Спершу мені було нелегко зберігати рівновагу, стоячи на носі хитливого човна. Двічі чи тричі я мало не впав у воду. Та кінець кінцем усе-таки пристосувався до нестійкої рівноваги настільки, щоб наважитися закинути гарпун. Почав видивлятися для себе жертву. Та моїм непризвичаєним до такого діла очам кожна тінь, кожен підводний стовбур здавалися здоровенними рибинами. Гойдливі хвилі на воді й заломлення сонячних променів під водою пустотливо бавилися з моєю уявою.
Нарешті я побачив таке, про що міг би заприсягтися, що це вже точно рибина. Так, тепер я був у цьому цілком певен. Але рибина намагалась майнути ліворуч. Нараз, мені здалося, що ми от-от наздоженемо здобич. Ось вона, майже під нами!
Простягнувши праву руку з гарпуном, я напружив усі м'язи і щосили метнув свою зброю у воду. Не гаючи ні секунди, схопив шнур, що ним гарпун було прив'язано до човна, аби не дати здобичі втекти.
Я виразно бачив: гострий наконечник гарпуна влучив у рибину, котра, на мою думку, була щонайменше двометрової довжини. Але тої ж миті, як це сталося, я відчув у тілі електричний розряд такої сили, що впав на дно човна, наче мене хтось зненацька ударив по голові.
І поки я лежав у човні й тремтів від розряду і збудження, мій супутник зайшовся голосним реготом, тримаючись руками за живіт.
— Хіба Ньїкучап не знає, що таке електричний вугор? Кумевава одразу побачив, та не хотів казати. Найкраще вчитися на власному досвіді. Тоді вже ніколи не забудеш.
— Лукавий ти хлопець, Кумевава. Невже не міг вчасно попередити мене?
Кумевава мерщій схопився за шнур і почав тягти. Мало-помалу на поверхні води з'явився гарпун, а на його шпичаку ми побачили довге й вузьке тіло вугра. Вугор і справді був двометрової довжини.
Спостерігаючи цю сцену, я не втримався й запитав:
— Скажи мені, Вава, а чому тебе не вдарило струмом, яким мало не вбило мене? Адже ти тримаєш у руках той самий шнур!
— Так, але бідна рибина витратила увесь струм на Ньїкучапа й нічого не залишила для Кумевави! — відповів, сміючись, хлопець.
Нам із Кумевавою насилу вдалося втягнути величезного вугра в пірогу, бо він відчайдушно боровся, силкуючись випорснути з наших рук або принаймні перевернути човна. Нарешті він утихомирився на дні суденця.
Я дуже пишався такою здобиччю і був навіть ладен забути, якої ганьби зазнав через неї. "Неодмінно розкажу всім друзям, яку величезну рибину я зловив. І при тому, наскільки зможу, розведу руки, як це роблять справжні риболови", — подумав я.
Однак у ту ж мить вугор різко вигнувся, шмагонув мене, ніби товстою нагайкою, хвостом і вистрибнув через низький борт човна. Я швидко схилився над водою й простяг руку, щоб знову схопити вугра, який ще недалеко втік. Але мій малий супутник одним великим стрибком опинився біля мене і затримав мою руку.
— Піраньї одразу припливуть! Небезпечно встромляти руку у воду!
Справді, не минуло й кількох секунд, як біля нас з'явилися десятки піраньїв, а за якусь хвилину їх було вже з сотню. Я бачив їх уже й раніше багато разів і чув розповіді про їхню виняткову здатність — за короткий час зжерти велику тварину, але тільки тепер мав змогу зблизька їх розгледіти, і скажу вам, що це було страшне видовище.
Піраньї — невеличкі рибки, трохи більші за людську долоню. В їхніх міцних щелепах є два ряди трикутних, дуже гострих зубів, які, ніби дві пилки, чудово припасовані один до одного. Піранья одразу відчуває, якщо десь близько є кров, — чи то за запахом, чи то за кольором, І швидко, як стріла, припливає до своєї жертви — або тварини, або людини.
От тому й з'явилися сотні піраньїв біля нашого човна, щоб відкусити від моєї втраченої здобичі лише по шматочку м'якуша. І зробили вони це з такою блискавичною швидкістю, неначе змагалися між собою. Деякі з них вистрибували з води, щоб скочити зверху на свою жертву. У воді вже аж кишіло цими рибинками, і здавалося, ніби вся вода кипить.
Проте ця жахлива сцена тривала не більше хвилини. По тому вода знову заспокоїлась. Тепер на її поверхні плавав тільки довгий скелет риби, білий-білісінький, бо на ньому не лишилося жодного шматочка м'якуша.
— Спасибі тобі, Вава, що ти так спритно перешкодив мені занурити руку у воду. Добром би це не скінчилося!
— Старий індіанець Малоа каже: "У воді остерігайтеся піраньїв, а облесників — і на землі!"
Ще досить довго після цієї пригоди я думав про те, як багато небезпек підстерігає людей у джунглях. І як на кожному кроці може загинути той, хто не знає законів джунглів, а от індіанець змалечку знає, як захищатися від цих небезпек.
— Треба повертатися, — раптом сказав Кумевава. — Сонце піднялося високо, і твої друзі, певно, вже голодні.
Ми почали веслувати проти течії. Посувалися вперед досить повільно, хоч докладали багато зусиль.
Гребти треба було безперервно, бо, якби ми спинилися перепочити лиш на хвилину, бистра течія віднесла б нас назад на стільки, скільки ми встигли перед тим пройти за десять хвилин.
Незабаром наблизилися до порогів, через які мій юний супутник нещодавно так уміло провів човна. Тепер мені було цікаво побачити, як він це зробить проти течії.
До нашого слуху вже виразно долинав гуркіт хвиль, що розбивалися об скелі. Гребти ставало дедалі важче.
Нараз мій юний супутник промовив:
— Треба вилізати на берег. Перетягнемо човен через пороги.
Так ми й зробили. Пішли берегом річки, тягнучи човен по воді. Просувалися дуже повільно.
Та ось рівненький піщаний берег почав поступово звужуватися і невдовзі зовсім зник. Від води нас відгороджували тепер густі хащі. Довелося увійти в воду. Хлопчина йшов попереду, тягнучи за собою човен, а я підштовхував його ззаду.
Я помітив, що Кумевава тягне човен тільки одною рукою, а в другій тримає у воді мачете й ніби шукає щось на дні річки. Я не знав, чи то він загубив щось, чи, може, тут ішлося про якусь прикмету, марновірство. Вирішив запитати його, як тільки вийдемо з цього пекельного гуркоту.
Ми вже наближалися до останнього порога, коли Кумевава підняв мачете високо над головою, аби показати мені, що він зловив. На гострому кінці мачете я побачив дивну рибину, про яку згодом довідався, що вона зветься скат. Рибина була плоска, завбільшки як тарілка, забарвлена в рожевий колір, майже прозора, й мала довгий хвіст із твердим костяним гостряком.