— Гаррі! — Голос її звучить у самого його вуха. — Я хочу провести з тобою цю ніч так, щоб ти запам'ятав мене, щоб ти відчув таке, чого ні з ким ще не відчував. Я вважаю, інші жінки тебе адже смоктали?
Він киває, зміщуючи головою шкіру на її грудях.
— Скількох ти трахкав через зад? Він випускає її сосок з рота:
— Жодної. Ніколи.
— Навіть Дженіс?
— Ну немає. Ми цим ніколи не займалися.
— Гаррі, чому ти робиш з мене дурочку?
Як мило звучить це давно не почуте їм "робиш з мене дурочку". Так говорили третьокласники.
— Ні, чесне слово. Я думав, тільки педики ... а ви з Ронні цим займаєтеся?
— Весь час. Загалом, часто. Він це любить.
— А ти?
— У цьому є свій шарм.
— А хіба не боляче? Я хочу сказати, він же такий великий.
— Спочатку. А потім береш вазелін. Я сходжу принесу наш.
— Тельма, почекай. Хіба я збираюся цим займатися?
Вона видає короткий смішок:
— Збираєшся.
Вона вислизає з ліжка і відправляється у ванну, і, поки вона ходить, член у нього залишається величезним. Повернувшись, вона ретельно змащує його холодним дотиком досвідчених рук. Гаррі пробирає дрож. Тельма лягає поруч з ним, повертається до нього спиною і нагинається, немов повинна вилетіти з гармати; простягнувши позаду себе руку, вона спрямовує член.
— Обережно.
Йому здається, що нічого не вийде, і раптом виходить. Медичний запах вазеліну досягає його ніздрів. У підстави члена сильно тисне, а далі — там, де часто-оксамит і ласка, — там порожнеча, чорний ящик, скриня, наповнений нічим. І він в цій порожнечі, пройшовши міцне кільце її м'язів. Він запитує:
— Я можу кінчити?
— Будь ласка. — Її голос звучить слабо, надламаний. А спина і лопатки напружені.
Всього кілька втяжек — він масажує їй голову однією рукою і міцно тримає за сідницю інший. Куди хлине його сперма? Та нікуди, просто змішається з її гівном. З солодким гівном солодкої Тельми. Вони лежать мовчки, але як і раніше злившись, поки його член повільно не опадають і він не витягує його.
— О'кей, — вимовляє він. — Дякуємо. Я цього не забуду.
— Чи обіцяєш?
— Мені якось навіть ніяково. А що ти відчуваєш?
— Я відчуваю, що сповнена тобою. Відчуваю, що мене трахкали через зад. І трахкав чудовий Гаррі Енгстрем.
— Тельма, я просто не можуть повірити, що такий дорогий тобі. Чим я це заслужив?
— Просто тим, що ти існуєш. Тим, що випромінюєш чарівність. Невже ти не помічав, що на вечірках або в клубі я завжди біля тебе?
— Ну, в загальному, немає. Навколо буває багато народу. Я маю на увазі: ми ж часто зустрічаємося з тобою і Ронні ...
— А ось Дженіс і Сінді помітили. Вони знали, що я захочу вибрати саме тебе.
— Гм ... я, в загальному, не збираюся випитувати, але що ж в мені так на тебе діє?
— Ох, милий! Да все! Те, що ти такий високий, і то, як ти рухаєшся, ніби ти все ще худий двадцятип'ятирічний хлопчисько. Те, як ти завжди сідаєш на таке місце, щоб легко можна було втекти. Як ти криво посміхається, точно молодик на вечірці, який знає, що хулігани через хвилину доберуться до нього. Який ти добродушний. Як ти віриш людям: наприклад, Веббу, ти ж вбирає кожне його слово, тоді як всі інші і уваги на нього не звертають, а Дженіс — ти так пишаєшся нею, що навіть зворушливо. Але ж вона нічогісінько не вміє. Навіть в тенісі — Доріс Кауфман говорила нам, — їй-богу, вона ...
— Ну, просто приємно бачити, що вона від чогось отримує задоволення — у неї ж була досить невеселе життя.
— Ось бачиш? Просто ти неймовірно широкий людина. Ти так вдячний долі, коли десь буваєш, наприклад в цьому паршивому клубі або в цьому потворному будинку у Сінді, все здається тобі просто раєм. Це ж чудово. Ти так радієш життю.
— Ну, бач, з огляду на альтернативу ...
— Я просто подихати. Я так тебе за це люблю. А які в тебе руки. Мені завжди подобалися твої руки. — Вона сидить на краю ліжка і, взявши його ліву руку, що лежить на простирадлі, цілує по черзі білі лунки на кожному пальці. — А тепер твій пеніс з його шапочкою. Ох, Гаррі, нехай я помру від того, що приїхала сюди, але сьогоднішня ніч все окупає.
Ця порожнеча в ній. Він не може забути зробленого відкриття, цієї порожнечі, яку виявив в ній.
І ось в напівтемряві, прорізаному вологим блакитним світлом місяця, сочаться крізь прорізи жалюзі біля ліжка, під шурхіт пальм, Гаррі розкриває їй душу, точно читає молитву: він розповідає їй про себе, як не розповідав нікому, про Нельсона, про те, як малий дратує його і як він дратує малого, і про свою доньку, а йому здається, що це його дочка, яка виросла, не знаючи його. Він наважується зізнатися у всьому цьому Тельме, тому що вона віддала йому всю себе без залишку на доказ своєї любові, вселила йому, як чудово, що він — такий, відродила в ньому давнє переконання, що почало було випаровуватися під впливом того, що енергія стала спадати , — переконання, що є в світі щось таке, що саме йому належить відкрити, що він з'явився на світ зі свого роду місією.
— До чого ж прекрасно, коли людина так думає, — каже Тельма. — Ти від цього ... — їй не вдається відразу підібрати потрібне слово, — як би світишся. І виглядаєш таким сумним. — Вона дає йому поради. Вона вважає, що він повинен розшукати Рут і напрямки запитати, чи його це дочка, і якщо так, то чим він може допомогти. Що до Нельсона, то вона вважає, що вся проблема — Гаррі, якби він сам не відчував себе винуватим у смерті Джилл, а до цього в смерті крихти Ребекки, він не боявся б Нельсона, відчував би себе впевненіше і був би добрішим з ним . — Пам'ятай, — каже вона, — він же всього лише молоденький хлопчик, яким ти був колись, хлопчик, який тільки намацує дорогу в життя.
— Але він зовсім на мене не схожий! — заперечує Гаррі, розмовляючи нарешті з людиною, яка здатна зрозуміти весь жах цієї істини, великого розладу між ним і сином. — Він проклятий маленький Спрингер до мозку кісток.
А Тельма вважає, що Нельсон куди більше схожий на Гаррі, ніж йому здається. Захопився, наприклад, планеризмом — невже і в цьому Гаррі себе не впізнає? А то, що в його житті відразу дві дівчини. Може, Гаррі трохи заздрить Нельсону?
— Але у мене ніколи не було прагнення потрахать Мелані, — зізнається він. — Або ту ж Пру. Вони обидві точно з іншого світу.