— Це правда, — почувся спокійний голос.
Красуня дівчина стала перед Прокопом, щоб захистити його своїм тілом. Він хотів відштовхнути її.
— Це неправда! — кричала вона, блискаючи очима. — Він... він...
— Ану, тихо, — мовив Демон.
— Наказувати будь-хто зуміє, — холодно сказав Россо. — Поки в мене оце в руці, наказую я. Для мене однаково, чи загину я, чи ні. Але зараз ніхто не вийде звідси. Галеассо, стій на дверях! Так, а тепер поговоримо.
— Еге ж, тепер поговоримо, — гостро озвався Демон.
Россо блискавично обернувся до нього; в цю мить рвонувся блакитноокий велетень, схиливши голову, рвонувся вперед, і Россо не вгледів, як він схопив його за ноги й смикнув. Россо полетів з кафедри сторч головою. В жахливій тиші бухнувся він лобом об підлогу, а з підвищення скотилась під лави накривка порцелянової баночки.
Прокоп кинувся до нерухомого тіла. На грудях Россо, на обличчі, у калюжах крові був розсипаний білий порошок кракатиту. Демон затримав Прокопа, а там уже знявся галас, і кілька чоловік бігли до підвищення.
— Не наступіть на кракатит, вибухне! — крикнув чийсь надтріснутий голос, але присутні кинулись уже на підлогу і почали збирати білий порошок у коробочки від сірників, бились, качались долі, зчепившись у клубок.
— Замкніть двері! — гаркнув хтось.
Світло погасло. В цю хвилину Демон відчинив двері за дошкою і потяг Прокопа в темряву.
Демон присвітив електричним ліхтариком. Вони опинились у коморі без вікон, де були навалені купою столи, пивні барила і якесь лахміття. Він швидко тяг Прокопа далі. Пройшли чорною смердючою норою коридора, спустились чорними вузькими сходами вниз. На сходах їх наздогнала розпатлана дівчина.
— Яз вами, — шепнула вона, вхопившись за Прокопову руку.
Демон вибіг надвір, махаючи поперед себе кружальцем світла; була непроглядна темрява. Він відчинив хвіртку і вискочив на шосе; поки Прокоп добіг до машини, намагаючись вивільнитись від дівчини, загув мотор, і Демон сів за кермо.
— Швидше!
Прокоп кинувся в авто, а за ним і дівчина; машина шарпнулась і полетіла в темряву.
Дув пронизливий вітер. Дівчина тремтіла в тонкій сукні, і Прокоп загорнув її в хутро, а сам відсунувся в протилежний куток. Машина мчала поганою ґрунтовою дорогою, шарпалася з боку на бік, то заглухала, то знову гуркотіла, набираючи швидкість.
Прокоп мерз і відсувався, коли його кидало на скоцюрблену дівчину. Вона хилилась до нього.
— Тобі холодно? — шепотіла вона, розгортаючи хутро й тягнучи його до себе. — Зігрійся! — нишком запрошувала його з лоскотним усміхом і горнулась до нього всім тілом.
Вона була гаряча, м'яка, ніби гола; її розпатлане волосся мало гіркий і дикий запах, дратувало його і сліпило йому очі. Дівчина промовляла до нього зблизенька чужою мовою, повторюючи одне й те саме все тихше й ніжніше, взявши кінчик його вуха між свої делікатні, тремтячі зуби; і раптом упала йому на груди й уп'ялась в його вуста розпусним, досвідченим, вологим поцілунком. Він брутально відштовхнув її. Вона сахнулась, вражена, відсунулась і рухом плеча скинула з себе хутро. Віяв крижаний вітер, Прокоп підняв хутро і обгорнув її знову. Вона сильно здригнулась і знов скинула хутро на дно машини.
— Як хочете, — буркнув Прокоп і відвернувся.
Машина виїхала знову на битий шлях і помчала, аж свистіло у вухах. Видно було тільки спину Демона в волохатій шубі.
Прокоп захлинався від холодного зустрічного вітру. Він оглянувся на дівчину. Та закрутила волосся навколо шиї і тремтіла від холоду в своїй легкій сукні. Йому стало жаль її. Він підняв хутро і накинув їй на плечі. Вона норовливо відштовхнула його руку, та він обгорнув її всю з головою, мов пакунок, і стиснув руками:
— Не ворушися!
— Що, вже знову казиться? — спокійно кинув Демов від керма. — Ну то ви її...
Прокоп удав, ніби не чув його цинічних слів; але загорнутий клунок у його руках тихенько захихотів.
— Це славна дівчина, — промовив байдуже Демон. — Твій батько був письменник, так?
Вона кивнула, і Демон назвав Прокопові ім'я таке знамените, таке священне, чисте, що Прокоп здригнувся і мимохіть випустив її із своїх цупких обіймів. Вона крутнулась і скочила йому на коліна; з-під хутра висунулись прекрасні грішні ноги і по-дитячому загойдались у повітрі. Він натяг на неї хутро, щоб не змерзла; вона, видно, сприйняла це за гру і, тихо сміючись, метляла далі ногами. Він обійняв її якнайнижче, щоб перешкодити їй у цьому, та враз з-під хутра вислизнула повна дівоча рука і стала гладити його по обличчю в дивній любовній грі, куйовдила йому волосся, лоскотала шию, намагалась розкрити пальцями його зімкнуті губи. Він дав їй волю. Дівчина торкнулась рукою його лоба і, відчувши суворі зморшки, сіпнулась, ніби ошпарена; тепер це вже — немов боязка дитяча ручка, яка не знає, що їй дозволено, а чого ні. Крадькома наближається до його лиця, торкнеться, відсмикнеться, знову торкнеться, погладить тихесенько і боязко лягає на шершаву щоку. Нарешті дівчина глибоко зітхнула і знерухоміла.
Авто мчить повз сонне містечко і виривається в широке поле.
— Ну, як? — обертається Демон. — Що ви скажете про наших людей?
— Тихо! — шепоче непорушний Прокоп. — Вона заснула.
L
Машина зупинилась у темній лісистій долині. Прокоп розпізнав у мороці якісь масивні копри й терикони.
— От ми вже й дома, — пробурчав Демон. — Це мій рудник і заводик; нічого вони не варті. Ну, виходьте!
— її тут залишити? — запитав тихо Прокоп.
— Кого? А, вашу красуню. Розбудіть її, ми тут зостанемось.
Прокоп обережно вийшов з машини, несучи дівчину в обіймах.
— Куди її покласти?
Демон відімкнув похмурий дім.
— Що? Стривайте, тут у мене кілька кімнат. Можете її покласти... гаразд, я вас відведу...
Він увімкнув світло і повів Прокопа холодними канцелярськими коридорами; нарешті повернув у якісь двері й крутнув вимикач. Це була брудна, затхла кімната з неприбраною постіллю і спущеними жалюзі.
— Ага, — буркнув Демон. — Тут ночував один мій знайомий. Щоб тут було дуже гарно, цього не можна сказати, правда ж? Звісно, парубок. Покладіть її на постіль.
Прокоп обережно опустив клунок, що тихенько дихав. Демон походжав по кімнаті, потираючи руки.