Мула я ставлю на друге місце. На друге лише тому, що ти можеш примусити його працювати для тебе. Але це виключно в тих суворих межах, що він сам для себе визначив. Він не дозволить собі переїдатись. Він тягтиме воза чи плуга, але не побіжить у перегонах. Він і не спробує стрибати через будь-що, загодя не впевнившись, що перестрибне; він нікуди не ввійде, коли не знає з свого попереднього досвіду, щб там по другий бік; він працюватиме терпляче десять років, а таки вижде нагоду раз тебе хвицнути. Одне слово, вільний від зобов'язань предків і не маючи відповідальності за нащадків, мул зборов не тільки життя, але й смерть, і став таким чином безсмертний. Якби він зник з лиця землі сьогодні, та сама випадкова біологічна сполука, що спричинила його появу вчора, спричинила б його появу через тисячу літ, незмінного і незмі-неного, так само непіддатливого поза тими границями, що він їх сам виміряв і випробував, так само вільного й самоправного. Ось чому Недів мул був надзвичайний, був справжній феномен. Постав десяток мулів на одній лінії, і коли пролунає команда: "Гайда!" — вони кинуться врозтіч у десятьох різних напрямках, наче сполохана зграйка водяних жуків, і саме той мул, що його напрямок випадково збіжиться з напрямком бігово^ стежки, неминуче виграє.
Але не такий був Недів мул. Тато розповідав, що біг він, як кінь, проте без кінського гарячкового поспіху, без вйстрибів і спотикань, без одчайдушно паморочливого чвалу. Він біг у перегонах, немов роботу виконував: на Недів доторк (чи голос, чи там ще який знак) він відразу набирав того темпу, що, згідно з власними його розрахунками, був найвідповідніший, і вже не змінював його до самого фінішу, аж поки Нед зупиняв його. І ніхто, навіть тато,—. що був у Неда, ну, не жокеєм, а, скажімо, першим помічником і букмекером *,— і той не знав, як Нед це робить. Природна річ, що легенда про це росла й більшала (не завдаючи при тому шкоди їхній стайні),— тобто про ті чари, які Нед відкрив чи винайшов, щоб примусити свого мула бігти так, як жоден інший мул не був здатний. Але вони — ми — ніколи того не дізналися, і ніхто інший не їздив верхи на тому мулі, навіть коли Недові почало прибувати літ і ваги, і так той мул і помер, ніким не переможений, маючи віку двадцять два роки; його могила (хтось із Едмондсів, напевно, вже показував її тобі) на фермі Маккаслінів.
Ось що мав на увазі Нед, і Бун знав про це, і Нед знав, що він знає. Вони втупились один в одного.
— Це не той мул,— сказав Бун.— Це кінь.
— Цей кінь має такого ж складу розум, що й той мул,— відказав Нед.— Не так його багато, як у мула, але розум такого ж складу...
Вони знов утупились один в одного. Тоді Бун сказав:
— Ходім глянемо на нього.
Мінні засвітила ліхтаря. Бун узяв його, й ми всі чорним ходом вийшли на ґанок і зійшли на подвір'я, Мінні, міс Коррі й міс Реба також. Місяць підбився вище, і вже повиднішало. Кінь стояв, у дворі в кутку, прив'язаний до білої акації. Очі його блиснули й погасли; він хропів і нервово бив копитом.
— Ви, панії, зробіть таку ласку, трохи оступіться,— мовив Нед.— Він ще не звик до великої громади.
Ми зупинилися, Бун підніс угору ліхтаря. Очі в коня поблискували холодно й збуджено, коли Нед підходив ближче й промовляв до нього, аж поки Нед торкнувся його лопатки, погладив, усе ще промовляючи до нього, і нарешті вхопив повіддя.
— Тільки не бликайте так йому в' очі ліхтарем,— звернувся він до Буна.— Лишень підійдіть та посвітіть краще, аби панії могли побачити коня, якщо хочуть. Коли я кажу коня, я маю на думці справжнього коня, а не тих шкап, що ви називаєте кіньми там, у Джефферсоні.
— Перестань патякати й виведи його так, щоб нам було видніше,— перебив Бун.
— Таж вам його видно,— відказав Нед.— Піднесіть лиш ліхтаря вище.
, Одначе він таки вивів коня і трохи пройшовся з ним.
О, так, я й досі пам'ятаю його: триліток, на три чверті расовий (а то й більше — я не такий був знавець, щоб певніше сказати), каштановий холостун, невисокий, не мав навіть шістнадцяти п'ядей, зате з довгою шиєю для рівноваги, з міцними грудьми задля доброго ходу й великими стегнами, що свідчили про витривалість (а на думку Неда, Неда Маккасліна, ще й про серце та силу волі). Отож, мавши тільки одинадцять років, я подумав, здається, те самісіньке, що й Бун, як це виявилося через хвилину. Він подивився на коня, а тоді на Неда. Та коли він озвався, голос його був не чутніший за шепіт:
— Цей кінь...
— Стривай,— сказала міс Коррі. І слушно. Я й не помітив Отіса. Він відзначався ще одним: ти зауважував його за мить до того, коли вже було б запізно. Але це не те, що було в ньому лихого.
— О боже, й справді,— озвалася міс Реба. Кажу ж тобі, жінки — чудові.— Забирайся звідсиі — наказала вона Отісові,
— Іди в дім, Отісе,—мовила міс Коррі.
— Та вже ж,— відказав Отіс.— Ходім, Лусьєсе.
— Ні,— сказала міс Коррі.— Тільки ти. Іди вже. Можеш іти нагору в свою кімнату.
— Ще зовсім рано,— огинався Отіс.— Я зовсім не хочу спати.
— Я не буду двічі казати,— знов озвалася міс Реба. Бун почекав, поки Отіс зайде в дім. Ми теж почекали,
а тоді Бун підніс високо ліхтаря, так що його світло падало в основному їм обом з Недом на обличчя, і промовив удруге безживним однотонним голосом:
— Цей кінь крадений.
— А хіба автомобіль ні? — пробурмотів Нед у відповідь таким самим голосом.
Так, чудові; голос міс' Реби був не чутніший за Бунів і Недів, тільки жвавіший:
— Треба його спровадити в міста. . .
— Тим-то— ж я й привів його сюди,— сказав Нед.— Ось я лиш повечеряю, і ми з ним рушимо до Посема.
— Та ти хоч уявляєш, як далеко до Посема, вже не кажучи, в який це бік? — здивувався Бун.
—• А хіба це так важливо? — відказав Нед.— Коли хазяїн виїхав з міста, не забравши автомобіля з собою в кишені, то чи дуже ви клопотались, як далеко до Мемфіса?
Міс Реба зрушила з місця.
— Ходімо до хати. Чи може тут хтось його побачити? — звернулася вона до Неда.
^ . — Ніхто,— відповів Нед.— Я ж не вчорашній, одразу стерігся.
Він знову прив'язав коня до дерева, й ми всі піднялися сходинками слідом за міс Ребою.
— До кухні,— мовила вона.— О цій порі вже починає сходитись товариство.— У кухні вона сказала Мінні:— Сідай у моїй кімнаті, звідти виходитимеш до дверей. Ключі ти віддала мені чи ні?.. Гаразд. Набір нікому не давай, хіба що кого знаєш. Гроші бери по змові наперед. Подивись, хто вже є в домі. Коли хтось питатиме міс Коррі, скажи, що приїхав її приятель із Чікаго.