Прокоп рішуче захитав головою.
— Характер! — скрикнув Карсон схвально. — Шаную! Це мені дуже подобається. Послухайте, що я вам скажу. Тільки це буде таємниця. Дайте руку.
— Мені не треба ваших таємниць, — буркнув Прокоп.
— Браво. Скромна людина. Мого типу, добродію.
XVIII
Карсон сів і закурив дуже грубу сигару, а потім глибоко замислився.
— Гм... — сказав він трохи перегодя. — Отож він і у вас вибухнув? Коли це було? Дата?
— ...не пам'ятаю вже.
— А день який був?
— Не пам'ятаю. Здається, через два дні після неділі.
— Тобто у вівторок. А в який час?
— Десь... по десятій вечора.
— Правильно, — Карсон замислено випустив дим. — У нас воно вперше вибухнуло, як ви зволили висловитись "само по собі"... у вівторок, о десятій тридцять п'ять. Ви щось бачили при цьому?
— Ні. Я спав.
— Ага. Він вибухає ще й у п'ятницю, десь о пів на одинадцяту. У вівторок і в п'ятницю. Ми вже випробували, — пояснив він у відповідь на здивований Прокопів погляд. — Ми залишили міліграм кракатиту й пильнували його вдень і вночі. Вибухнув він у вівторок і п'ятницю о пів на одинадцяту. Сім разів. А раз також і в понеділок, о десятій двадцять дев'ять. Ось як.
Прокоп лише тихо жахався.
— Пробігає по кракатиту така блакитна іскра, — додав Карсон замислено, — і він раптом вибухає.
Було так тихо, що Прокоп чув цокання Карсонового годинника.
— Так-то, — зітхнув Карсон і почав розпачливо куйовдити щітку рудої чуприни.
— Що це значить? — запитав Прокоп. Пан Карсон лише здвигнув плечима.
— А що ви тоді подумали, коли у вас "само по собі" вибухнуло? Ну?
— Нічого, — ухильно відповів Прокоп. — Я ще не задумувався над цим... як слід.
Карсон щось незадоволено пробурмотів.
— Себто, — поправився Прокоп, — тоді мені спало на думку, що це... мабуть... від електромагнітних хвиль.
— Ага. Від електромагнітних хвиль. Ми теж так гадали. Чудова думка, але безглузда. На жаль, абсолютно безглузда. Ось що.
Прокоп зовсім розгубився.
— По-перше, — міркував Карсон, — радіохвилі поширюються не тільки у вівторки й п'ятниці о пів на одинадцяту, так? А по-друге, лебедику, ви думаєте, що ми не перевірили негайно їхнього впливу: коротких, довгих — усіх можливих. І ваш кракатит і на стілечки не реагував на них, — показав він на нігті щось дуже незначне. — Але у вівторок і п'ятницю о пів на одинадцяту... йому заманеться, і він вибухає "сам по собі". І знаєте, що це?
Прокоп, звичайно, не знав.
— А ось що. З певного часу... мабуть, уже з півроку чи близько того... всі європейські станції радіотелеграфу мають жахливу халепу. Щось перешкоджає передачам. Цілком регулярно. І випадково... щоразу у вівторок і п'ятницю о пів на одинадцяту вечора. Що ви на це скажете?
Прокоп не сказав нічого, лише потер лоба.
— Еге ж, у вівторок і п'ятницю. Це зветься "забивати хвилі". Почне телеграфістам тріщати у вуха, і готово; хлопці від цього мало не казяться. Прикро, еге ж? — Карсон зняв окуляри й почав їх ретельно протирати. — Спершу... спершу вони гадали, що то якісь магнітні бурі, чи що. Та коли помітили, що це трапляється регулярно... у вівторки та п'ятниці... Одне слово, "Марконі", ТСФ , "Трансрадіо" і деякі міністерства — пошти, військовоморських сил, торгівлі, внутрішніх справ і, не знаю, які там ще, — пообіцяли двадцять тисяч фунтів тому, хто з'ясує причину. — Карсон надів знову окуляри і весело поглянув на Прокопа. — Гадають, існує якась нелегальна станція, яка бавиться тим, що у вівторки і п'ятниці забиває передачі. Дурниці, правда? Щоб приватна станція жартома кидала на вітер щонайменше сто кіловат! — Карсон аж сплюнув.
— У вівторки і п'ятниці, — озвався Прокоп, — отже, одночасно... хвилина в хвилину.
— Дивно, еге ж? — усміхнувся іронічно Карсон. — У мене це все записано: у вівторок дня такого й такого, о десятій тридцять п'ять і кілька секунд перервано передачі на всіх станціях, від Ревеля і далі. А в нас у цю саму мить "сама по собі", як ви зволите казати, вибухає певна частка вашого кракатиту. Га? Що? Те ж саме і в наступну п'ятницю о десятій двадцять сім і кілька секунд — порушення передач і вибух. І знов у вівторок і п'ятницю те ж саме. І так далі. Винятком було, ніби понад програму, те, що таке порушення трапилось у понеділок, о десятій двадцять дев'ять і тридцять секунд. Вибух секунда в секунду. Вісім разів з восьми випадків. Жарти, га? Що ви про це гадаєте?
— Н... не знаю, — пробурмотів Прокоп.
— Ну, тоді ще одне, — промовив Карсон, подумавши трохи. — Томеш у нас працював. Він нічого не вміє, але щось знає. Так ось він сказав поставити до лабораторії генератор високої частоти і замкнув у нас перед носом двері. Босяцюга. Скільки живу, я ніколи ще не чув, щоб у галузі звичайної хімії можна було використовувати машини високої частоти. Що ви на це скажете?
— Ну... звичайно, — ухильно відповів Прокоп, неспокійно поглядаючи на свій власний новий агрегат, поставлений в кутку.
Карсон перехопив його погляд.
— Гм, — промовив, — ви також маєте цю забавку, так? Чудовий трансформатор. Скільки коштує?
Прокоп спохмурнів, а Карсон засяяв.
— Так-от, я гадаю, — провадив він з усе більшим задоволенням, — що це було б чудово, коли б удалося, ну, хоча б при допомозі високочастотного струму... в магнітному полі або якось інакше... розгойдати, розхитати внутрішню структуру якої-небудь речовини так, щоб досить було з відстані вплинути... якимись хвилями... розрядами... осциляцією чи біс його відає чим, щоб ця речовина розпалась, га? Бах! З відстані! Що ви на це скажете?
Прокоп не промовив ні слова, а Карсон, посмоктуючи з насолодою сигару, поїдав його очима.
— Я не електрик, розумієте? — знову почав він. — Мені пояснив це один учений, але хай я провалюсь крізь землю, коли що-небудь зрозумів. Цей тип засипав мене всілякими електронами, іонами, елементарними квантами і хтозна-чим; нарешті це науковое світило визнало, що то взагалі річ неможлива. Друже, а ви здійснили те, що, на думку світових авторитетів, неможливе! Я сам собі це витлумачив, — вів далі Карсон, — але так, по-дилетантському. Ну, припустімо, комусь спало на думку зробити нетривку сполуку... якоїсь солі свинцю. І ось ця сіль — дуже неслухняна, ніяк не хоче вступати в реакцію. Наш хімік пробує все можливе, як божевільний; і враз, припустімо, згадує: в січневому номері "The Chemist" ішла мова про те, що саме ця флегматична сіль є чудовий когерер... детектор для електромагнітних хвиль. Тоді в нього з'являється безглузда й геніальна ідея, що, мабуть, можна цю прокляту сіль електромагнітними хвилями активізувати, га? Збурити її, розворушити, струснути, як перину, так? Еге ж, найкращі думки приходять з глупоти. І от він дістає такого собі кумедного трансформатора й береться до діла; як він там чаклував, — це поки що його таємниця, але врешті... дістав шукану сполуку. Побий мене бог, дістав. Швидше всього — осциляцією. Чоловіче, я, здається, буду змушений під старість учити фізику. Мабуть, я верзу казна-що, еге ж?