ще баба Марусичка не жила з ними, то Яринка так коли піде до неї, — йти треба було вуличкою та яром, а далі лісок; як весною, то їй любо ще й на квіти пороздивлятися, птахів послухати, занести бабі що там чи помогти, хоч Яринка не дуже й любила ту бабу Мару-сичку; але що ж ти зробиш, як мати бере посилає, то й мусиш іти; але й баба не раз зайде, вона не любила невістку, й та ніколи не мала ласки від свекрухи; та що вона там була винна, як помер чоловік Гаврило й через якийсь час вона прийняла Максима; ще й раз було так налякала Яринку, що вона в запічок заховалася й плакала довго; це як поздавав її вітчим усе хазяйство в колгосп, то хіба не прибігла Марусичка й не виказувала йому, що нащо це він такий гріх учинив, чортові душі повіддавав, записавши в колгосп; ну то себе вже, а нащо й дитину, і це ж її душа чортові продана, і будуть її чорти на сковороді жарити; отож, вона плакала й голосила у запічку, так їй себе було жалко, що це ж і її душа вже чортам попадеться, бо це вітчим поздавав коні й борони, й усе у колгосп і записав у колгосп і її з усім хазяйством, —
ще вона трохи за це згадала, — там була дочка Лукія; любила до них ходити; куток називався Стобунівка; любила ходити у город їхній, за ним ставочок починався; огірків, моркви накраде у беріжку, помиє у воді, наїсться; любила над тим ставочком сидіти; там кладочка була; хата під цинковою бляхою, до ставочка грядочка й до дороги — не дуже й було; дід Максим подав заяву на троє душ; баба Гендзюрка прийде й "нащо й ти чортові душу віддав, дитину"; а вона в запічок залізе та пла-а-аче; коли це кажуть, Мар'яну Пичачку висилати будуть, не хочуть в колгосп іти; три дні сиділа у них; чого, — випроводжала; у скриню складали, в ящики, все забрали; дядько Семен, тітка Марія, Лукія дочка, син Сенька, Надя, молодша од Лукії на п'ятнадцять років, — отаке-го було, бігало, "на тобі цю сковорідку та будеш згадувати тітку Мар'яну"; на Далекому Сході опинилася; дядько помер, а Надя десь ділася; вона вже в Кодні була, як тітка приїхала в гості; така баба — кацапка така!; Женя каже "знаєш, хто є? — тітка Пичачка"; чогось до матері не
зайшла; двері відчинені надвір, люди сидять; Женя каже "вгадайте, хто прийшов"; "небось не знаю, небось не знаю"; а Лукія в Сибіру замужем, трактористкою робить, одинадцятеро дітей; найстарший син Микола Мар'янин десь у Києві був музикантом, а жінка його в хаті чогось жила — звідки Пи-чаки виїхали; віруюча була, з сестрою все ходила в церкву співать; зараз признається, як побачить; "я ж його й не цуралася, їздцла; вже він мене не понімав; а проте я його їздила хоронити"; дочка каже "приїжджайте до нас"; продала хату, а потім побачила київську культуру, прийшла у свою хату й сидить день, два; "ми вас не хочемо, бабцю"; дочка каже, що мама нас опозорила, втікла; каже цим уже людям "діти нічого проти не мають, що я в село поїхала"; вона собі на похорони ходить; а тітка Мар'яна згодом померла; до сина їздила в Київ; вони там золото мили, й ковтали; їх просвічували, — всеоднак проносили й мали; а в матері були золоті копійки; приїхала Явдоха сестра, Люсіна мати; "купиш Яринці"; "добре"; в Ходорків пішли, на підводі до Попельні; їсти хочеться; у Попельні стали за чаєм у чергу засолодженим; душ скільки стоять за тобою за шклянкою; вона так пила, що в роті пухир зробився, попекла; "то, дурне, чого ж ти так спішила"; "а як — давай, давай"; мати сказала, щоб Ярину брали з собою, куди йтимуть; двадцять п'ять рублів золотом дала; вони в Києві поговорили ввечері, домовились і полягали спати; вона рано спить, а вони вже вправилися; десь, видно, дістали гроші, — сонечко встало; "а гроші" питає; "йдьом на базар, ми вже все зробили"; купляють пальто, чотириста сімдесят рублів, хутром обшите, вузьке, далі бавовняного шарфа і шиті валянки без галош; і Гані
14(1) жовтня Покрова зранку похмуро було 18(5) жовтня дід Адам помер 19(6) жовтня я до Галі поїхала 22(9) жовтня Крушинський Іван Омелянович 1(19) листопада за радіво заплатила по перше два місяці положено 4(22) листопада Казанська 6(24) листопада Катерини 7(25) листопада гарний день теплий 8(26) листопада день гарний 17(4) грудня у Варвари Ольга Куз... померла 18(5) грудня Сави ... Люськи свайба 19(6) грудня Николая
1972
13 січня мороз сильний
14 січня мороз
9 травня до обід гарна погода після обід сильний дощ
1 червня корова перегулювала
2 червня два дні корова перегулювала 28 серпня пугач кричав
5 грудня Головко помер
27 грудня другий сніжок з морозом і вітром
1972
12(30) січня сильний вітер
купили простеньку блузочку трикотажну; посадили на Попельню, а звідти сама вибиралася на Білоцерківський шлях, і з Попельні до Яропович; там звертати — тридцять кілометрів; зима, неділя була; ні душі не стріла, цілий день ішла; а ці валянки без галош злазять; два ступіні зробиш, і злазять; на халяві йдеш, позмерзалися; а мати в хаті з кимсь "х-і, Яринка йде, як же це сама, що тітка й у Ходорків не провела; бо-оже, щоб це рідна сестра!"; з тиждень лежала, мозолів натерла; забрали золото; вона в тому пальті й заміж виходила, і на Далекій Схід їздила; а всеодно приїжджали з торбами, і в кожну дай; приїжджала й Люся з золотими зубами; "а, це з мого золота" думала мати; згодом така хазяйка стала; варення роками стояло; хвалиться "в случай войни, у мене на два года запаса"; чоловік був Сіряк Михайло, а її — Бодзор; Люся приїде; дайте поносить, така хустка шовкова, спідниця; на весіллях погуляє; ще вони в Ходоркові жили, а потім переїхали в Київ; Люба ображалася, — Яринка дівочитися почала; вони мали забрати її в Київ, у майстерню; тітка набере всього "ну, я тебе в другий раз заберу"; вона жде, що тітка забере; а тітка Явдоха "може, вони поженяться, гарний хлопчик, то я ще не заберу"; була б київська, а так що; мати знов дала двадцять п'ять рублів золотих; баба Марусичка золото за пазухою тримала; злізає з печі, впаде, стукнеться з-за пазухи; а мати гріха боялася, віддасть; "ох, годино моя"; а дочки надбігали, й украли; мабуть, від Гаврила що осталося; та материне було; у матері такі персні були, з камінцями; Максим "що, я голодати буду, давай"; поїде, привезе у клумачку трошки; "ти їй там хоч на плаття купи", а він — нічого; Люба сама трохи жила у матері її; "як собі то спідничку з полотна, а мені з рядовини" досі згадує; Максим казав "побачиш сироту на дорозі, підкинь ногою, ну не бери, бо потім тобі першим ворогом стане"; та й трохи правда; тітка Олька матері одказала, а мати сердилася "в мене тоді й рядовини не було", а у війну трьох на возику привезла; сама пішла в Київ, на камінцях нашукала в торбу шматочок і вернулася; Максим зума сходив; два рази їздив та все золото вивозив; городські хитрі були, все золото витягли, тепер є дітям за що виїжджати; а вона сидить плаче; вітчим знав, що вона його не любила, і він її не любив; у голодовку після садочка в лікарні робила; насіння коноплі товкли, розводили водою; процідять на сито, але й не цідили, щоб більше було; і вона прийшла, всипала каші пшоняної, залляла сім'яним молоком, насипала цеї каші, жмакає, це лушпиння на зубах; а вітчим ходив, руки за спиною; ходить, та прийшов над мискою каже "ти гіоїст"; а вона плакала,