— Я не знаю, — це він же, — чи є хоч один з тих, що виходили тоді, такий, що з охотою б вийшов тепер. Якщо є, то чого ж він не виходить? У кожному разі, через рік—два, коли когось із них виключатимем, — плакатиме. Ми ось строїмось, а ми є ще й не так будемо строїтись, ой-га! "Хороми" собі поставимо…
Посідає колгосп 816 га землі (разом із сінокосом) і має 1159 живих душ. Із них понад 500 пар робочих рук (це разом з підлітками). Доста забезпечений усуспільненим і прикупленим реманентом та робочою худобою. Самих робочих коней 167 штук. Крім того — двигун на 18 м.к. ще й 24 лошат. С.-г. машин, як ось — молотарок (4), жаток (2), віялок (6) і т. ін., за словами зав. господарства в них більше, ніж треба для такої кількості землі.
Зав. господарства, або, мовляв, голова: "агроном-практик із середняків" — старанний тутешній таки дядя, тов. Курінний. Досі був головою, тепер заступник голови і зав. господарства. Але про адміністрацію десь у кінці. Хоч вони й керівники і з їх треба б починати, але як правило, — навіть найідеальніший голова. При всьому бажанні, не може становити собою цілого колгоспу. З них найкраще починати, коли треба буде скубти.
3. "СТРОЇМОСЬ"
Цим кожен пишається і має на те підстави. "Строїмось" — ніби недбало, а справді гордо на перше ж запитання "як живете" — відповідсть вам кожен колгоспівець чи колгоспівка.
"Строїмось" — це я чув ще далеко від колгоспу, як переїздив.
"Строїмось" — каже дідусь-сторож і, зробивши з долоні дашок над очима, по-хазяйському любовно озирає оте "строїмось".
"Вони строються" — кажуть вороги понуро збоку і це звучить найпереконливіше (так, принаймні, казала мені тітка згодом на шляху до міста, проклинаючи отой колгосп, що росте на її куркульськім безголов’ї).
"Строїмось", — скромно каже голова, 25-тисячник, тримаючи руку на перев’язі. Під рукою в нього "якась чортяка" примостилася і він її не може знищити як клас; тут бо його компетенція кінчається. Зате та ж таки "чортяка" ніяк не в силі стати йому на заваді реалізувати оте "строїмось". Хоріючи, він пильнує роботи й керує нею.
Чим же пишаються колгоспів ці і чим підпирають цей гордий вираз.
Річ у масштабі, звичайно. Якщо на якийсь колгосп-велетень, то пишатися може особливо й нема чим, але як на тутешні масштаби — то перепрошаю.
Насамперед — стайня.
Навіть у найбільшому колгоспі ця стайня могла б бути за окрасу. Велика — на 100 з лишком голів, до діла зроблена. Вкрита бляхою. На всі колгоспи, які я досі бачив у цьому районі, це найкраща, зразкова стайня.
Зроблено її руками самих таки колгоспівців — і теслярні роботи, і слюсарні (покрівля), і всі, які могли бути, роботи, — все самі. Як тут не пишатися? Стайню цю давно закінчено. В стайні зразковий лад, і не тільки зовні, а і в роботі бригади конюхів.
За асоціацією згадуються стайні інших колгоспів, наприклад Старо-рябинівського, ім. Шевченка, де взимку був самий дах і не було стін. У цій, перепрошаю, стайні стояли коні цілу зиму, припавши інеєм.
Ну, тут вони (коні) звичайно не знали такої розкоші.
— Зимували коні вже в стайні? — питаю.
— А то ж як. А на другому подвір’ї маємо будувати ще одну; у нас же за малим не 200 коней.
От. На стайні, звичайно, діло не стало.
Ото крокви, ото тешуть і грюкають, — то перед вашими очима закінчують дві комори для збіжжя. Далі знову крокви — то свинарня.
Свиней має колгосп 64 штуки. Придбаних.
Нарешті. Корок ник. Так само стирчать крокви і на осінь його мають закінчити; усуспільнюватимуть корови, то щоб було де ставити.
Пробачте, коли я сказав "нарешті", то це так собі, бо ні про яку решту тут ніхто не говорить. Коровник це зовсім не нарешті, а це те, що будується зараз. Крім того, на другому подвір’ї налагоджують пташник. Тепер працює три інкубатори і на зиму колгосп матиме щось понад півтори тисячі курей. Для птахівництва, надто ж для качок та гусей, тут якнайкращі умови: прекрасна річка й саги навколо. І на цьому діло не стане.
Колгоспівці, наприклад, кажуть, що це все — це по-їхньому тільки початок справжнього будівництва. Сміливо, але щасти вам, хлопці. Коли отак ітиме й далі, то треба сподіватися, що незабаром на місці Іванівських одноосібних стріх картопля ростиме.
— І ростиме.
І це до речі буде; щоб і не нагадували про минуле.
Отже — "строїмось". І хоч про це говорять ніби спокійно і байдуже як про звичайну річ, але це звучить гордо.
— Та так, по-маленьку… — це дідусь, це ж той самий, старістю набуває собі трудодні, пильнуючи хазяйського ладу в дворі вдень і вартуючи вночі. — Ростемо. Погано тільки з курми: на інкубатори ніби й до біса, а курей мабуть так, що й не буде.
— А то чого ж?
— Та так, що й хтозна. Не те, що поквоктати коло їх нікому, а от дохнуть.
Кілька чоловік, що надійшли були (була саме обідня перерва), взялися жваво розв’язувати проблему, чого ж вони дохнуть і як зарадити лихові поки ще не пізно. Зав’язалась суперечка. І видно, що це їх аж ось як турбує.
Ну, якщо вас, товариші, навіть курчача справа так близько обходить, то тут пояснення зайві. Тільки я це доручив би спеціально жінкам, за фахом. Хоч до правди, після всього, я б не дивувався, коли б оце курчаче питання винесли окремо на загальні збори і присвятили ці збори виключно йому. Там бо, де колективне господарство справді колективне, де кожному болить найменша дрібниця в гуртовому, не проходячи повз його увагу, де хочуть досягти якнайкращих наслідків, — там так і мусить бути.
Лише за таких умов можна успішно рости й будуватись і навіть пишатися з своїх досягнень, із свого росту.
4.ГУРТОМ НЕ ТІЛЬКИ КАША ЇСТЬСЯ, АБО ТІ, ЩО БУЛИ ПРОТИ
Харчування в колгоспі гуртове, громадське, але я тут не про харчування хочу.
— Що каша в гурті добре їсться — це факт, особливо ж вона охоче їсться, і смачна вона — гуртова каша, — коли ти виробив півтора трудодні одразу, змагаючись за темпи в гарячій роботі, під гарячим червневим сонцем на буряках. Їсти кашу найвеселіше бригадою, і саме з тою бригадою, що ще веселіше й завзятіше попрацювала.
Так приблизно сказав мені товариш колгоспівець, як ми гомоніли у садку на імпровізованій літній кухні. До речі, в них дві кухні: одна оце в садку при колгоспівському подвір’ї, це для тих, що працюють тут, на місці або поблизу, і друга похідна — для тих, що працюють далеко, в полі; щоб не гаяти часу на походеньки, вони обідають там же на коші. Але я не про спільне харчування хотів.