Все одно, срібна зіронька була направду феїстою зіркою: Учень не робив помилок на той рахунок. Сталося так що один із хлопчиків на Празнику проковтнув її навіть не помітивши того, хоча знайшов був у своєму шматочку срібну монетку і дав її Нелі, дівчинці яка стояла поруч із ним: вона виглядала такою розчарованою, не знайшовши в своєму шматочку нічого такого цікавинного. Він часом задавав собі питання що таки трапилося з зіронькою, не знаючи що вона залишилася з ним, заховалась кудись де її не було відчутно; бо такий мала вона намір. В тім місці чекала вона довгий час, аж настала пора.
Празник був у середзимі, але тепер був Червень, і ніч зовсім не була темною. Хлопець встав перед світанком, бо не хотів спати: наставали його десяті уродини. Він виглянув у вікно, і світ видавався тихим і очікуючим. Подув маленький бриз, прохолодний і пахучий, прошурхавши дерева що прокидалися. Потім наступив світанок, і вдалині він почув початок світанкової пісні птахів, звук якої наростав, наближаючись до нього, аж доки не ринула до нього, заповнюючи усю землю довкола будинку, і пішла далі як хвиля музики на захід, а сонце тим часом здіймалося понад краєчком світу.
"То мені нагадує про Феєкрай," почув він свій власний голос; "але у Феєкраї люди теж співають." Тоді він почав співати, високо та чисто, дивними словами які він видавалося знав напам'ять; і в той момент зіронька випала йому з рота і він злапав її розкритою долонею. Вона була яскраво срібною тепер, виблискуючи в сонячному світлі; але дрижала і трохи піднялася догори, ніби збираючись полетіти геть. Не дуже думаючи, він плеснув своєю долонею об голову, і так зіронька зосталася посередині чола, і він носив її потім багато років.
Мало людей у селі помітили це хоча вона не була невидимою для уважного ока; але вона стала частиною його обличчя, і звично взагалі не сяяла. Трошки з її світла перейшло його очам; і його голосу, який став гарним відколи до нього прийшла зіронька, і ставав ще гарнішим в міру того як він зростав. Людям подобалося як він говорив, навіть якщо було то попросту "Доброго ранку".
Він став добре відомим у своїй країні, не лише у своєму селі, але й у багатьох інших довкруги, за свою майстерність. Його батько був ковалем, і він продовжив його справу і вдосконалив батькове ремесло. Ковальчук було його ім'я поки батько був при житті, а далі просто Коваль. Бо на той час він вже був найліпшим ковалем між Далеким Іістоном та Західлісом, і вмів робити речі кожного кшталту у своїй кузні. Більшість із них, звичайно, були прості та практичні, до вжитку на щодень: знаряддя для ферми, інструменти для столярів, приладдя кухонне, баняки і сковорідки, решітки і петлі і завіси на двері, гаки для вішання сковорідок, андірони, підкови і подібні речі. Вони були міцні і служили довго, але мали теж у собі певну витонченість, будучи зразком гарної форми, приємні до тримання в руках і до споглядання.
Але деякі речі він, як мав час, робив для насолоди; і вони були красиві, бо ж умів він вкласти залізо у прекрасні форми які виглядали такими легкими та делікатними як прикраса листків і цвіт чи, видавалося, навіть більше. Мало хто міг пройти повз браму чи ґратки його виробництва, не перестаючи подивовуватися ними; ніхто теж не міг пройти крізь них коли вони були замкнені. Він співав коли виготовляв речі такого типу; і коли Коваль починав співати, то ті хто були неподалік спиняли свою працю і приходили до кузні послухати його.
Ото було все що більшість людей знали про нього. Того було направду досить і більше ніж досягнули інші чоловіки та жінки у тому селі, навіть ті що були майстерні та працьовиті. Але йому належало дізнатися більше. Бо Коваль познайомився з Феєкраєм, і деякі його реґіони він знав як і кожен смертний міг їх знати; хоча з того часу надто багато стало бути такими як Ноукс, він говорив про це мало з ким опріч своєї дружини та дітей. Його дружиною була Неля, котрій він тоді дав срібну монетку, а донькою була Наня, а сина звали Нед Ковальчук. Він них то все рівно не можна було приховати, бо часом бачили вони як зіронька сяяла у нього на чолі, коли він приходив додому з тих довгих своїх довгих спацерів, на які він вибирався наодинці вечорами, чи коли повертався з мандрівки.
Час від часу він покидав домівку, деколи пішки, деколи верхи, і взагалі вважалося що то він по справах бізнесових, і часом так і було, а часом ні. У всякому випадку не по замовлення і не для купівлі сирого заліза, деревного вугілля, чи іншого провіянту, хоча він ставився до таких речей дбайливо і знав як чесно перетворити пенні у двопенс, як каже прислів'я. Але мав він справи свого роду у Феєкраї, і там його радо вітали; бо зіронька ясно сяяла у нього на лобі і був він настільки в безпеці наскільки міг бути смертний у тій небезпеконосній країні. Менші Зла сторонилися зіроньки, а від Більших Зол був він захищений.
За то він був вдячний, бо скоро помудрішав і зрозумів що до див Феєкраю не можна підступитися без небезпеки, і що багатьом Злам не можна кидати виклик, не маючи на озброєнні сил настільки величних що жоден смертний не здолає ними послугуватися. Він залишився вченим і дослідником, не воїном; і хоча з часом він би міг зкувати зброю що в його власному світі могла би мати досить сили аби стати предметом великих оповідей і вартувала би королівської суми грошей, він знав що у Феєкраї вона мало би важила. Тож із-поміж багатьох речей які він зробив, тепер не пам'ятається щоби коли-небудь він зробив меча чи списа чи вістря стріли.
У Феєкраї спершу він головним чином тихо гуляв між дрібного люду і делікатних створінь у лісах і лугах ясних долин, і біля яскравих вод у яких ночами дивні зірки сяяли а при заході сонця віддзеркалювалися блискучі щити далеких гір. Деякі зі своїх коротших відвідин він проводив споглядаючи лише одне дерево чи одну квітку; але пізніше у довших мандрівках він побачив речі красиві і теж страшні які він не міг чітко пригадати ані теж переповісти друзям, хоча й знав що вони знаходилися глибоко в його серці. Але деякі речі він таки не забув і вони залишилися в нього в голові як дива та таємниці котрі він часто викликав у пам'яті.