Крісло з гірських вершин

Страница 2 из 2

Гроздана Олуїч

— Ой, яке тверде! — застогнала мишка, зламавши переднього зуба.— Мотлох! — винесла вона кінцевий присуд після другої спроби, що скінчилася втратою другого зуба.

— Тому його сюди й викинули! — прошамкала стара миша, навіть не намагаючись попробувати крісло на смак. Якщо мишка зосталася без двох передніх зубів, то їй, з її штучними зубами, ні на що розраховувати не доводилося. Миттю розпалося мишаче коло. Навіть найдрібніша мишка не вірила казкам про сосни й березу, які розповідало крісло. А вже більшої нетямухи на світі не було: їй замість кружала сиру можна було навіть місяць підсунути!

Крісло не наважувалося розказати про палац і Принцесу. Хто знає, а раптом це був лише сон? Хіба можна зі старого сучкуватого горіха зробити крісло, схоже на квітку? Береза у це також не повірила б, хоча перед тим, як його зрубали, шепотіла, що він не такий уже й потворний: сучки дуже йому до лиця... Згадало крісло теслю і знову ледве не заплакало... Сон, прекрасний сон! Похнюпилося крісло і занурилося у новий сон. Інші берези й інші сосни вже росли на вершині Снігової гори, як зненацька крізь сон крісло почуло балачку мишей про війни й пожежі. Це були вже правнуки знайомої йому нетямухи, але мордочки в них були такі ж самі й очі-намистинки також. Крісло знову занурилося у свій нескінченний сон, але нараз навкруг палацу загуркотіли гармати, посипалися ядра, на горищі утворилася дірка, шугнуло полум'я і крісло з тріском полетіло донизу. Летіло воно довго, поки не потрапило на купу старого, брудного мотлоху.

"Тепер що буде, то й буде!" — подумало крісло й заплющило очі від страху. Чиїсь руки взяли його з купи й відставили в бік. Ой, як тріщав вогонь, як високо знялося полум'я! Вогонь швидко пожирав палац, люди злякано гасали довкола. "А куди ж поділася Принцеса? — подумало крісло.— Де мишачий народ?"

Крісло спокійно чекало вирішення своєї долі. Чим воно краще від Принцеси й мишей? І береза його, напевне, забула! Крісло тихенько зітхнуло, вирішивши жодним звуком не виказати страху, коли його кидатимуть у багаття. Але тут почувся схвильований голос:

— Погляньте, яке крісло! Мов квітка!

Пожежники й натовп гультяїв повернулися до крісла, а один юнак остовпів од здивування. Чи не сон це? Прабабуся його бабусі частенько згадувала крісло, схоже на квітку, але ж відтоді минуло років двісті! Юнак, не вірячи собі, протер очі. Крісло, схоже на квітку, повільно піднімалося у височінь, наче його піднімали чиїсь невидимі руки. Воно летіло на вершину Снігової гори. Чи чекала його там береза? Чи на краю стрімчака, звіддалік од усіх, ріс новий горіх?