— Коли?
— Трохи менше місця.
— А Стюарт? Він один з твоїх людей? Він теж транслює? Ти найняв його, щоб... щоб він кохав мене? Так?
Херб кивнув. Вона висмикнула руку й відвернулась від нього. Він встав і пройшов до вікна.
— Ну, яка тобі різниця? — закричав він. — Якщо б я познайомив вас на якомусь прийомі, ти про це навіть не подумала б. Яка тоді різниця, якщо я зробив по своєму? Я знав, що ви сподобаєтесь одне одному. Він розумний, як і ти, полюбляє все те ж саме. Він з такої ж бідної родини. Все казало про те, що ви поладите.
— О, так. Ми поладили, — сказала вона, думаючи про щось своє, й поторкала пальцем шкіру під волоссям, де мали б залишитися рубці.
— Усе вже зажило, — сказав Джон, і вона подивилась на нього так, наче забула, що він ще тут.
— Я знайду хірурга, — мовила вона, встаючи. Її пальці, що стискували бокал, побілішали. — Нейрохірурга...
— Це новий процес, — повільно мовив Джон. — Й витягувати передавача небезпечно.
— Небезпечно? — Вона дивилась на нього, не відриваючись.
Він кивнув.
— Тоді це зробиш ти.
Джон згадав, як на самому початку роботи розвіював її страх перед електродами й дротами. Страх дитини, яка лякається невідомого й незбагненого. Знову й знову він доводив їй, що вона може йому вірити, що він не бреше їй. І він не брехав їй тоді. Тепер в його очах світилась та ж сама віра, та ж сама непохитна впевненість. Вона повірить йому. Вона прийме все, ще він скаже, не маючи сумнівів. Херб порівнював його з бурулькою, але він був не правий. Бурулька розплавилася б у її вогні. Скоріше сталактит, що прибав свою форму завдяки вікам цивілізації, яка формувала за шаром шар, допоки він не забув, що таке гнучкість, забув, як випускати назовні порухи душі, які він відчував у порожнечі, що тверділа всередині. Ганна пробувала йому допомогти, хоча все було марно, і вона відвернулась від нього, ховаючи свій біль, але віра в людину, яку вона кохала, залишилась. І тепер вона чекала. Він може звільнити її і знову втратити, тепер вже безповоротно. Але він може втримувати її до того часу, поки вона жива.
В її прекрасних сірих очах відображались страх і довіра водночас. Але він повільно похитав головою.
— Я не зможу, — сказав він. — Ніхто не зможе.
— Зрозуміло, — пробурмотіла вона, і її погляд потемнів. — Значить, я вмру? І в тебе, Хербе, вийде чудовий серіал. — Вона повернулась до Джона спиною. — Прийдеться, звісно, вигадати якийсь сюжет, але для тебе це нескладно. Нещасний випадок, необхідність термінової операції на мозку, і все, що я відчуваю, піде в ефір до маленьких нещасних нікчем, котрим ніколи не знадобиться така операція. Лискуче! — мовила вона із захватом, але очі її стали зовсім чорними. — Коротше кажучи, все, що я роблю, розпочинаючи із сьогоднішнього дня, стане в нагоді у роботі, так? І якщо я вб'ю тебе, це буде просто новий великий матеріал для редакторів. Суд, в'язниця, усе це дуже драматично... Але, з іншого боку, якщо я вб'ю себе...
Джона морозило: щось зимове й важке, здавалось, заповнювало його цілком. Херб розсміявся.
— Сюжет буде такий, — сказав він. — Ганна закохана, щиро й глибоко. Всі знають, яке глибоке їхнє кохання, вони це просто відчувають, як ти розумієш. Але через нетривалий час вона застає його, коли він ґвалтує дівчинку, підлітка. Стюарт каже їй, що між ними все кінчено. Він кохає маленьку німфетку. У пориві відчаю вона покінчує із собою. Ти транслюєш цілу бурю емоцій зараз, так, крихітко? Гаразд, це неважливо. Коли я буду працювати з цією сценою, я сам усе взнаю.
Вона кинула в нього стакан, і Херб, криво посміхнувшись, пригнувся. Кубики льоду з дольками помаранчу розлетілися по всій кімнаті.
— Незрівнянно, крихітко. Дещо старомодно, але все одне чудово... Коли вони оправляться від втрати, це стане їм до смаку. А вони оправляться. Вони завжди забувають. Цікаво, що насправді відчуває людина, коли вмирає?
Ганна закусила губу й повільно сіла, міцно замруживши очі. Постеживши за нею деякий час, Херб продовжив радіснішим тоном:
— Ми вже знайшли дівчинку. Якщо ти даси їм смерть, ти маєш дати їм і нове життя. Піти з галасом і розпочати з галасом. Дівчинку ми назвемо Попелюшкою — це буде справжня історія про Попелюшку, — вони це також полюбляють.
Ганна розплющила очі, чорні й каламутні. Вона долала таку напругу, що Джон відчув, як стискаються його власні м'язи, і засумнівався, чи зможе він витримати запис тих емоцій, що вона зараз транслює. Його охопило збудження, і він зрозумів, що неодмінно відтворить запис, відчує її цілком, усю суміш люті, яка стримується неймовірними зусиллями, страху, жаху від того, що вона може віддати їм на смакування смерть, і, нарешті, відчаю. Він взнає все.
Дивлячись на Ганну, він бажав, аби вона зламалася просто зараз. Але вона втрималась. Вона здійнялась незграбно, випросталась. Лицеві м'язи стали твердими, а голос пласким і байдужим.
— За півгодини тут буде Стюарт. Мені потрібно перевдягтись, — сказала вона й, не обертаючись, пішла до іншої кімнати.
Херб підморгнув Джонові й вказав на двері:
— Проводиш мені до літаку?
Вже в таксі він сказав:
— Побудь пару днів поряд з нею, Джонні. Пізніше, коли вона насправді зрозуміє, що їй не зірватися з гачку, можливо, відбудеться навіть більш бурхлива реакція. — Він знову посміхнувся. — Боже! Як добре, що вона тобі вірить, Джонні, друже!
Очікуючи посадки, вони зупинились в оздобленій мармуром та хромом залі аеропорту, і Джон запитав:
— Ти гадаєш, вона опісля усього цього вона зможе працювати?
— Це в неї у крові. Вона надто орієнтована на життя, аби навмисно обрати смерть. Всередині вона, як джунглі — все дико, природньо і не торкане тим гладеньким шаром цивілізації, яке вона демонструє зовні. Але це тонкий шар, малюче, дійсно тонкий. Вона буде боротися за своє життя. Вона стане більш обережною, краще підготовленою до небезпеки, більш збудженою й більш здатною призводити до збудження... Коли він спробує доторкнутись до неї сьогодні, вона просто вибухне. Ото я її зарядив! Можливо, навіть доведеться трохи підредагувати, знизити рівень. — Говорив він голосом щасливої людини. — Стюарт зачепив її за живе, і вона вже йому влаштує. Справжня дика натура... Вона, нова дівчинка, Стюарт — їх мало, Джонні, це велика рідкість. Наше завдання шукати їх. Бачить бог, вони всі нам стануть в нагоді. — Тут вираз його обличчя став задумливим та відчуженим. — А знаєш? Я, здається, непогано вигадав за зґвалтування. Хто міг знати, що вона так відреагує? Якщо розіграти все вірно...