на оборону та добро рідному народові, країні рідній.