Дженіс розуміє, що він хоче вивести її з себе, і стрімко, точно в ній повернули вимикач — зовсім як у прискореній зйомці, — повертається до нього спиною і спрямовується в їдальню до телефону.
— Я запрошу його на наступний тиждень, — каже вона. — Якщо ти після цього станеш менше до мене чіплятися.
Чарлі завжди приносить квіти — на цей раз в зеленому паперовому конусі, який він вручає матусі Спрингер. Він стільки років гнув спину перед Спрингером, що знає, як догодити його вдову. Бессі приймає квіти майже без посмішки: вона адже з Кернер і ніколи не схвалювала того, що Фред найняв грека, тим більше що її упередження справдилося, коли Чарлі завів роман з Дженіс, що мав такі жахливі наслідки, та ще в такий час, коли американці висадилися на місяць. А адже на Місяць люди не так часто відправляються.
Квіти розгорнуті — це виявилися троянди, оксамитові, як шкура арабського скакуна. Дженіс, воркуя, ставить їх у вазу. Вона причепурилася — одягла кокетливий літнє плаття в маргаритки, що оголює її засмаглі плечі, і через спеку поклала довге волосся у високу зачіску, щоб нагадати всім, яка у неї струнка шия, і одночасно показати золоте намисто з крихітних лусочок, яке Гаррі подарував їй до двадцятиріччя весілля три роки тому. Заплатив він тоді за нього дев'ятсот доларів, а зараз воно коштує, напевно, тисячі півтори — золото до чортиків подорожчало. Дженіс наближає особу до Чарлі і цілує його — не в щоку, а в губи, таким шляхом дає знати тим, хто спостерігає за ними, що ці два тіла зливалися воєдино.
— Чарлі, ти занадто схуд, — говорить Дженіс. — Ти що, зовсім не їси?
— наминати за обидві щоки, Джен, але до кісток чомусь нічого не прилипає. А ти ось виглядаєш здорово.
— Мелані всіх нас змусила стежити за здоров'ям. Правда, мам? Проросле зерно, і пагони люцерни, і чого тільки не придумали. Йогурт.
— Чесне слово, я відчуваю себе краще, — промовляє Бессі. — Тільки не знаю чому — чи то від їжі, чи то через те, що в будинку стало більше життя.
Тупі пальця Чарлі продовжують лежати на засмаглій руці Дженіс. Кролику це здається таким же природним, як будь-яке явище природи — японський жук на листку або два сучочка, зчепилися на вітрі. Потім він згадує — якщо брати зовсім вже глибоко, — яке відчуття народжує любов, коли всім єством відчуваєш щось величезне, немов стикаються планети.
— Ми всі дуже багато їмо цукру і солі, — лунає радісний дзвінкий голосок Мелані, здається, він ніяк не пов'язаний з нашою грішною землею, немов неждана благодать, зійшла згори.
Чарлі різко знімає руку з ліктя Дженіс — він, точно воїн, варто по стійці "струнко"; його профіль в напівтемряві цієї кімнати, через яку неодмінно проходять всі гості, блищить — низький лоб, випирає щелепу, на обтягнутих шкірою вилицях ходять жовна. Він виглядає молодше, ніж в магазині, — можливо тому, що тут гірше світло.
— Мелані, — каже Гаррі, — пам'ятаєш Чарлі — ми ще з ним обідали у тебе на днях, так?
— Звичайно. Він їв гриби і каперси.
— Цибулинки, — поправляє Чарлі, все ще чекаючи моменту, коли можна буде з нею привітатися.
— Чарлі — моя права рука, хоча він, напевно, сказав би, що це я його права. Він продає машини в "Спрингер-моторс" з тих пір, як ... — Каламбур не спадає на думку.
— З того часу, коли їх ще називали каретами без коня, — каже Чарлі і потискує руку Мелані. А Гаррі, спостерігаючи це рукостискання, дивується, яка у неї молода і вузька рука. Ми всі так розповзаємося. Ноги у бабусь — це ж точно набряклі батони хліба, прокреслені венами, а Мелані, якщо не брати до уваги цього позамежного погляду, вся така міцна, точно щільно пов'язаний носок. Чарлі негайно розгортає наступ: — Як ся маєте, Мелані? Як вам тут у нас подобається?
— Міло, — посміхається вона. — Навіть своєрідно.
— Гаррі казав мені, що ви дитя Західного узбережжя.
Вона дивиться кудись вгору, в далеке минуле — так заводить очі, що під райдужною оболонкою видно білки.
— О, так, я народилася в Приморському окрузі. Мама живе тепер в містечку, яке називається Кармел. Це південніше.
— Я чув цю назву, — говорить Чарлі. — Звідти вийшло кілька зірок року.
— Та ні, не думаю ... Хіба що Джоан Баез, але вона швидше традиційна співачка. Ми живемо на нашій колишньої дачі.
— Чому ж?
Питання застає її зненацька, і вона повідомляє:
— Мій тато працював в Сан-Франциско юристом в одній корпорації. Потім вони з мамою розійшлися, і нам довелося продати будинок на Пасифік-авеню. Батько тепер в Орегоні вчиться на лісничого.
— Сумна, можна сказати, історія, — каже Гаррі.
— Папа так не вважає, — повідомляє Мелані. — Він живе з чарівною дівчиною, наполовину індіанкою з племені Якима.
— Назад до природи, — промовляє Чарлі.
— Тільки в цьому напрямку і можна рухатися, — говорить Кролик. — Беріть соєві боби.
Це, звичайно, жарт, бо він простягає їм мисочку з смаженими кешью — горішками, які він раптом узяв і купив в бакалійної крамниці поруч з державним винною крамницею чверть години тому, коли їздив в деренчливому "мустангу" запастися всім необхідним для сьогоднішньої компанії. Його мало не відлякала ціна на банку — 2,89 долара, на тридцять центів дорожче, ніж остання, яку він пам'ятав, і він уже простягнув руку до земляних горішкам. Але навіть і вони стоять більше долара — 1,09 долара, а адже коли він був хлопчиськом, можна було купити цілий мішок неочищених горіхів за четвертак, ось він і подумав: "Якого біса, навіщо ж бути тоді багатим?" — і взяв банку з кешью.
Він ображається, коли Чарлі, глянувши на мисочку, заперечливо піднімає долоню і не бере жодної горішка.
— Без солі, — вмовляє його Гаррі. — Протеїну хоч відбавляй.
— Ніякої гидоти ніколи не їм, — каже Чарлі. — Доктор каже — ні-ні.
— мерзота ?! — намагається заперечити Гаррі.
Але Чарлі цілком зайнятий Мелані.
— Кожну зиму я на місяць відбуваю до Флориди. В Сарасота, що на березі затоки.
— І яке це має відношення до Каліфорнії? — встряє в розмову Дженіс.
— Такий же рай, — каже Чарлі, повертаючись до неї спиною і звертаючись вже прямо до Мелані. — Ось це мені до душі. У туфлях пісок, день за днем носиш одні і ті ж старі обрізані джинси. Це на затоці. А то узбережжі, де Майамі, я терпіти не можу. У Майамі мене може занести тільки в утробі крокодила, якщо він проковтне мене. Там вони теж є — вилазять з каналів прямо до тебе на галявину і зжирають твою улюблену собачку. Частенько трапляється.