Пет-Пет округло відкриває рота, навіть настовбурчені вуса його округлилися, а заводський психолог нарешті замовкає, неспроможний хоча б щось утямити з досконалої абракадабри, котру я так несподівано запропонувала його слухові.
— Охо-хо-хо, — радісно регоче Пет-Пет, коли вже по всьому, коли наш гість, побитий власною ж зброєю, таки прощається і йде геть. — Охо-хо! Як ти сказала? Кольорової гами з музикальними модуляціями? Треба запам'ятати, згодиться, коли він прийде знову!
— Пет-Пете, це — плагіат, — чесно признаюсь я. — Вичитала у журналі, а тепер згадала і процитувала слово в слово!
Пет-Пет усе ще продовжує сміятись, цигарка в його пальцях тремтить, тоненька цівочка диму теж здригається", і здригається, усе велике, широке Пет-Петове тіло, котрому затісно в н-ашій маленькій робочій кімнаті.
Зрештою, Пет-Пет сам винен, що нам так тісно й незручно працювати. Пет-Пет у всьому точнісінько такий, як і в цій розмов-і— з набридливим любителем інтелектуальних суперечок. Трохи задобре вихований, щоб бути впертим, трохи залінивий, щоб бути настирливим і влучати точно в "десятку". Він не сперечається й не добивається свого зовсім не тому, по-моєму, що боїться когось або чогось — він просто не любить втрачати благодушного настрою, спокою й тиші і через те готовий ще сто літ сидіти в комірчині, без майстерні, без визнання своїх заслуг і без винагороди за них. Ні, Пет-Пет не боїться зіпсувати стосунки з будь-ким — Пет-Пет просто не вміє псувати стосунків, хоч би й схотів, але він не любить втрачати доброго апетиту, який зникає в нього після суперечок.
Вісім років трудиться наша "естетика" в малій кімнатці, Пет-Пет весело нарікає на незручність, Теодозій, нахмурившись, слухає його нарікання, але вважає, що не слід поспішати поперед батька в пекло: якщо начальник бюро естетики погоджується працювати в таких умовах, то мусить погодитися і він. Теодозій не художник, він займається питаннями соціології, однак такого самостійного відділу на заводі поки що нема, і Теодозія примостили з нами, офіційно пойменувавши його "лабораторією соціологічних досліджень" — мабуть, все ж з перспективою створення такої лабораторії.
Ласкава й лінива Пет-Петова прекраснодушність трохи дратує мене, але я не почуваюся тут рівноправною з ним і з Тео-дозієм: усього півроку на заводі, в нашому бюро, і знову ж таки завдяки (на цей раз — завдяки) Пет-Петовій лінивій прекраснодушності.
. Слово честі, на місці Пет-Пета я б не взяла на роботу саму себе. Людина щойно зі студентської лави, з крихітним стажем роботи в такій установі, що й згадудати не хочеться, бо вона не мала найменшого відношення до справжнього мистецтва' та й до моїх нахилів і спеціальності. "Торгреклама" — від одного лиш звучання тієї назви я відчуваю порожнечу в голові, слово честі, я б не довірила серйозної справи людині, яка з власної волі цілий рік працювала в установі з такою рипучою й неестетичною назвою. Мені здавалося, що я довіку не візьму в рот ніякої страви, коли тричі довелося переробляти плакат во славу майонезу. Мабуть, я так і не зрозумію, навіщо треба рекламувати майонез. Салати олів'є, яйця під майонезом — бр-р, коли я бачу їх на столі, мені хочеться тікати геть, навіть не попросивши вибачення у господарів.
У тій "Торгрекламі" платили гарні гонорари, і якби я була гурманом, то спромоглася б дуже легко малювати плакати з рожевими й блаженними обличчями, брилами голландського сиру і банками з томатним соком, але якось мені те все не йшло, я стидалася навіть своєї роботи, хоч не мала сміливості думати про щось краще.
Повіриш у дитинстві в гарну байку про власні здібності — і вхопишся за мерехтливе золоте перо жар-птиці, а потім приходиш до тверезого розуму, розплющуєш очі, дивишся — а в долоні всього лише кілька пір'їн з крила сірої гуски. Відваги треба багато," аби знову не заплющити очей і зрозуміти, що ті гусячі пера помітили вже й усі інші, тепер не заховаєш їх, не підмалюєш золотою фарбою, бо сірий колір прозиратиме уперто там і сям, і станеш посміховиськом аж до смерті. Кепкувала не раз із тих фарбованих удаваних талантів, де ж то взяти відваги й признатися собі у власній звичайності, посередності, нормальності — виконувати І роботу звичайно, нормально і просто по-чесному, як виконувала б її в надії на жар-птицю?
Так доступно пояснював усе Пет-Пет — вичистити, звести з кінцями кінці, додати зо дві власні ідейки, — а я не могла нічого того, я дивилася на той охайний, чіткий Пет-Петів проект, читала супровідний текст до нього, ламала голову над власними ідейками — хоча б одна з'явилась!
Склоцех тим часом давно готувався до ремонту, власне, це мав бути не звичайний ремонт, а ґрунтовна реконструкція, стіни його оголювались, майже показували м'язи початкової конструкції, ламалися сходові гони, пробивались нові вікна. Густий, білий, наче мука, й в'їдливий, як досада, тиньковий пил висів у всій величезній чотириповерховій споруді, червона, трохи припорошена цегла громадилась при одному із виходів до цеху, а в іншому місці здіймалась гора блоків, і цех скидався на людину, яка довірливо й'добровільно погодилася на важку операцію. Останній штрих у підготовці до операції належало зробити мені — він зовсім не маловажний, цей штрих, але розуміння своєї ролі не рятувало мене від безсилля й невміння.
Виробництво в цеху не припинялось і тепер — принаймні поки що, під час підготовчої роботи, бо реконструкцію планувалося проводити поступово, розумно полишаючи можливість працювати скловарам, шліфувальникам, зварювачам, і ті, хто працював, мусили наготовити запас на кілька місяців наперед, щоб потім, після перерви в роботі, не було прориву.
Я усвідомлюю, що розмірковую про план реконструкції трохи по-дилетантському, бачу картину її зовсім не так, як, приміром, бачить інженер, директор заводу чи робітник — кожен з нас має свою точку зору, з якої сприймає події чи бере потім в них участь, але я намагаюсь знайти тверду опору своїм думкам і своєму-сприйняттю.
Технологія скла, кінескопи, монтаж, автоматична система управління виробництвом, хромотрони, люмінофор, стронцієве скло, потреби ринку, збут, рекламація — терміни, смисл яких таємничий і недосяжний для мене при першому знайомстві з заводом, ще й досі не обернувся чистою, чіткою і цілісною картиною. Пет-Пет намагався якомога простіше й доступніше пояснити мені все, що знав сам, і водив мало не за руку до всіх, хто б не відмахнувся й погодився просвітити неофіта.