— Ой, вибачте мені, добрі люди,— виправдувався Степан,— це я не можу ні заснути, ні влежати спокійно, хоч каменем голову прикладай. Страшно мучуся та й лютую, за що мене бузувіри так тяженько покарали? За що?
— Заспокойся, мой! Це лише перша ніч така, опісля привикнеш, і буде тобі добре, як волові у стайні. За що тебе скривдили? Та вони тільки й на те є, щоб інших кривдили, а самі панували,— без людської кривди їм і панування не було б.
— Чому бог не пошле на них кари, вогню пекельного? — сичав крізь затиснені зуби Степан, б'ючи кулаком об кулак.
—
— Підожди, прийде і на них кара, а поки що, то ми самі караймо їх, де трапиться нагода. От ми зі злодійського цеху, пристригуємо багачам животи. А хто до цього не має вдачі, то хай інакше робить, а все ж так, щоб пана добре заболіло. Ти собі добре виміркуй, та видумай спосіб, а в злість і в тугу не впадай, бо здурієш, поки ще своїх шість місяців відсидиш. Тепер, коли вже доволі насуєтився, помолись та спати лягай.
— Пробував я молитися, та не годен. Щось так під серцем пече вогнем, що думки разом зібрати не можу, та слова забуваю, як одно за другим наступає.
— Ану, попробуй ще. Так воно не може бути. Товчешся, мов Марко по пеклі, ще й людей побудиш, а їм спочинку треба, бо завтра на роботу йдуть... Ну, добраніч.
Степан поліз знову на лежанку і вкрився з головою, щоб легше заснути. На ратушевій вежі вибила третя година. Степан став рахувати, скільки кроків зробить сторожний дозорець, поки пройде з одного кінця на другий. Та рахунок не виходив, бо не міг зміркувати, коли той дійшов до кінця коридора і повернув назад. Та, прислухаючись добре до кроків, він і це дослідив. А може колись і йому трапиться нагода переміряти цей коридор своїми кроками. Він рахував завзято, без упину і так заснув. Та не мав спокійного сну. От він вийшов у царину. Його вівсик так гарно виріс, уже виколосився, а такий рівненький та чистий, що ні марної травички у ньому немає, прямий, мов лава... Аж тут у вівсі щось заворушилось, заколихало стеблом, і показався клятий олень. Він витріщив на Степана очі, скривив голову набік та цілими жмутами вершки вівса зжирає. Не показує ніякого страху перед чоловіком та ще й фучить. А роги в нього, мов ті гілляки зі смереки. Степан закипів злістю. "Підожди, диявольський сину, прийде тобі остання година". Степан прицілився з рушниці, в саме чоло поміж очі міриться.
Аж дивиться, а це не олень, а сам цісар. Лице таке саме з бакенбардами, як його раз бачив у Брук ан дер Лайте 1 на меневрах. Лишень роги стирчать грізні, а між ними цісарська шапка. Степан налякався і вже не мав сміливості сіпнути пальцем за курок рушниці. Нагадав собі, що коли за марне слово на цісаря дали йому шість місяців, то коли б цісаря застрілив, його не минула б шибениця. Він не видержав грізного погляду цісаря, кинув рушницю і став тікати щосили. Олень пустився за ним бігти, та вже не так, як олень, а на двох ногах, як людина. Степан тікає, перескакує зломи, провалля, потічки, а олень за ним фучить несамовито. Степан чує, як поза ним тріщить ламане галуззя під ногами оленя-цісаря. От-от його проколе рогами. Аж відразу став він на краю високої скелі над пропастю. Не було нікуди. виходу. Тоді Степан, не задумуючись, скочив униз. Летючи, він оглянувся і побачив на краю скелі цісаря-оленя, який вимахував рогами і страшно фучав.
Степан летів у глибінь, дна якої не бачив. Страху він не чув. Йому було легко на серці, начеб на крилах
летів. Під собою побачив синіючий потічок, чув шум води, і став розглядати, де б йому найкраще спинитися. Став над беріжком чистого мов кришталь потічка. Тут почував себе зовсім безпечним від свого гонителя. Підвів голову на скелю, де олень стояв на одному місці і вихитував головою. Десь і його рушниця взялась під рукою...
"Підожди, небоже, остання тобі година". Степан прицілився і потягнув за курок. Залунав страшний постріл. Могутній голос розлігся по горах і відбився сотий раз гомоном, який водночас відбивався в ушах. Степан подивився на скелю. Оленя-цісаря вже не було. Він присів над берегом потоку, що більшав з кожною хвилиною, поки не зробився великою рікою. Навкруги по берегах росла зелена густа трава. Степанові було дуже любо у цім місці сидіти. Та за хвилю почувся ще могутніший відгомін, начеб новий постріл залунав, і Степан прокинувся з твердого сну.
1 Місто в Австрії.
У криміналі вже всі вставали. Ключник відкривав казні і зганяв арештантів уставати та виносити киблі...
II.
Степан, прокинувшись, пізнав умить, де він є. Його обвіяло морозом, бо один з товаришів казні відкрив вікно. Базилько визначав, що хто в казні має робити. Двоє арештантів принесли з сіней грубий дрючок, заклали його в вуха кибля і понесли до каналу. Ті, що остались, взялися за мітли і стали замітати казню, а опісля коридор. Один зібрав бляшанки і поніс до кухні. На снідання давали якусь гарячу юшку, котрої Степан не міг їсти. Опісля скликали тих, що мали йти на роботу, і посортували в партії. Кожний дозорець забирав своїх і відходив. Базилька на роботу поза мури криміналу не пускали, бо він мав славу такого, що може втекти. Степан, як новак, також не йшов, і вони оба лишилися в казні. Але Базилько таким обмеженням не турбувався. Він сказав зараз, уранці, тим товаришам, що йшли на роботу, чого йому треба було купити. Давав на те готові гроші та так хитро, що жоден дозорець цього не помітив. Таке було й сьогодні. Базилько розпорядився, щоб йому принести пляшку горілки, ковбаси або вудженини, або паприкованої венгерської солонини, білого хліба, тютюну й папірців, і він був певний, що ополудні буде те все мати.
Тепер, коли остались обидва в казні, Степан оповів Базилькові свій сон.
— Говорять люди, що сни ворожать людям їхню долю. Може, то й правда, та з того гарного сну нічого доброго для себе не сподівайся — чогось такого, чого б ти собі бажав... Хіба б щось велике в державі сталось, щоб над тобою цісар змилувався та зняв кару. Таке змилування називається амністією.
— А таке буває справді? Що ж би воно таке могло статися?
— Буває. Як у цісаря щось радісне станеться, наприклад, народиться дитина, то зараз амністія. А вже як цісар здохне, то той, що на його місце став, такий радий, що півкриміналу додому пускає. Може, твій сон з тим цісарем-оленем справдиться, тоді, певне, не один з наших опиниться на волі...