Ковалі щастя, або новорічний детектив

Страница 2 из 4

Нестайко Всеволод

І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так.

— Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! — Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. — Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано.

Ковалі Щастя здивовано перезирнулися.

— Нічого не розумію! — мовив Майстер Тік.

— Що й ким було задумано? — спитав Майстер Так.

— Ображаєте! — закопилив губу чаклун. — Я все задумав — виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене.

— Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака.

— Але ж до нас от-от мав прийти Дід Мороз! — вигукнув Майстер Тік.

— Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він долучив їх до новорічних подарунків! — вигукнув Майстер Так.

— Ха-ха! — засміявся чаклун. — До вас мав прийти не Дід Морооз, а Зландій, який обернувся на Діда Мороза. І якби не я…

— Правильно! Правильно! Правильно! — знову закивав головою Посіпака.

— А хто ж ви такий? — спитав Майстер Тік.

— От-от! — підхопив Майстер Так.

— Я — чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом — ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою!

— Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! — Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно — слово не горобець, вилетіло, не впіймаєш.

Зландій замахнувся на Посіпаку — той присів.

— Ви не Добряндій! Ви — Зландій! — вигукнув Майстер Тік.

— Так-так! — вигукнув Майстер Так. — Ви — злий чаклун!

— Ну й що?! — сказав Зландій. — Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу!

— Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака.

— Ну добре! — Майстер Тік підморгнув братові. — Давай кувати!

— Давай! — і собі підморгнув Майстер Так.

Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Таки

Куємо зараз навпаки —

Хай зникнуть всі хвилинки,

Щастинки-золотинки!..

Посіпака кинувся до чарівного мішка — мішок був порожній.

— Що ви наробили? — люто закричав Зландій.

— Ми не куємо щастя злим і підступним! — спокійно сказав Майстер Тік.

— Такого ще не бувало! — додав Майстер Так.

— Не бувало — так буде! — вигукнув чаклун. — Я вас примушу!

Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.

— Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! — захихотів Посіпака.

І тут…

ВИКРАДЕННЯ

І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.

Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.

— Що це таке?! — вигукнув чаклун. — Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!

— Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!

— Негайно в погоню!

— За ким? Ми ж нікого не бачили.

— Зате чули. Будемо шукати по свисту.

— По свисту? Як?.. — Посіпака почухався. — Та й свистіла якась нечиста сила…

— А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. — І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.

Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.

— Та-ак! — сказав він, оглянувши палац. — Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи — візьмемо цей слід.

І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.

БАБА СВИСТУХА

У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.

— Я врятувала вас від того противного Зландія! — лагідним голосом сказала бабуся. — Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну — і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист — отакий я маю хист!

І бабуся пронизливо свиснула.

І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.

— Ой! Що таке?! — скрикнула бабуся. — Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!

Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.

— Ой-йой! — відчайдушно скрикнула вона. — І клітка зачаклована. Рятуйте!

Брати-ковалі перезирнулися.

— Що? Спробуємо порятувати? — спитав Майстер Тік.

— Давай! — погодився Майстер Так. — Тільки правду скажіть, хто ви?

— Та відьма я! — застогнала бабуся. — Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…

Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Тік-так!

Рятуємо!

Хай буде так!

І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:

— Ой, як гарно! Як же ви це зробили?

— Ми просто накували вам щасливу хвилинку, — мовив Майстер Тік.

— А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, — мовив Майстер Так.

— Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? — здивовано спитала Баба Свистуха.

— Для себе ми нічого зробити не можемо, — зітхнув Майстер Тік.

— Ми куємо щастя тільки для інших — така наша казкова властивість, — сказав Майстер Так.

— Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! — попросила Баба Свистуха.

— Не можемо, — розвів руками Майстер Тік.

— Щастя у неволі не кується, — додав Майстер Так.

— Але ж ви щойно кували, — мовила Баба Свистуха.

— Бо вас рятували, — пояснив Майстер Тік. — А тепер ви задоволені?

— Ой! — махнула рукою Баба Свистуха. — Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: "Відьма! Відьма!" Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? — Баба Свистуха схлипнула.