ногах дощаних, у якому мився посуд абощо; що стеля, то й стіни побілені глиною, але так на колір немов вапно; і от що найгарніше було, то це попід стелю, між східною й західною стіною, були викладені дві платви, одна попри другої, або ще їх називали гряди; де вони сягали печі, то там на них клали поліна для сушіння, в'язки конопель чи прядива, підвішували пряжу або одяг, коли надворі негода; де південний бік хати, там понад вікнами була велика полиця з ялового'гру-бого бруса, на якій стояли горшки та різний посуд, коли в миснику бракувало місця, а ні, то й клалися книжки та папери, що їм не знайшлося притулку у долішній хаті в столі, у скрині чи де там; ще ж і впоперек стелі від сходу до заходу покладений був чотиригранний бальок, або ґрагар, або сволок; ну й ще якесь слово напрошувалося, але так не давалося на знаття й промовляння, бо щось натякало, що от як там є і між тим ґраґаром і стелею просвіток, то називатиметься отак, а як усуціль до стелі, мовби одно з нею, то ще й інак якось. В одному місці до ґраґара кулко було припасоване, на гвинті такому укрученому в ґраґар, що на нього і люльку вішай; а в другім місці гак звисав, — от як щось підвішено до гака, то так хотілося аж підстрибнути чи ослона підсунути, аби дотягтися, бо там на тому гаку підвішувалася корзина чи кошілець з чимось смачним або чарами всякими, що татова мама ховала; а що найстрашніше було їй, маленькій, ще й це тепер, то це комин, його нутряний світ, який тишкома колись міг вилізти, угребтися до хати і заполонити своєю чадною темнотою; і чи то так зо страху, а щоб ще й умилостивити той чорнющий світ, до комина най-дбайливіше ставилися, ще й найчастіше його підмащували та підбілювали; їй, і в мален-
6(23) грудня Бориса Бреуса дочка Люба розписалася свайба була
7(24) грудня празник Катерини 13(30) грудня Андрея Вові шість років
17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Николая
27(14) грудня Зіни Поштаренко в сестри Ніни свайба і В... сина свайба розписувались 31(18) грудня за радіо заплачено
1976
2(20) січня сніг йшов
а потім дощ
6(24) січня Святий
Вечір
7(25) січня Різдво сонячно і тихо тепло морозно
13(31) січня вітер холодно
14(1) січня вдень
сніг пролітав
і хмарилось
і вияснилось і вітер
дужий по старому
Новий Рік
16(3) січня ясний
морозний
19(6) січня тихо
мороз сніжок
пролітав Хрещення
ясно
20(7) січня Івана Хрестителя холодно мороз
21(8) січня Різдва шлики ганяють... 24(11) січня баба Карасичка померла Вітуськи день народження
стві, і в старощах якось аж уявляється комин той, не одно зверху, а й який він всередині, — зроблений із дерев'яної клітки, зложеної з дебелих стовпців, а стінки були виплетені лозовим пруттям, а вже зверху поліплене глиною; димник того комина виходив не на горище та ще й понад стріху, а тільки до сіней, от і виходило, що як в печі топилося, то обидва поди над обидвома кімнатами та сіни всі без стелі наповнювалися димом, який висотувався у малі віконця у верхах обох причілків стріхи, а вже ж як зі сходу або заходу задме вітер, то вертався той дим до сіней, і треба було відчиняти сінешні двері і випускати сінешними дверми, а дверей було двоє на південь і на північ у протилежних сторонах, — не вгадати й не вчути, який той дим; чогось у пам'яті не зосталося й спогаду, тільки мариться щось, як уже татова мама була геть немічна, ще й на очі невидна, то раз була так налякалася того диму, так думала, це їй вчадіння наслано, і аж на порозі рачки її знайшли — ще тями їй вистачило долі повзти; аж як на порозі до неї гукнули: то ж дим; та й тепер їй щось навертає: дим та й годі; доходить урешті її припам'ятовування, що на горішньому поді стояли усякі солом'яні плетениці, більші й менші діжки, повироблювані за давнини із соломи, а перевесла туго позв'язувано напівколеним дрібним пруттям лозовим і так само пруттям позшивувано; і чого вже в тих діжах не було тільки — полотна, кожухи, шкіри; до них засипалося і жолуддя свиням на зиму; щодалі зір догледжує щось таке, мовби світ чоловічий хатяний, що на нього так любо вглядатися, але приступу й геть не бувати, бо то все якась суха деревина — на обох подах під кроквами позастромлювана, та всяке знаряддя, вила, грабелна, чепіги до плуга, істики, лещата до саней і всякого іншого; а що могло більше затримати її зір, то це лопата для випікання паски — там держално таке більш як на два метри з дошкою на півметра і ще меншими дощечками, що були споєні поперечними листвами з тою середньою дошкою і обрізані в колесо; і от знов аж видно — мовби живі, але ж знати, що померлі, й батько, і батькова мати заходжуються великодньої суботи до печення паски; батько поволеньки здіймає лопату з її звичного місця в диму, і вносить до хати, а батькова мати ту лопату миє і з неї саджає паску до печі; але ще не враз, ще ж батькова мати має вимісити тісто, розчинене на молоці, та заправити його пахучим корінням, товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбіром, аж тісто жовтіло од нього, а ще ж і родзинками; і от як тісто було готове, наставала черга батькові саджати паску до печі, примовляючи "господи благо-
слови"; а саджати посестру та перепічки була справа батькової матері; якогось року паска розлізлася, потріскалася чи запала, і це був лихий знак, і так воно й сталося, бо в наступному році паска запалася і розлізлася тої великодньої суботи, коли вмер її тато. Та то таке знаття, що тато вмер, а чи мав умирати, бо ще ж її подорожуванню не кінець, ще бачить тата, як він ріже свиню, гарно вигодувану за зиму жолуддям, бо дубір по лісах було незліченно і свиней вигодовувалося чимало; і от її тато, ще живий, а мовби й мертвий уже, здирає з зарізаної свині м'яку шкіру і наповняє її білим товщем, який обростав довкола кишок та інших нутрощів, а ще й солониною з хребта та черева, і все те завиває у форму круглого хліба, що менший од паски, зшиває довкола і стискає з обох плоских кінців дерев'яними листовками, а їх по кінцях зв'язує міцно шнурками і так те прилагоджене сало вішає над подом між кроквами, де йому висіти в диму нераз і по кілька місяців, доки весь товщ того хліба у нутрі боханця не пропахне димом і трохи ледь пожовтіє; і те сало було такою поживою до чого хоч, до всякої страви і до картоплі, а більше у тому часі, як не стає молока, на передновку, ну та й у часі жнив. Вудилися в диму і полті свинячого м'яса, поребрина; от не згадає, чи вудили свинячі ноги, так звані шинки; а ще ж і ковбаси прикопчували, — однак не спізнати, не зладити дальшого образу хати, примеркає світ, таке щось як дощ, ця сльота; усе заступають слова, що в мові її досі й не бували, стають вже такими живими істотами, десь провадять, ну закликають попри здимілої хати: пригноблюся до цього погрібничка, удеруся рукою попід солом'яну мату, а далі прогнилу лядку з проіржавілою, аж дір-