Він розповів вельми заплутану історію. Кришталеве яйце, разом з іншими речами, він придбав на аукціоні в іншого торговця диковинками. Ціни яйцю він не знав і навмання призначив десять шилінгів. Воно пролежало в нього на вітрині кілька місяців, і він уже подумував, чи не знизити ціну, коли це зробив дивне відкриття.
В той час містер Кейв почувався дуже зле. Треба пам’ятати, що, скільки тривали зображувані події, здоров’я його було геть розладнане, а ще ж він непомалу страждав од зневажливого й навіть зумисне лихого ставлення до нього дружини й прийомних дітей. Його дружина, пуста, сварлива, бездушна жінка, плекала таємну й дедалі більшу пристрасть до спиртного. Пасербиця була зла й пихата, а пасинок терпіти його не міг і не пропускав нагоди це показати. Крамничні клопоти обтяжували його, і містер Вейс припускає, що старому теж траплялося тихенько перехилити чарчину. Молоді літа він прожив добре, дістав пристойну освіту. А тепер, до всіх своїх прикрощів, він тижнями страждав меланхолією та безсонням. Ночами, коли особливо допікали невідчепні думки, він нишком, намагаючись нікого не розбудити, вставав з постелі й блукав по кімнатах. Однієї з таких ночей, наприкінці серпня, Кейв зазирнув до крамнички.
Брудне невеличке приміщення було занурене в непроглядну пітьму, і тільки в одному місці жевріло якесь дивне світло. Підійшовши ближче, Кейв побачив, що то світиться кришталеве яйце, яке лежало в кутку прилавка, біля самої вітрини. Промінчик світла, пробившись крізь щілину в віконниці, падав на яйце і немовби сповнював його сяйвом.
Кейв одразу відзначив, що це суперечить законам оптики, відомим йому ще із шкільного підручника. Промені повинні були заломлюватися в кришталі й збиратися в фокус всередині його, а таке розсіювання світла геть порушувало закони фізики. Кейв підійшов до яйця ще ближче й уважно придивився до нього, раптом запалившись тією науковою допитливістю, що визначила його покликання замолоду. Як же він здивувався, коли побачив, що те світло не має стійкості, а розтікається по всьому яйцю, от ніби це була порожниста сфера, наповнена якимось світляним газом. Обходячи яйце з усіх боків, Кейв затулив його від променя, але кришталь від того не потьмянів. Зовсім приголомшений, він узяв кришталеве яйце й переніс у найтемніший куток крамнички. Яйце світилося ще хвилин п’ять, а тоді стало помалу тьмяніти й погасло. Виніс його на тонкий промінець світла — і яйце майже зразу наповнилось сяйвом.
Цю частину незвичайної розповіді Кейва містер Вейс міг перевірити. Він сам не раз тримав те яйце перед світловим променем, діаметр якого не повинен був сягати міліметра. В темряві, яку можна було створити з допомогою шматка чорного оксамиту, кришталь хоч і слабенько, але безсумнівно фосфоресціював. Одначе в тій фосфоресценції щось було своєрідне, й не кожен міг її побачити; наприклад, містер Гарбінджер — ім’я, відоме кожному читачеві, що цікавиться роботою Пастерівського інституту, — виявився зовсім нездатним уловити хоч якесь там світло. У містера Вейса ця здатність була набагато нижча, ніж у Кейва. І навіть у самого Кейва чутливість різко мінялась, загострюючись у періоди найбільшої втоми чи занепаду сил.
Це світло в кришталі зачарувало Кейва з самого початку. І те, що він ні з ким не поділився своїм відкриттям, більше свідчить про його тяжку самотність, ніж розповів би цілий том патетичних описів. Старий жив в атмосфері постійної дріб’язкової злостивості, й коли б він признався, що якась річ дає йому втіху, то ризикував би ту річ втратити.
Він помітив, що вдосвіта кришталь втрачає свій блиск, і певний час йому щастило бачити це явище тільки ночами в темному кутку крамнички. Тоді він придумав скористатися шматком старого оксамиту, що доти правив за тло для колекції мінералів. Склавши оксамит удвоє та накривши ним голову й руки, Кейв дістав змогу вловлювати гру світла в кришталі навіть за дня. Він остерігався, щоб дружина не застала його за цим заняттям, і тому споглядав кришталь лише в післяобідній час, коли вона відпочивала нагорі, й то обачливо ховався за прилавком, у найтемнішому куточку. Якось, повертаючи кришталеве яйце туди-сюди в руках, Кейв зробив ще одне відкриття. В глибині яйця щось блиснуло й щезло, але Кейвові здалося, ніби на мить перед ним відкрилися простори дивної, невідомої країни. Повернувши яйце ще раз, він затулив його від світла й знову побачив те саме видіння.
Розповідати про всі стадії цього відкриття Кейва — це було б надто довго й нудно. Досить буде сповістити наслідок: коли дивитися на кришталеве яйце під кутом десь сто тридцять сім градусів до світлового променя, воно давало ясну картину широкої і зовсім незвичайної місцевості. Це видіння ніяк не скидалося на сон — воно давало чітке враження реальності, й чим сильніше світло, тим воно здавалося живішим і яскравішим. Картина перебувала в невпинному русі, тобто деякі речі в ній рухались, але повільно й послідовно, як буває в дійсності, і в цілковитій відповідності з напрямком світлового променя та зміною кута зору. Так буває, коли дивишся на щось крізь випукле скло: варто його повернути — і те, що було чітким, розпливається, а невиразне бачиться чітко.
Містер Вейс запевняє мене, що Кейв розповідав дуже докладно, не виказуючи ніяких ознак збудження, характерного для тих, хто бачить галюцинації. Одначе слід завважити, що всі спроби самого Вейса роздивитися цю картину в опаловому сяйві кришталю були безуспішні. Різниця в силі вражень, які діставали ці двоє людей, була дуже велика, і те, що бачилося Кейву цілою картиною, для містера Вейса було лише туманною плямою.
За описами Кейва, у кришталевому яйці незмінно йому відкривалася широка рівнина, на яку він дивився звідкись згори, от ніби з вежі чи щогли. Вдалині, на сході й на заході, рівнину облямовували високі червонясті скелі, нагадуючи Кейвові якусь картину; але що то була за картина, містер Вейс так і не зміг з’ясувати. Скелі тяглися на північ і на південь (Кейв визначав напрямок за зірками, видними на нічному небосхилі) й, не зійшовшись, танули в безмежній туманній далині. Вперше Кейв перебував ближче до східного хребта, над яким сходило сонце. Він побачив безліч якихось істот, що ширяли в повітрі, й подумав, що то птахи. Проти сонця ті птахи здавалися геть темними, а коли потрапляли в тінь, яку відкидали скелі, то світліли.. Внизу під собою Кейв бачив довгий ряд будівель. Він дивився на них начебто згори. Обриси будівель робилися невиразними в міру наближення до темного краю картини, де заломлювались промені світла. Понад широким блискотливим каналом видніли ряди дерев, незвичайних за обрисами й забарвленням, — то темно-зелених, як мох, то сріблясто-сірих відтінків. І щось велике та яскраве пролітало понад скелями й долиною. Першого разу ці видіння відкрилися Кейву лише на коротку мить. Руки в нього тремтіли, голова трусилась, і видіння то з’являлося, то знов щезало в тумані. Йому було нелегко знайти той необхідний кут зору, при якому картина виникала знов.