— А той... А може б, ми пішли найматись? Я посміхнувся, а Кузь глянув спідлоба на його і нічого не сказав. Він на такі дурниці і одповідать не хотів. Струсив свою сорочку, розіп'яв її на руках і, з прихильністю та уважно обдивляючись її, серйозно заспівав:
Юж ми йшли, да йшли, да йшли. Яй в Расєюшку прийшли. Да вой люлє, вой да люлє, Яй в Расєюшку прийшли...
Грицунь почекав, потім нахилився до свого клунка і почав зв'язувать його.
Я не рушився. Кузь разів два зиркнув на Грицуня, але співав іще серйозніше.
— Так ви не той... не йдете найматься? — спитав Грицунь.
Кузь опустив сорочку, замовк і здивовано озирнув його з ніг до голови.
— Та ти ето куди? — холодно й строго промовив він.
— Та найматься ж!
Грицунь ніяково посміхнувся.
Кузь ще раз строго подивився на його й сказав:
— Садісь на мєсто! Слушайсь команди. Найматься усі разом будем. Нам у лоцманських селах по десять рублів у день дадуть.
Але Грицунь мовчки нахилився до свого клунка, підняв його, закинув за спину і пішов по дорозі. Кузь глянув на мене, я на Кузя.
— Стой!! — раптом заревів він і кинувся за Грицу-нем. Той став і озирнувся. Він все так же ніяково посміхався.
Кузь підбіг до його.
— Ти куди? Говори січас!
— Найматься.
— До сієї... куроп'ятки?
— Атож.
Якби Дніпро узяв і повернув свої хвилі назад, Кузь менше був би здивований, ніж такою поведінкою Грицуня. Ще вчора вони лежали вдвох на піску і Грицунь, поклавши голову на груди Кузя, спав біля його, як біля рідної матері.
— Ну, бачив ти такого дурня? — повернувся Кузь до мене. — Та ти знаєш, дурню, почом вони дають?
— Ні.
— А ти знаєш, куди вони наймають?
— Ні.
— Ну, і після сього, може, скажеш, що ти не дурак?
— Нє.
Кузь від здивовання не міг більше нічого говорити. Він упрів, але навіть піт не витирав з лоба.
Раптом узяв Грицуня за рукав і лагідно, спокійно почав:
— Дурачок ти, Грицунь, накажи мене бог. Хоч обижайсь, хоч нє, а ти дурачок. Поняв? Ну, куди ти йдеш? Куди? По віщо?
Грицунь сказав, що він іде найматись. Кузь цілком резонно одповів йому, що нам поспішати нема чого, бо коли нас тут не наймуть, то ми підемо у лоцманські села і візьмемо по десять рублів у день.
Я не хотів мішатись до них. Мені згадалось, що очі дівчини не раз, а два зупинились на мені. Хм, мені все ж таки цікаво було, чого вони зупинялись.
— А знаєте що? — устав я. — Може б, таки й справді іти найматись?.. Якось воно... Поки ще ті лоцманські села, а тут втеряємо.
Кузь грізно повернувсь до мене, але я закинув свій клунок на плечі і підійшов до зраділого Грицуня.
Кузь подивився на мене, на Грицуня, сказав, що "з такими сволочами говорить би не слід", і став теж
зав'язувать свій клунок.
Ми таки нанялись. Нам дали таку ціну, що іншим разом Кузь тільки б циркнув крізь зуби й посміхнувся. А тепер і слова не сказав. Узяв задатку п'ятдесят копійок і купив штани. Але Грицуневі навіть не похвалився і тут же біля гарби одяг їх на старі. Одяг, закурив цигарку, сперся спиною на драбину і на штани вже не дивився. Вони йому були ніпочом. Схоче — дьогтем вимаже, і то не жаль. Хай дивиться, хто хоче. Він навіть ноги схрестив.
А Грицунь і не бачив того. Він дивився зовсім у другий бік. Сам сидів на драбині, спустивши ноги в гарбу. Навкруги стояв гомін людських голосів, ржання коней, хльоскання батогів. Течіями туди й сюди пливли голови дядьків, жінок, у брилях, картузах, хустках. Грицунь на те не дивився. З неба сміялось сонце, тепло, гаряче, пекуче сміялось — Грицунь того й не помічав. Мені здається, якби Кузь одяг цілком новий піджак, сів верхи на сонце і хльоскав батогом усю юрбу, Грицунь і того б не помітив. Такі вже бувають хвилини з людиною.
Він помічав тільки, як сміялась дівчина. Йому се не трудно було, бо вона сиділа якраз напроти його на другій драбині. У неї була синенька кохточка дзвіночком, на голові біла хусточка, а босі ноги, визираючи з-під коротенької спіднички, грали пальцями. І ноги не могли всидіти спокійно. Вже нема чого казати про очі. Вони нікого не пропускали, всіх помічали, всякого зачіпали. Подивившись на неї, можна було з певністю сказать, що вона приїхала побачитись з усім базаром.
І незнайомих у неї зовсім не було... Крім Грицуня. Вона його просто не помічала. І недалеко сидів — а не помічала.
Коли він звертався до неї, вона якраз у той мент бачила щось дуже цікаве на базарі і вся аж випиналась туди. Грицунь замовкав і, червоніючи, дивився на мене. Але я посміхався.
А Кузь усе стояв і курив. Він уже ні до чого не мішався. Хай буде так. У лоцманських селах ми могли би по десять рублів у день узять, але хай так.
І він стояв та курив. А Грицунь сидів на драбині і не помічав нічого.
— А ви, дядьку, збираєтесь мене тут підкурить? — раптом штовхнула дівчина в плече Кузя. Він стояв якраз під нею.
Кузь повернув до неї своє рябе, строге лице, озирнув знизу вгору і поважно промовив:
— Тебе б іменно викурить сцюдова нада...
— Ой! — зареготала вона. — А чого так?
— Щоб менше зуби продавала...
— А ви купіть. Дешево.
— Я так куплю, що не позбираєш послі...
— Ой матінко, який же сердитий сей дядько. Мабуть, маленьким кішка переступила.
Але Кузь одвернувся. Він не хотів більше говорити з нею.
А дівчина раптом повернулась, перехилилась до Грицуня, схопила за плечі і зробила так, ніби хотіла його перекинуть.
У Грицуня спершу в лиці пробіг ляк, а потім зразу весь засяяв.
— А диви! — здивовано придивлялась вона до його. — І в його сині очі... Ех, ти! Тоже...
І, випустивши плечі його, почервоніла вся, сіла на своє місце, ще подивилась на Грицуня і, одвернувшись, затихла, так-таки зразу затихла, не кричала вже, не сміялась, немов весь базар умент роз'їхався. Тільки водила очима по людях і очі чудно всміхались.
А Кузь, бачивши все те, бачивши, як зашарілось лице Грицуня, сплюнув, махнув рукою і ліг під гарбою. Хай все іде, як хоче.
Економія була невеличка, її можна було всю запакувати в скриню і під пахвою занести куди хочеш.
Кузь зразу ж, як приїхали, глянув, висякався і сказав, що се не економія, а старий свинюшник.
Але Грицунь не згодився.
— Та ти, може, ще скажеш, що я луччої не бачив нікада? — з грізним дивуванням подивився на його Кузь.