Тоді, повагавшись, я пішла далі і розповіла, що зовсім не пам’ятаю свого батька, пам’ятаю лише вітчима, якого мама дуже любила. Вона так кохала його, що коли той залишив нас… І тут я затнулася. Адже доктор Цур, коли дізнається про мамину хворобу, без жодних сумнівів припише мені спадкову схильність до божевілля й напо лягатиме на стаціонарному лікуванні.
Ширма чорніла переді мною, як широкі двері у ніч.
— Вона так кохала вітчима, що ревнувала його і до вас? — спитав доктор Цур.
— Так.
— А вітчим? Як він ставився до вас?
— Ніяк.
— Не домагався… вашої прихильности? — обережно спитав доктор Цур.
— Ні.
— Але коли він пішов, мама почала звинувачувати в цьому і вас? Так?
— Вона просто була в безтямі.
— Зрозуміло. Продовжуйте.
Я нічого не брехала докторові Цуру, тільки пропускала окремі подробиці, які, на мій погляд, не мали суттєвого значення. Однак і без того я говорила довго довго, доктор Цур мене більше не перебивав, і через якийсь час мені здалося, що за ширмою нікого немає. Він мовчав і тоді, коли з моїх вуст вихопилося зізнання в найбільшому злочині: це я, коли Нестор став на корму, різко гойднула човном, знаючи напевно, що, впавши у воду, він не випливе.
— Ви мене чуєте, докторе Цуре? — майже гукнула я в занімілу ширму.
— Так, чую.
— Ви зрозуміли, що я вбила його свідомо?
— Не зовсім… Вам тепер може тільки здаватися, що ви зумисне гойднули човном.
— Ні, ні, я точно пам’ятаю, як різко переважилася всім тілом на бік човна. Це було вбивство, докторе Цуре. Якщо хочете… ідеальне вбивство, адже я була впевнена на сто відсотків, що ніхто не доведе тут моєї вини.
— Ви хочете сказати, що давно виношували цей лихий намір? Ще після того, як застали його в майстерні з іншою жінкою?
— Авжеж, я вже казала про це. Думала вибрати слушний момент й отруїти його чи вигадати щось із машиною, аби він розбився… Словом, я ще тоді міркувала саме над ідеаль ним убивством. Хоча потім… потім це минуло в мені…
— У вас щезло бажання його вбивати?
— А навіщо? Я обрала собі інше життя, мала інших чоловіків і знайшла в тому певну втіху. Нестор мене обож нював, усім забезпечував і, якби ще не був такий ревнивий, то я взагалі не мала б жодного клопоту. А потім усе пішло шкереберть. Наче за димом усе пішло. Київська квартира, фірма… Він оселив мене в глушині, де я вже не мала виходу… на люди. До того ж нам загрожувала цілковита втрата майна через його борги, яких він наробив, як я підозрюю, також не без допомоги коханки. І тоді… — І тоді у вас прокинулося те забуте бажання?
— Ні, твердого наміру вже не було. Але я взагалі чомусь дуже часто думала про ідеальне вбивство. Навіть не стосовно свого чоловіка, а так, безвідносно. І читаючи детективи чи дивлячись фільми, завжди дивувалася недо лугості тих, хто заздалегідь готувався до злочину… Адже є безліч способів ідеального вбивства.
— Справді? Наприклад?
— Наприклад, ви йдете з кимось узимку повз трамвайну колію. Позаду зовсім близько дзеленчить трамвай. Ви послизнулися, падаєте і ненароком збиваєте того, хто йде поруч із вами, якраз на рейки… З човном ще простіше. Тут взагалі ніяких свідків, і, якби я навіть зіпхнула його у воду веслом чи й руками, ніхто б цього не довів. А в тому, що я через вітер не змогла його врятувати… яка ж тут вина? Діти топляться на очах у батьків, і нема на те ради. Єдина моя помилка в тому, що я, розгублена, невідомо навіщо збреха ла, що мене тоді взагалі не було в човні. Сама собі все уск ладнила, бо слідчий, зрозумівши, що тим човном усе таки хтось приплив до берега, порушив кримінальну справу.
— Дурня на пісному маслі, — сказав доктор Цур, і я, не розуміючи, що він має на увазі, все таки виправила:
— На олії. Хоча це фразеологізм, і його краще переклас ти як сон рябої кобили. Але я вам розповідаю не сни, докторе Цуре. Знаю, що тепер усі психологи стали запек лими фройдистами і снам надають більшого значення, ніж реальним подіям, однак я розповідаю тільки те, що було насправді. Хоча ми дійдемо ще й до снів. Та я не впевнена, що моє перебування на Лисій горі…
— Де е е?
— На Лисій горі. Я не впевнена, що моє перебування там було всього на всього тільки сном. І я розповіла йому про мазь отця Серафима, про шабаш на відьомській горі і про зустріч з дияволом. Доктор Цур більше не дивувався. Навпаки, він сказав, що все це має цілком логічне пояснення. З давніх давен відьми, чаклуни, чорні маги користувалися спеціальними наркотичними мазями і напоями, які сприяли їхньому астральному вихо ду в химерний світ почвар. Там вони ще з більшою силою, ніж наяву, переживають враження від того, що раніше лиш невиразно малювала їхня бліда уява. Зрозуміло, що саме таку наркотичну мазь дав мені, як снодійне, й отець Сера фим.
— У цьому нічого страшного немає, — сказав доктор Цур. — Якщо, звичайно, скористатися наркотиком тільки раз. Погано хіба те, що до наркотичного зілля, власне до екстракту гіосціамусу, який у народі називають блекотою, чорні маги часто додають ще людський жир. Продовжуйте, пані Анастасіє, це дуже цікаво.
Мені на якусь хвилю заціпило (людський жир?), та, перевівши подих, я продовжила свою розповідь далі і гово рила доти, поки чорна завіса не обступила мене з усіх боків.
Я злякано роззирнулася і, нарешті, зрозуміла, що це вже стемніло надворі, настав ранній осінній вечір, проте доктор Цур не вмикає світло. Чи, може, його там уже взагалі немає? — знов майнула настирлива думка.
— Ви чуєте мене, докторе Цуре? — насторожено спитала я.
— Так так, я вас уважно слухаю, — глухо відповіло з за ширми. Його голос видався настільки спотвореним, що я розгубилася зовсім і не могла згадати, на чому обірвала розповідь.
— Не хвилюйтеся, продовжуйте, — сказав доктор Цур уже не таким чужим голосом, та я ніяк не могла зібратися з думками. Моє сум’яття перейшло в знайоме внутрішнє тремтіння.
— А на чому я закінчила?
— На імперативних голосах.
— Яких?
— Я про голос одуда, голос, що кликав вас до річки.
— Ах, так, згадала. Ви мені вірите?
— Звичайно, вірю. Це дуже поширене явище, коли під час слухових галюцинацій з’являються імперативні голоси.
Вони наказують щось робити, спонукають до якоїсь дії, і якщо людина їм не підкоряється, то ще немає нічого страшного. Будь яке наймістичніше явище, пані Анастасіє, має своє реалістичне пояснення. І коли ми з вами все розкладемо на поличках, то ви самі зрозумієте, що ваші страхи абсолютно безпричинні, що у вас все нормально.