— Я с тобой согласен, — каже Кролик, точно його запитують. Він бачить, що Рут самотня і їй хочеться поговорити, і йому від цього стає не по собі. Він совається на старому чорному дивані. Пружини скриплять. На вулиці, мабуть, змінився вітер, і струмом повітря дим від сирих полін спіраллю викинуло в кімнату.
Рут кидає погляд на фотографії померлої пари в рамках над його головою, схожих на різьблені труни, і зізнається:
— Навіть коли Френк був здоровий, йому довелося зайнятися доставкою діточок в школу, щоб зводити кінці з кінцями. А я тепер здаю в оренду великі поля і роблю вирубку, щоб все тут не заросло. Головні мої вороги — це кущі і рахунки за солярку.
— Н-да, — зітхає він. — Важко.
Фріцці, розбуджена чимось тривожним, прівідевшіеся їй уві сні, коли вона лежала, смикаючи лапами, раптом піднімається і йде на Гаррі, немов збираючись на нього загавкати, але замість цього знову опускається на килим і довірливо згортається у його ніг. А Гаррі, простягнувши довгу руку, бере фотографію дочки з книжкової полиці. Рут не заперечує. Він уважно вивчає бліде, немов світиться зсередини особа в рамці з коричневого картону: на дивному, в блакитних патьоках тлі, такою собі підробці під небо, дівчина дивиться кудись повз нього. Кругле, міцне, як яблуко, завдяки глянсуватою папері і ретуші при друку, особа не тільки не видає своєї таємниці, а, навпаки, здається ще більш таємничим — настільки ж незрозуміле по вигляду, як ті форми морського життя, що висвічували прожектори під містками у казино.Рот вона успадкувала від матері — цю верхню припухлі губу він помітив ще в магазині. І ці немов квадратні очні западини, хоча брови у неї більш вигнуті, ніж у Рут, а волосся, навіть пригладжене до блиску для фотографії, виглядають більш покірними. Гаррі розглядає вухо, шукаючи щербинку на мочці, як у Нельсона, але для цього у дівчинки повинні бути підняті волосся. Носик у неї витончений і маленький, трохи кирпатий, так що видно ніздрі, — при такому носику нижня частина обличчя здається важкою, ще не сформувалася. Світлу шкіру і холодне світло в очах цілком можна віднести за рахунок шведів і їх засніженого світу — те ж саме він вгледів і в своїй особі в дзеркалі ванної кімнати Меркеттов. Його кров. І раптом Гаррі разом з Еннабел заходить, прочекавши в безладної черзі школярів, за фіранку в кутку гімнастичного залу і бачить, як,засліплена несподівано яскравим світлом, вона позує для потомства, для фотографа, для дружка і для мами, для свого часу, нарешті, яке котиться як колесо і ніхто його не в силах затримати, — настала хвилина Вищиритися в порожнечу і, надавши особі відповідний вираз, стати зіркою.
— Вона — вилита я.
Тепер уже Рут регоче:
— Бажане видаєш за дійсне.
— Ні правда. Коли вона вперше з'явилася в магазин, мене ніби оглушило — може, її ноги, не знаю що. У неї ж не твої ноги. — А ноги у Рут товсті і переливалися білизною, коли вона ходила гола по кімнаті.
— У Френка теж були непогані ноги. Поки він не розпустив себе, його можна було назвати навіть струнким. І високим, коли він стояв прямо. Люблю я, видно, великих чоловіків. А ось хлопчики — жоден з них не успадкував його зростання.
— М-да, Нельсон теж не такий, як я. Козявка, зовсім як його матуся.
— Ти, значить, як і раніше з Дженіс. Свого часу ти називав її ідіоткою, — нагадала йому Рут. Вона відчуває себе тепер уже цілком затишно в цій ситуації — відкинулася в гойдалці і погойдується, ноги в шкарпетках стосуються статі то кінчиками пальців, то п'ятами, потім знову кінчиками пальців. — Власне, з якого дива мені розповідати тобі моє життя, коли ти ні слова не говориш про себе?
— Життя у мене досить пересічна, — говорить він. — Не тримай на мене зла за те, що я залишився з Дженіс.
— О Господи, ні, звичайно. Мені просто шкода її.
— Сестринські почуття, — каже він з посмішкою.
Жир заліг на обличчі Рут не м'яка округлостями, а шишками, так що, коли вона піднімає голову, здається, ніби у неї виросли на обличчі зайві кістки. Якийсь зловмисник випнув їх.
— А ти зовсім запаморочив голову Енні, — переводить розмову на іншу тему Рут. — Вона кілька разів запитувала мене, чи чула я про тебе — адже ти ж був героєм баскетболу. Я сказала, що ми з тобою вчилися в різних школах. Вона була так розчарована, коли вони з Джеймі вирушили забирати машину, а тебе там не було. Джеймі-то більше схилявся купити "фієсту".
— Значить, ти вважаєш, що Джеймі для неї не знахідка?
— Знахідка, але лише на час. Ти ж його бачив. Він такий пересічний.
— Сподіваюся, вона не ...
— Чи не піде на моє доріжці? Ні, все б удет в порядку. Повії нині перевелися — кругом одні тільки здорові молоді жінки. До того ж я виростила її дуже наївною. Власне, я завжди вважала себе наївною.
— Всі ми наївні, Рут.
Їй явно подобається, що він назвав її по імені, — треба бути обережнішим. Він ставить фотографію на місце і дивиться на неї здалеку — Еннабел між двома братами.
— А як у тебе з грошима? — запитує він, намагаючись, щоб питання прозвучало як би ненароком. — Не треба трохи допомогти дівчинці? Я міг би дати тобі грошей таким чином, щоб це не виглядало, ніби вони з неба впали. Наприклад, на навчання дівчинки, якщо вона хоче отримати освіту. — Він червоніє, і те, що Рут мовчить, не полегшує справи. Гойдалка перестала захитався.
Нарешті Рут вимовляє:
— Це, по-моєму, називається віддавати старі борги.
— Я ж не тобі їх дам, а їй. Причому багато дати я не можу. Я хочу сказати, я ж не багач. Але якщо пара тисяч для вашого бюджету має значення ...
Він не докінчує фрази в надії, що його перервуть. Не може він дивитися на неї — на це незнайоме, розплився обличчя. Голос її, коли вона починає говорити, звучить зневажливо, хрипко, як багато років тому, коли вони розмовляли лежачи в ліжку.
— Заспокойся. Можеш не хвилюватися, я тебе не подловлю. Якщо мені дійсно стане важко, я можу продати шматок землі вздовж дороги — п'ять тисяч за акр, такі гроші тут вона стоїть. Словом, Кролик, повір мені. Вона не твоя.
— О'кей. Раз ти так говориш. — І, відчувши величезне полегшення, він встає.
Вона встає теж, і, коли вони обидва так стоять, вся ця набута за роки плоть немов спадає з них, і молодий чоловік і молода жінка, що жила на другому поверсі будинку на Літньої вулиці, навпроти великої церкви з вапняку, знову стоять один проти одного , відокремлені стінами від решти світу — як і тоді, в кімнаті, що належала їй.