— Що з тобою?
— Кракатит, — пробурмотів Прокоп, крутнувся всім тілом і впав на землю непритомний.
II
Перше, що відчув Прокоп, вернувшись до пам'яті, було те, що довкола все труситься, деренчить, гуркоче, а його хтось міцно тримає за поперек. Він страшенно боявся розплющити очі: боявся, що все валиться на нього. Але гуркотіння не припинялось, він розплющив очі й помітив перед собою тьмяний чотирикутник, по якому пливли туманні світляні кружала й смуги. Він не міг збагнути, що це таке, розгублено дивився, як пливуть і підскакують ті примари, і покірно чекав, що з ним буде далі. Потім зрозумів, що то гуркотять колеса візницького екіпажа, а за віконцем пропливають у тумані звичайні ліхтарі; втомлений тим спогляданням, він заплющив очі: хай везуть.
— Тобі треба в ліжко, — промовив тихий голос у нього над головою. — Приймеш аспірину, і тобі полегшає. А вранці я приведу лікаря, гаразд?
— Хто ти? — сонно допитувався Прокоп.
— Томеш. Полежиш у мене, Прокопе. В тебе температура. Що болить?
— Усе. Голова йде обертом. Так, знаєш...
— Лежи спокійно. Я заварю чай, а ти виспишся. Це в тебе від хвилювання. Нервова гарячка. До ранку все минеться.
Прокоп наморщив лоба, намагаючись згадати, що з ним сталось.
— Я знаю, — стурбовано сказав він за хвильку. — Послухай, треба якось викинути ту баночку в воду, щоб не вибухнула.
— Не турбуйся й Не говори.
— А я... мабуть, міг би сидіти. Я тобі не заважаю?
— Ні, лежи.
— А в тебе й досі мій конспект із хімії? — згадав раптом Прокоп.
— У мене. Я його віддам! Але зараз лежи спокійно. Чуєш?
— Як же мені болить голова!
А візник їхав далі Єчною вулицею вгору. Томеш тихенько насвистував якусь мелодію і дивився крізь вікно. Прокоп дихав хрипко й тихо стогнав. Туман осідав на тротуарах і проникав під пальто слизькою вогкістю; було пізно, безлюдно.
— Ось ми вже й дома, — сказав голосно Томеш. Екіпаж швидше заторохкотів по площі й звернув праворуч. — Слухай, Прокопе, ти можеш пройти кілька кроків? Я допоможу.
Томеш насилу витяг свого гостя на третій поверх. Прокопові здавалося, що він дуже легкий, зовсім без ваги, і він просто повис на Томешеві: хай несе. Але той важко сапав і витирав піт.
— Бач, я став як пір'їнка, — дивувався Прокоп.
— Авжеж, — буркнув засапаний Томеш, відмикаючи двері свого помешкання.
Прокоп почував себе як мала дитина, коли Томеш його роздягав.
— Моя мама, — почав він розповідати, — колись... давно-давно, тато сидів біля столу, а мама несла мене до ліжка, розумієш?
Та ось він уже лежав у ліжку, вкутаний по шию, і, цокочучи зубами, дивився, як Томеш порається біля грубки і квапливо розпалює дрова. Він мало не плакав від кволості й жалю до самого себе і все щось бурмотів; нарешті заспокоївся, відчувши на лобі холодний компрес.
Тоді спокійніше обвів очима кімнату. Пахло тютюном і жінкою.
— Ну ти ж і шалапут, Томеш, — поважно промовив він. — Завжди в тебе є дівчина.
— А хіба що?
— Нічого. Що ти, власне, робиш?
Томеш махнув рукою.
— Погані, брате, справи. Грошей нема.
— Гуляєш?
Томеш тільки похитав головою.
— Знаєш, жаль мені тебе, — турботливо почав Прокоп. — Ти б міг... Дивись, я працюю вже дванадцять років.
— А що з того маєш? — гостро зауважив Томеш.
— Ну, дещо маю. Ось цього року продав вибуховий декстрин.
— За скільки?
— За десять тисяч. Та це дрібниця. Така собі нікчемна вибухівка для копалень. А коли б я тільки схотів...
— Тобі вже краще?
— Мені дуже добре. Я знайшов такі методи! Голубе, один нітрат церію — це жахлива річ, а хлор, хлор, чотирихлористии азот вибухає від світла. Засвітиш лампочку — і трах! Але й це ще нічого. Дивись, — раптом промовив він, виймаючи з-під ковдри худу, страшенно покалічену руку. — Коли я щось візьму в руки, та... відчуваю, як ворушаться там атоми. Мов ті мурашки. І кожна речовина ворушиться по-іншому, розумієш?
— Ні.
— Оце то сила, розумієш? Сила в матерії. Матерія має в собі страшенну силу. Я... я на дотик відчуваю, як усе в ній ворушиться. І тримається все це вкупі... з величезною напругою. Якщо розхитати зсередини, то все розпадеться — і трах! Усе на світі — вибух. Коли розпукується квітка — це теж вибух. Кожна думка — це вибух у мозку. Коли ти мені подаєш руку, я відчуваю, як у тобі щось вибухає. Таке в мене чуття дотику. А слух? Усе шумить, як шипучий порошок. Це все — малесенькі вибухи. Ох, як гуде в голові!.. Ра-та-та-та, як кулемет.
— Гаразд, — промовив Томеш, — а тепер прийми аспірину.
— Ага. Ви... вибуховий аспірин. Перхлорований ацетил саліцилацид . Та це дрібниця. Брате, я винайшов екзотермічні вибухівки . Кожна речовина — це, власне, вибухівка. Вода... вода — це вибухівка. Земля... і повітря — теж вибухівка. Пух, пух у перині — також вибухівка. Розумієш, поки що це має лише теоретичне значення. Але я відкрив атомні вибухи. Я... я... я... здійснив альфа-вибух . Все розпадається на по... позитивні частки. Це не термохімія. Це деструкція. Деструктивна хімія, брате. Це грандіозна річ, Томеш, із наукового погляду. У мене є вдома таблички... Ех, якби мені апаратура! А то я маю лише очі... та руки... Стривай, я про це ще напишу!
— Тобі не хочеться спати?
— Хочеться. Я... сьогодні... втомився. А що ти робив усі ці роки?
— Нічого. Жив собі...
— Знаєш, життя — це також вибух. Трах — і чоловік народжується, бах — розпадається. А нам здається, що це триває бозна-скільки років, правда? Стривай, здається, я щось наплутав?
— Ні, все правильно, Прокопе. Можливо, і я завтра зроблю "бах". Якщо не матиму грошей. Але це байдуже, старий. Спи, спи...
— Я тобі позичу. Хочеш? .
— Ет! У тебе нема стільки. Може, мій батько... — І Томеш махнув рукою.
— О, то в тебе ще живий батько! — озвався Прокоп несподівано лагідно.
— Є. Лікар у Тиниці. — Томеш встав і почав ходити по кімнаті. — Кепські мої справи, друже, гірше нікуди. Але не турбуйся про мене. Я вже якось... дам собі раду. Спи!
Прокоп утихомирився. Напівзаплющеними очима він, бачив, як Томеш, сівши до столу, порпається в якихось паперах. І йому було так солодко слухати шурхіт паперу та гоготіння вогню в грубці! Схилений біля столу чоловік зіпер голову на долоні і ніби й не дихав; а Прокопові ввижалось, наче .він лежить, удома й бачить свого старшого брата Йозефа, що сидить за книжкою і вчить електротехніку, бо має завтра складати іспит. І Прокоп поринув у гарячковий сон.