Коли Крючковар з Петром повернулись до дверей, щоб іти, отаман зупинив:
— Стійте,— і, діставши зі столу пляшку самогону, налив обом по шклянці: — Пийте.
Під повіткою у сіні Крючковар заснув важким сном знесиленої людини. Тут же спало чоловіка з двадцять бандитів, а коло ясел стояли осідлані коні
Вранці прокинувся, коли всі ще спали. Дощ, не перестаючи, шелестів у лісі. Люди лежали в підсумках з патронами і з рушницями поблизу.
"Ускочив,— думав Крючковар,— до самого Кобця попав у руки, а далі що робить — не знаю... І надало мені ще кухарем назватись... Ой, погані твої діла, Онисиме!" — проказував він сам собі.
З усіх страв, які Крючковар умів готувати, була печена картопля та смажене сало. Тайна приготування борщу обіцяла лишитись для нього навіки тайною. Він знав, що в борщі є буряк, капуста і картопля, але яким способом усе те перетворювалось в страву?
"Ой, і всиплють же мені шомполів,— думав свою невеселу думку Крючковар,— бач, яке мурляччя лежить!"
Помітивши, що один заворушився, він заплющив очі. Нехай думають, що спить.
Двоє розмовляли:
— Курить є?
— Є... на/ крути... Пауза.
— Так шепетівський поїзд сьогодні вночі буде?
— Чечель казав, що так...
— На сімдесят восьмій верстві?
— Так.
— Всі поїдемо?
— Певне, що всі... Який же дурень лишиться... Пауза.
—— Звечора поїдемо. Зупинимо на переїзді, коло Ховрашків... Вже й червоного ліхтаря приготували... ■—■ А як не зупиниться?
— Та, крім ліхтаря, рельс и розберем. Пауза.
— Темно... Ще тра поспать...
Голоси стихли, а в Крючковаровій голові пропливала °Дна картина за другою, одна жахливіша ніж друга...
Сумніву не могло бути — бандити готували цієї ночі напад на поїзд. Щось треба було робити, але що міг удіяти маленький чоловік, він, Крючковар, скорочений по штату писарчук, а зараз записаний кухарем банди?
"Ховрашки,— це за сім верстов од роз'їзду сімдесят восьмої верстви, а звідси, певне, не далі, як верстов десять. Коли б знати дорогу, можна б туди за три-чотири години дістатись... Але кудою йти?"
Доки Крючковар міркував, бандити почали прокидатись.
— Гей, ти, вставай! Чого вилежуєшся? — штовхнув один під бік, і Крючковар підвівся, протираючи очі.
— Це звідки? — спитав один, оглядаючи Крючковара.
— Це наш кухар, вчора отаман опреділив,— пояснив Петро.
— А коли кухар, то якого чорта не куховарить?
Крючковар вже не боявся шомполів. Він винайшов спосіб уникнути їх. План був простий — тут, у лісі, певне, немає ні капусти, ні буряків, а тому й борщу варити не можна...
Отаманові так і сказав:
— Картоплі немає, та й буряків теж... А отаман на це:
— Коли немає — дістань. Бери коня та щоб з тобою хтось із хлопців поїхав.
Справа оберталась на краще. "Швидше б до Ховрашків, а там видно буде..."
Дощу вже не було, але вітер гнав по небу важку вовну хмар, а сосни шуміли войовничо-тривожно.
— В село не поїдемо... видадуть, сволочі... Я почекаю, а ти підещ... Кажи, що з розробітків...
— Добре!
— Тільки гляди не тікай, бо все одно піймаєм... Крючковар пішов у село, а бандит прив'язав коней У
кущах, скинув шаблю й рушницю і з одним наганом У кишені пішов у село. Ховаючись поза хатами, він стежив за Крючковаром, який, видимо, й не думав до когось заходити. Пройшовши до залізниці, Крючковар повернув У бік сімдесят восьмої верстви...
Бандит не погнався за ним, а повернувся до коней, узяв кращого і поскакав до переїзду в напрямі сімдесят восьмої верстви...
Дроти гули побідними трубами, ліс привітно хитав гіллям Крючковарові.
дле раптом... Що це? Крючковар нічого не розумів-
— Що, сволоч, попався? — Його мщно тримав за руку знайомий бандит.
"Пропав!" — промайнуло в голові.
— Так ти, сукин син, тікати? Га?.. Тікати? — Іскри посипалися з очей...— Кажи, куди біг? Кажи, а то...— бандит приставив нагана до грудей.
Виснажене Крючковарове тіло не могло чинити опору добре вигодованому та ще й до того озброєному бандитові. Треба було братись до захисту безсиллям та хитрощами.
— Жінка... діти малі... без шматка хліба...— Він став голосити і причитувати з такою проникливістю та чуттям, що не лишалось жодного сумніву в правдивості його слів.
Ще один удар по потилиці. Упав. Боляче прикусив язика. Підвівся.
— Іди спереду, а тікатимеш — пристрелю!
З револьвером у одній руці їхав бандит верхи, а Крючковар тюпцем біг попереду.
— Стій! — раптом наказав бандит, коли вже заїхали далеко в ліс.
Зупинився.
— Подерж коня, а я піду в кущі... Тільки гляди! — бандит помотав перед Крючковаровим носом револьвером.
Крючковар узяв коня і, коли бандит зайшов за найближчий кущ, тверда рішучість охопила його. Він просунув ногу в стремено й опинився в сідлі. Несамовито погнав коня, б'ючи ногами по ребрах...
Позаду чулась стрілянина, а через якийсь час кінь метнувся вбік і впав, придавивши Крючковарові ногу. Друга куля обдряпала щоку. І він, випроставши ногу, кинувся в кущі.
Бандит добіг до підстреленого коня, але переслідувати втікача в кущах не мав жодної охоти, а почав стріляти в той бік, куди побіг Крючковар.
Крючковар біг і почував свою перемогу.
Буйна радість наповнювала запалі груди його.
Він напився бадьорого трунку боротьби й переродився. Зникла млявість, вихована роками неважкої, але одноманітної праці. Ніколи ще він так гостро не відчував *иття, як тепер, у цих нетрях, в оточенні сосен і боліт.
Стрілянина позаду стихла, і Крючковар притишив біг. Там збоку рівчак— можна напитись.
Вітер ущух. Хмари збилися в олив'яні важкі гори і спустились нижче над лісом. Накрапав дощ.
Раптом почулися знову віддалені постріли. Один, дру. гий... "Стріляє, дурень",— ледве встигло промайнути в Крючковаровій голові, як щось вкололо нижче плеча...
Захопило дух. Рука інстинктивно вхопилась за груди. Крючковар присів на вогку хвоїну, а потім упав горічерева. Небо на мент спалахнуло рожевими загравами й згасло. Дике Полісся шуміло свої тисячолітні шуми й замітало ними, як пустельним піском, Крючковарову свідомість.