довш попри тіла, втривожена, як то тим тілом розпорядяться; а вже й не догребуться верховіть цього часу впосліджені і каральники, а й кати со жертвами, а вже правителі перед світом голосяться, яка то ж бо нехоро-шість карати убійника сьогочасного; й так ведеться, що невинуватих та знищених більшає на непроглядь, а катів та убійників більш-що-більш на незмирущеє проживання. Позбувається люцтво права злодієві руку одтяти, а ґвалтівника камінням забити; переповнено тюрми убійниками і ґвалтівниками на пострах люцтву, — от повиходять, аж діточки нові позро^ають, а добра надбано буде на трохи, як раньш; і що ж то видніє у потемках дня нескінченного: лиш каліки й причинуваті по праву найслабших ісход-жають впритул позамикуваного люду й товару; збулися права й на хороніння своїх дорікальників, та й не зазнати полегші на розгрішенні гріхів давнезних; бо як сміх нам був, як та Любка своєї частки допоминалася од племінниць померлої на кутку; а я ж бабу догледжувала, а вона гроші прикопувала при порозі, а на себе жаліла копійчину стратити, а ви над'їхали та гроші забрали, а тепер ще й за хату цю маєте, то не ждіть, щоб я доглядала могилку, а-а-й не діждете, і котра калі-кувата племінниця своє право каліцьке доказувала, аж пазуху зсушену розтербічувала з пЬниззя городу, де й їх малолітство минало, то то-то був сміх, і ми вірили та поставали за калік і їх право; то так це життя й справдилося: понизитись в праві поперед що-кож-ного калікуватого, а дужому права ані найменшого не здобутися; і це-но не чутка на посміх, не право на право, не дужому віра на яке-ще добування в дарованому безправ'ї, — намовляються хазяї возів та кладовиськ й на це остатнєє хороніння, так-же-ж виглипуючи
9(27) січня вітер вночі мороз вітер холодно вдень сонячно Володі день народження 10(28) січня мороз вода замерзла в сінях сонячно тихо 11(29) січня вночі вітер дощ вдень сонячно мороз 12(30) січня вночі вітер дощ вдень хмарно холодно 13(31) січня мороз хмарно і сонячно Маланки
14(1) січня Новий рік 15(2) січня ясно мороз вітер 16(3) січня мороз ясно
17(4) січня мороз
сонячно тихо
тепленько
18(5) січня мороз
сонячно
19(6) січня зранку похмуро вдень ясно ввечері хмарно туман Хрещення 20(7) січня вранці похмуро мороз вдень з 11 до 4 сонце хмарно Івана Хрестителя 21(8) січня мороз сонячно різдвяний день Саші день народження 22(9) січня мороз сонячно тихо 23(10) січня мороз сонячно туманно 24(11) січня зранку похмуро мороз з третьої години сонячно тихо 25(12) січня мороз ясний день 26(13) січня мороз ясний день
зо сутінків краю полегш і для себе та й інших; та ж і їх позамикувано на непроглядь часу вповіданою не колись й не тепер думкою про нічийність для всіх; то тот-то й де-кождому справдиться вік і число, — як вони приходили жертвами, а далі незгойними гадками і про жертви й ніщо, то тепер із нічого в ніщо перебовтуються примари одлучених гадок і зомислів; не те право, що кожному рішено одбувати і гріх, і нещасність та й мати за щастя що-де-яке одбуття й одбування, — не розпорядитися всім набутим, бо часу й на те гандж, а як збулися права й звичаю прикликувати і мудрих, і зловмисників перед очі всіх на майдани й на вряди, то далі ці встарчилися на йнакшу мудрість: зачувши, що десь є мудрі, приходили звідати їх у мудрості їхній, самі ж прикидаючись нетямущими, і допевнювалися аж он-тої мудрості, що ті мудрі й годні на що-яку мудрість, та не тямлять самі, в чім вона, але ж тямлять, що таки мудрі; й от ці неприкликані за належного віку й числа мудреці і зловмисники одходжають із хитруватим знанням, що ніде в цьому краї не взятися більш що-мудрішим од них, — так знання небагатьох заповзялось на погубу. І дочекалися з'яви нових позовів та судів, на майданах донищено лавчини й столи на базарювання, бо м'ясо і овоч невпридатніли за новими приписами, а все тра було споживати привезене та безсмачне, й покликано позосталих мудреців на спит за розбещення молоді, і що ж ті, — й довівши свою богоданість, й упевнивши судіїв і громаду у марності заклання їх, останніх, прикликаних вповідати правду та допевнятися кожного не в провині, а лиш-но у мудрості, чи вони гоже коять, заявляючи й на батька-відступника, і на лиходія з природи цього устатку вікового, все ж були засуджені до самогубства; і приходили до них добродійники з грошима на викуп, вговорюючи, що десь-то в інакших краях їх вітатимуть і зноситимуть найприкріші допев-няння, ще й в ситості та недоторканності перетримуватимуть їх; але й ці вже, зготовлені до самострати, вкладали їм тяму незаперечну: чого ж вони варті, вступившись свого й права, й обов'язку, як зблеску тікатамуть, де їх матимуть за сміходіїв, — вони право цього суддівства визнають і впокоряться найнеправеднішому рішенцю, бо ж не їм, і їм, і усім наслухаючим і безправним оскаржувати новопосталі держави і право, бо ними вони призведені на їхнє право допитуватися, тож і ними мусять бути приречені. Так дознатися трапилось і тієї мудрості, що її тут віками а-не чувати було; то чи ж і не тим, що пізнали невимовний та невимовленний смуток самотності, мовити упростовіч часу: і тут буде наше ім'я, написане
нашими руками, — та ж ні; бо до відповідей з'єрепенюється що-кожне, та ж запитувано не всякого, і випаде час і на нелукаво-мудрого, та й він сумовито розгляджує зжовтілі сторіночки, промацуючи, у якому куточку вписати незрозумілими і собі літерками, а що зжовтілі, то не на фабриках так виробляють, а бери-но їх білими порозстелюй по підвіконнях навпроти уранішнього ще й вечірнього сонечка, от і май; одтоді і мудрими стали взивати а не допитувачів, а мов-чальників. І світ вмиловано покивує, ба*ї, у незнанні вашому і є найбільша мудрість, бо якби й об'явивсь серед вас такий мудрий, що догодив би навдогоду світові, то то ще не мудрість, — нам тра дізнатися і вашого вкупі мовчальництва та чи не сховано думки у нім про помсту, бо як ви ще не пробачили їдне одному та невсито дошукуєтеся винуватих, спокушені своїми пророками, то й мудрих ваших не тра: скаламутять і решту світу, і знов починай однанова. Та то вже не голос і гадка на всешнє мовчальництво, — а такі емісари пронишпорюють притихлим краєм, й ховайся, хто не такі, бо дозналися ж винуватості свеї, що провина у голосі, порухах, вимовлянні, що ми ще та ще на щось годні, — а й ти, Юрку, познаки лишаючи, забалакуєш недовписаними ані на жадному ізжовтілому папірцеві словами, гадаючи, що по здогаді то й знання інакше прибуде; та не годен повідмикати оселі; а ті емісари, що так нашорошувалися перш на твоє примовляння, вдавали, що то до їх розуму й подоби, аби їм більшої слави додалося, та як уздріли, якими то сповідями повниться кожда упрослід невчайна дорога цим краєм, то побільшили провину за невинуватими, бо винуваті самі засікнулися поводарями задля них бути, — то де то ти ще повишукуєш яких хуторів та