То ти хоч знати усю правду од людей, а од кого ж вони її всю мають, ти спитайся. Хати у світ порожніми очима дивляться, а ви йдете до них з обшуком. Вона на грошах сиділа, але ніколи не мала їх, бігла позичити солі. Візьми собі в солятирці на припічку в жменю скільки хоч. Ті діти колотили ними,
3(21) серпня Толі день народження дощ цілий день йшов 14(1) серпня одержала з пошти 26(13) серпня Валя поїхала в Харків 28(15) серпня гас взяла Пречиста перша
2(20) вересня Славку
Романенка
проводжали в Армію
21(8) вересня
Пречиста друга
до обіду ясно а після
обіду хмарно
22(9) вересня почала
на кукурудзу ходити
чистити
28(15) вересня
приїхав Толя світло
провели
30(17) вересня Толя поїхав
2(19) жовтня упала я з молоком у своєму провулку 5(22) жовтня жовтень... 6(23) жовтня гас 12(28) жовтня вранці померла Крушинська Вера
14(1) жовтня перша Покрова 4(22) листопада Казанська ясно і хмарно 7(25) листопада похмуро і вогко 8(26) листопада ясно і холодно
9(27) листопада ясно холодно мороз 14(1) листопада Кузьми Дем'яна 21(8) листопада свято Михайла 22(9) листопада сніжок вранці ясний день і теплий
як хтіли, і поїдемо з нами, і в нас жити будемо. То їм до цеї землі хіба діло було. Петро в емтеесі одсторожував вік, а вона буряків, як захоче, візьме гектар, та й мають щось на зиму. Але ж до його грошей складала, бо як не стало Петра, то діти на похорон складалися. Треба тата гарно поховати, щоб люди не казали. Дві хати на хуторі, а миру не стало. Ті вселилися по війні, довели хату до пуття, а тепер і той толк вигорів. Ти до неї з правдою, а вони з горем до тебе. Марто, я дурна роблюся. Ще чоловікові ноги не прохололи, а вони вже думають у хаті землю рити. Нема в землі грошей, діти, перед Богом клянуся, нема. Нагляньте за мею хатою, Марто, а я поїду до старшого сина, він до мене добріший був. Йду ключа брати, а в хаті поночі, й щось ворушиться, і людський голос у вікні чутно. Одежу розстелену чоловікову стало видко, а вона гладить її і примовляє. Свічки стало видко мені в хаті. Вона цю хату незамикану покинула, як опівночі вийду, то все вогники стоять. Вернеться Світланка, то ви ще в цій хаті поживете. Не плач. Я ключі тримаю.
"Мені ще раз владі послужити, та й я більш ніде нічого не потребую. Бачите цього пальця, я ним тако-о показую, мені брехати нізащо не мона. Одколи йду, то не опускаю пальця, бо це мій знак влади. Замислився абощо, раз — і палець при ділі. Дивіться, осьдо я входжу у сільраду, так все, як то й щоразу, я собі тако, — ну, ви знаєте, я в очі не лізу. Не те щось, не те! Чую, прізвище моє й татове потиху, вже й біля мене, але ще людей мені чось не видно. Де я й що. Палець при ділі, мислення цупке. Не питаю, де мій стіл, за яким стільки списано й передумано, повна заміна меблів, все таке темнувате й блискуче, на моєму столику бачок з водою під вікном вкраю коридорчика. Мій шлях обривається за порогом — заміна кабінету. То було йти та йти, а це розчинено навстіж, і люди, і тільки прізвище моє й татове постає з того нового простору. Більмович. Вам на суді не доводилося ніколи бути, ні свідчити, ні позивати. Таке щось вже як суд, коли тебе тільки одним твоїм прізвищем названо, й більш нічого, а ти вже готовий. Тобі слово надано. Раз тобі надано сказати всю правду, перед законом, перед людьми. Хутко память підказує день, число з роком, фіксує місцеперебування. Ми щодня на суді, нам тільки не усе вказуіоть місце й час, щоб ми не дуже собі вигризали душу й пам'ять, ми такі їм тра, буцім ще нічого не знаємо, людям дається відпочинок незнанням і непам'яттю, щоб вони собі трохи пораділи. Але чуйте-но далі що. Прізвище наше з татом живе в цьому просторі, який я собі означив
і місцем, і датою, але ні перед названиям прізвища, ні після того, як втих звук, більш нічого словесного не існувало, щоб можна було уповати на право ступити й ще на один поріг, і палець мені вказує правдивий рух: стань і замри. Щоб що. Це б вам загадка була, але ж вам ці загадки до їдного місця. І не вгадуйте, ай-бо, не тра, бо це треба все моє життя прожити з початку до останку, щоб... де! Яке там вгадувать — відчути шкурдю, карком, пальцями на ногах. Та де! Ніхтями; пазюряками. О-о, це й тато позаздрили б на таке випробування, всі міністри світу й президенти не захтіли б нічого більш, як хоч стати за мею спиною й почути. Цьотко, чуйте-но, станьте бликше до вікна, буду вам тихше говорити. Нікому не признавався, а вам скажу як на духу. Я заготував листа, з печаткою в сіліраді, коли ще мав доступ. Звертання до всіх міністрів і президентів, голів колгоспів і агрономів. Але далі йдьомте — ви поки нічого не чуєте, і зір ваш простягся у простір, в якому ще ні людей, ні речей, але відчутні вам такі-от поняття, як влада, закон, і ви навіть не поспішайте до тями приходити, не вгадуйте, де хто й що, живіть цим духом всього і всякого, що не дрібнить ваш зір і уяву. Хай сказане впослі кимсь увійде до вашої голови, до баняка вашого, — їй-бо, не смійтеся, цьоць, — серед такого душевного безгоміння, і ось ви чуєте, ну геть вам чутно, але ж ви собі термін взяли, і зась одсту-патися, Боже збав ворухнутися чи там носака на новий поріг посунути — вас нема! І з глибини того простору, віків цілих, де Ґонту й Залізняка катували, а один на палі казав, що от говорили, що болітиме, а воно й не боляче, де Фекла Костик писала до губернатора Волинського, що її чоловік не брав участі в банді, де мій батько хтів служити
23(10) листопада шість тижнів Верки Крушинської 25(12) листопада вночі дощ 26(13) листопада вночі і вдень дощ 27(14) листопада ясно і вітер світить сонце Заговки 29(16) листопада ясний теплий Василя Кардонюка в Армію 30(17) листопада туман і вогко 1(18) грудня Сергій Миронович Кіров загинув
3(20) грудня ясний теплий
4(21) грудня дощ 5(22) грудня теплий день
7(24) грудня свято Катерини сонце і тепло
9(26) грудня одержала з пошти гроші
13(30) грудня Андрія курка знесла крашанку перший раз 22(9) грудня лампочки купила 26(13) грудня дощ і холодно
27(14) грудня з пів на п'яту ранку дощ почався і був до дванадцятої дочка Номеровського Льоньки розписувалася