стати до нього впритул, аби воно не спопелило; іншому виїдало печінку у тридцять вісім; не давши перейти і тридцяти, задушило сухотами найбільшого провидцю; кидало в зашморг сорокадев'ятилітнього, до-катовує азійськими болячками наймолодших; вкидає безпечніших у карнавали — дивовижа така посеред спаплюженого нурту, — кожен тікає в пустелю задля молитви; мудрим дістаються чорнобильські пустки й руїни у спадок, — о, щедра державо, що заквашує трагічних Шевченків на божевільному оптимізмі — еміграцію врешті одшукано у цій державі в державі! — веселімося, Госпо-де; чоловіки нявкотять жіночими голосами, жінки приступають їдна до одної з новішої якоїсь охочості — чи то гряде погибель жінкою, народе, Шевченки живуть по втраченім образі матері, жахаючись приступити до прірви нових чуттів, — порятуйте жінку коли не^словом, то сльозою, яких тобі ще революцій, коли вся держава розпусний будинок, який тобі злодій, коли всі злодії, який тобі вбійник, як кожний ласий на кров; дітей запродано у державні прийми — катуй, виховуй, кидай на вбійні войни, — станете сиротами і в нової держави; не знайдете жінки серед кам'яних лабіринтів; тих запродано у солодке рабство опівнічними нашептами з екранів, мільйони згартовані на нове завойовництво і рушають на поклик світових песиголовців; доба безчасся, віки безчас-ся! А не зазнали ж ми всього, що й світові знати де там; а ще в того світу вчитися, а чому його научити, — як ми самі собі знали світ у розумі, у здогадуванні, та впускали стіки його, скіки він хтів і нас у собі мати, а це вже якийсь новий світ гримкоче та обступає машиною, продухтою небаченою, мольовидлом усякішнім, що тіки й дивися,
Комишовата похмуро і вітер холодний 19(6) листопада хоронили бабу вітер холодно похмуро 22(9) листопада перший сніг 3(20) грудня у Рошкової Наді весілля
13(30) грудня Андрія 17(4) грудня Варвари 18(5) грудня Сави 19(6) грудня Миколи
1968
1(19) січня туман
рано вдень похмуро
грязюка ноги не
витягнеш
4(22) січня сніг
хурделиця
7(25) січня Різдво
туман і похмуро і сніг
проліта тихо не
холодно
9(27) січня вітер і хурделиця мела і сонце було 10(28) січня мороз тихо і сонце 12(30) січня хурделиця вітер 14(1) січня сонячний мороз міцний вітер 15(2) січня сонячно цілий день тихо 16(3) січня сніг і дощ 18(5) січня тихо і сніг пролітає
19(6) січня Хрещення сонце і мороз 20(7) січня сонце мороз міцний 22(9) січня тихо мороз маленький після обід сніг 23(10) січня сонце і сніг розтає з дахів вода біжить 24(11) січня два роки Віктору Козиренкові
а нічого тако на подумання не лишається; от-то світ, ото-о світи — і це вони хочуть нас научати всьому свому та таку полегкість нам вдаровувати, чи думають щось і тут мати на поживу, — добереш ти тями, як тут горішнє й долішнє упереміш, то зачепи його туто все що не є, та як гахне, як вчепить смолою, як запов'є смородом, — іди, світе, навчай, та щось будеш мати, або й тобі тут капець, як уздриш свої вхідчини та не дозриш виходин, як упізнаєш слово з первісного гуку, — хто ж кого опізнає та перший надобридень признається; тут ще стіко всякого таємного, ще стоїть за дверима, ще планетою такою літає, що не знати й тих літунів, а одно скажеш планета така, ще підсиплять тобі шкурупайок укупі з золою на зурочість худоби; ще заплаче дитинка — крашанку розбито, невміло в маленькій руці подає, а старші то ті хитріші, кажуть, бий ти; щілко затискують крашанку старші й хитріші, ледь видко гострячка; дитинка щиро обидвома руцями буцає свею крашанкою — трісь, — старші не хочуть піддатися дитинці на втіху; сльозами зрошує розтріснуту крашанку, показує світові — що робити; хрещена їй крашанку подарувала, хрестиком обмережила, — маленьке яєчко, аж у руці дитинчиній ховається, носи з собою, де хочеш; а в старших дебелі крашанки, у цибулячому лушпинні виварені, в руку не вміщаються, — бий ще тим боком! несе дитинка до хрещеної — в одній руці лушпиння, у другій біле мяке яєчко; з'їж яєчко, каже хрещена, а лушпиння збережи, — я ж тобі дала першу крашанку; не подужала дитинчина крашанка чорної, на сушених ягодах чорної бузини фарбованої; збереже собі лушпиння з хрещениної крашанки, свяченої, — як нападе пропасниця чи на людину, а чи худобину, то ним підкурюватиме; втішає хрещена дитинку — забула вмитися з першою крашанкою, щоб гарнішою бути, ну та парубки ще ж не сватаються, хай на той рік; а хай потовче лушпиння, щоб аж був порошок, та й підсипатиме курям у корм, то нестимуться ого як! кортить дитинці таку крашанку дістати, аби була найгарніша, найміцніша, аби усі крашанки била на Великдень; сміється хрещена, не знає, як втішити згорьовану дитинку: то піди на гробки, а там таких крашанок, а таких писанок, аж в очах рясно! радіє дитинка — то за ту візьметься, то до тої кинеться, а все не вибере, а сором, бо бідніші дітки дивляться та дивуються, нащо то їй ще й кладовищенські крашанки; сміється й хрещений, береться втішити дитинку ще й не так: він їй виточить дерев'яну крашанку, а хрещена вималює, то буде їй навіки; у хрещеної такий пензлик є — паличка з бляшаною трубочкою, а в ній тонюсінький жмутик волосинок, — хай дитинка
бачить, то, може, й сама писанчаркою стане; не буде вона цею писанкою буцатися на Великдень, не хоче обдурювати навіть старших і хитріших; як сонечко зійде, вона біля воріт на пісочку соломинкою вимальовує все нові писанки, а мама йдуть на роботу, кажуть, ото ще мороки маєш; лише дідусь підхвалює: десь у горах далеко є нехрист, що прикутий до скелі важкими ланцюгами, і найстрашніша для нього звістка, що люди#ще пишуть писанки; він тоді впадає у безум, ущелина сповняється ревом, а ланцюги ще міцніше його стискують, — то як у людей добро та злагода, то й йому від того гірше стає; дитинка просить дідуся, аби накупив їй паперу і фарб, — вона малюватиме багацько писанок, так багацько, щоб на всенький світ їх вистачило; і щоб кожний камінець, кинутий лихими людьми, ставав писанкою; вона малюватиме й тепер, і завжди, на втіху діткам маленьким; вона малюватиме й ще більш, і коли людям горе яке буде, то зрошуватиме писанки сльозами, аби тільки ті сльози ставали цятками на візерунках; вона зозулькою куватиме вік довгий і вмістить зозульку у писанку; вона зерном та квітами посилатиме світові щедрість; вона зорю прихилятиме, а драбинки — щоб діткам легш до зір діставатися; а нехрист, забачивши, скільки горя на землі та незлагоди межи людьми, реготатиме та ланцюги скидатиме, і од того реготу тріскатимуться писанки на папері, павучками розтріскуватимуться, летітимуть бомбами, сонцем розпруженим, пташком чорнобильським, літаком голічерева, над-щербом планетарним, — світ втомився нести свого хреста; дитинко, полиши свого кошика, поможи світові нести хреста, — вертається дитинка до кошика, і бачить, що яйця обернулися на писанки та крашанки, —