Крадіжка білого слона

Страница 2 из 7

Марк Твен

– Треба, звичайно, оголосити винагороду. Яку суму ви пропонуєте?

– А яку ви б порадили?

– Для початку я б сказав з двадцять п’ять тисяч доларів. Справа вкрай важка й заплутана. У злодіїв тисячі можливостей сховатися самим і сховати вкрадене, і вони мають приятелів і підручних.

– Боже мій! То ви їх знаєте?

Насторожений вираз обличчя цієї людини, що звикла приховувати думки й почуття, не дав мені ніякої відповіді, так само як і спокійно вимовлені слова:

– Це не суттєво. Можливо, знаю, а можливо, й не знаю. Наші підозри звичайно грунтуються на даних про спосіб роботи грабіжника і розміри його поживи. В даному разі ми маємо справу не з кишеньковими злодіями й крадіями, збагніть це. Вашу власність поцупив не новачок. Але, як я казав, беручи до уваги те, що треба буде докласти багато зусиль у розшуках, а також те, що злодії старанно ховатимуть сліди своїх пересувань, двадцять п’ять тисяч можуть виявитись замалою сумою, хоч я думаю, можна почати з неї.

Отже, як на початок, ми взяли вищезгадану цифру. Потім ця людина, яка не пропускала нічого, що могло б придатися як ключ до таємниці, промовила:

– В історії розшуку є випадки, коли злочинців знаходили по особливостях їхнього апетиту. Що їсть цей слон і скільки?

– Ну, щодо того, що він їсть, то він їсть усе. Він може з’їсти людину, може з’їсти біблію. Взагалі він їсть усе від людини й до біблії.

– Гаразд. Справді, дуже добре, але надто загально. Дайте деталі, це найпотрібніше в нашому ремеслі. Ну, почнемо із людей. За один раз або, якщо вам зручніше, за один день, скількох чоловік він з’їсть, свіженьких?

– Йому однаково, свіженькі вони чи ні. За один раз він може з’їсти п’ятьох середніх на зріст чоловік.

– Дуже добре! П’ять чоловік – так і запишемо. А яким національностям він віддає перевагу?

– Йому все одно. Він воліє знайомі, проте не гребує й незнайомими.

– Чудово. Тепер щодо біблій. Скільки біблій за раз він з’їдає?

– Може з’їсти весь тираж.

– Отут не зовсім зрозуміло. Ви маєте на увазі звичайне видання чи з ілюстраціями для читання в родинному колі?

– Я думаю, що ілюстрації його не цікавлять, тобто йому однаково, чи малюнок, чи текст.

– Ні, ви мене не зрозуміли. Я щодо кількості. Звичайний том біблії in octavo важить близько двох з половиною фунтів, у той час як великий in quarto з ілюстраціями – десять чи дванадцять. Скільки біблій з ілюстраціями Доре може з’їсти слон за один раз?

– Якби ви його знали, то не питали б про це. Йому скільки не дай, усе зжере.

– Ну тоді скажіть у доларах і центах. Нам якось треба це з’ясувати. Біблія в сап’яновій оправі, із срібними косинцями, з ілюстраціями Доре коштує сто доларів.

– Таких він з’їсть на п’ятдесят тисяч доларів, коли в тиражі п’ятсот примірників.

– Це вже точніше. Я запишу. Отже, він любить людей і біблії. Поки що все гаразд. Що він іще їсть? Мені потрібні деталі.

– Коли він з’їсть біблії, то переходить до цегли, коли з’їсть цеглу, переходить до пляшок, від пляшок переходить до одягу, від одягу до котів, від котів до устриць, від устриць до шинки, від шинки до цукру, від цукру до пирога, від пирога до картоплі, від картоплі до висівок, від висівок до сіна, від сіна до вівса, від вівса до рису, бо вигодовували його переважно рисом. Взагалі немає нічого такого, чого б він не їв, крім масла, та він би й те їв, якби воно йому трапилося.

– Чудово. Загальна кількість їжі, яку він може проковтнути за одним заходом, приблизно...

– Від чверті тонни до півтонни.

– І він п’є...

– Яку завгодно рідину. Молоко, воду, горілку, патоку, рицину, скипидар, вугільну кислоту – нема потреби заглиблюватись у деталі. Яка б рідина вам не прийшла в голову, записуйте її. Він п’є все рідке за винятком європейської кави.

– Зрозуміло. А скільки?

– Запишіть: від п’яти до п’ятнадцяти бочок. Його спрага мінлива, інші апетити – ні.

– Все це незвичайно, але дуже згодиться при розшуках.– Він подзвонив.– Елріку, виклич капітана Бернса.

З’явився Бернс. Інспектор Блант розгорнув перед ним детальну картину справи і на закінчення ясним і рішучим тоном людини, в голові якої визначився остаточний план і яка звикла командувати, промовив:

– Капітане Бернсе, пошліть детективів Джонса, Люїса, Гелсі, Бейтса, Гакета на розшуки слона.

– Слухаю, сер.

– Пошліть детективів Мозеса, Декіна, Мерфі, Роджерса, Тапера, Хігінса, Бартолом’ю розшукати злодіїв.

– Слухаю, сер.

– Біля приміщення, звідки було вкрадено слона, поставте сильну охорону з тридцяти чоловік, для зміни візьміть ще тридцять. І нехай вони пильнують те приміщення вдень і вночі. Нікому, окрім репортерів, не дозволяйте навіть підходити туди без мого письмового дозволу.

– Слухаю, сер.

– Пошліть детективів у цивільному на всі залізничні станції, пристані й пороми, а також на всі дороги, що ведуть із Джерсі-Сіті, і накажіть обшукувати всіх підозрілих осіб.

– Слухаю, сер.

– Дайте всім детективам фотознімки й описи прикмет слона, накажіть їм обшукувати всі поїзди, всі пороми, а також усі пароплави та інші судна, що відходять від тутешнього порту.

– Слухаю, сер.

– Якщо слона знайдуть, нехай схоплять його і сповістять мене по телефону.

– Слухаю, сер.

– Нехай негайно повідомлять мене, якщо знайдуть ключі до розгадки злочину, сліди тварини або щось таке.

– Слухаю, сер.

– Віддайте наказ портовій поліції пильно стежити за всіма набережними.

– Слухаю, сер.

– Розішліть детективів у цивільному по всіх залізницях: на північ – аж до Канади, на захід – аж до штату Огайо, на південь – аж до Вашінгтона.

– Слухаю, сер.

– Посадіть наших агентів у всі телеграфні контори прослухувати всі телеграми, накажіть їм вимагати розшифрування всіх зашифрованих депеш.

– Слухаю, сер.

– І все це робіть у таємниці, запам’ятайте – в найсуворішій таємниці.

– Слухаю, сер.

– Доповідайте мені, як звичайно.

– Слухаю, сер.

– Ідіть.

– Слухаю, сер.

Капітан вийшов. Інспектор Блант, замислившись, деякий час сидів мовчки. Вогник у нього в очах похолонув і згас. Він повернувся до мене і сказав спокійним голосом:

– Я не хвалько, це не мій звичай, але ми знайдемо слона.

Я гаряче потис йому руку й подякував, бо й справді відчув вдячність. Що ближче я знайомився з ним, то більше захоплювався й дивувався таємничим чудесам його фаху. Потім ми попрощалися, і я пішов додому куди бадьоріший, аніж перед зустріччю з інспектором Блантом.