Котигорошко

Страница 3 из 16

Шиян Анатолий

О л е н к а. Боюсь... Ходімо звідси. (Озирає братів, а ті, ображені поведінкою Їм-і-не-наїмся, суворо мовчать).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Не хочете? Тоді я сам! Я сам втікатиму. (Поривається бігти, а йому дорогу заступає звір. З жахом відступає назад).

К р у т и в у с (насмішкувато). Що, не пускає?

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Не... не... пускає... (Біжить в інший бік—те саме. Звертається потім до сестри Змія). Скажи, дівчино, чи є тут така стежка, якою б можна було вийти звідціль? Я тобі кільце ковбаси принесу або... шмат сала... або часнику ось дам.

1-а с е с т р а. Стежок нема. Вийти звідси неможливо.

Ї м – і – н е – н а ї м с я (з жахом). То що ж робити? Що? (Сідає, плаче). Ой ма-мо!

В е р н и д у б (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сідай отут і жди.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Що ти мене садовиш? Я не хочу сидіти... Не хочу із Змієм зустрічатись.

В е р н и г о р а (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-і-не-наїмся (злякано). Сиджу... (Сідає).

2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую, чую — дужче стугонить земля.

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (теж приклав вухо до каменя). І я чую.

О л е н к а (позираючи на братів). Може, втечемо? Крутивус (заспокоює її). Не бійся, сестричко. Ми тебе зобидить не дамо нікому.

Чути могутній посвист, тупіт копит. Падають з дерев окремі листочки.

2-а с е с т р а. Прибув наш брат.

За сценою чути голос Змія: "Чую, чую—людським духом пахне". Входить Змій.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Пропав... Кінець... Рятуйте! (Ховається під грибком).

З м і й. Оленка тут? Ого, та не сама, з братами! (До Верни-гори). Як тебе звати?

В е р н и г о р а. Вернигора. Можу гори розсувати. Змій. Чув про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Вернидуба). А тебе як звати?

В е р н и д у б. Вернидуб. Можу дерева з корінням вивертати.

З м і й. Чув і про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Крутивуса). А ти, мабуть, серед них найстарший? Твоє ім'я?

К р у т и в у с. Крутивус. Можу воду спинити, по сухому дну річки переходити... І річки, й озера.

З м і й. Не повірю, доки сам того дива не побачу. (До П'ю-і-не-нап'юся). А ти хто?

П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Я? (Хильнув з барильця і пішов на Змія, той аж відсахнувся з переляку). Я? Хочеш знати, хто я? Я — П'ю-і-не-нап'юся. (Наступає на Змія, той відступає).

У-ду-ду, у-ду-ду,

Сидів голуб на дубу,

Вигравав у трубу.

Труба точеная,

Позолоченая...

Змій (невдоволено). Відстань! (Стежить за Біжу-й-не-набіжуся, який весь час бігає навколо нього). А ти хто?

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я Біжу-й-не-набіжуся.

К р у т и в у с (хапає його за руку). Сідай!

Біжу-й-не-набіжуся сідає, але продовжує совати ногами.

З м і й (вмощується на грибок. Чує крик Їм-і-не-наїмся, витягає його за штани). А це що тут за молодець?

Ї м – і – н е – н а ї м с я (злякано). Я... той... Я брат Оленчин... Їм-і-не-наїмся... Ми в полі орали, а сніданку нема. Ми пішли... прийшли... шукали... Але я нічого... Я той... Я зараз... Де тут стежка? (Поривається йти).

З м і й. Ха-ха-ха! Стежку шукаєш? Хто потрапив у мої володіння, той назад не повертається.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я не хочу тут бути... Мені не подобається... Ми всі не хочемо. І я, і вони... Що ж, ти нас силувати будеш?

З м і й. Буду! (Пройшовся, оглянув усіх, питає). Чого прибули до мене?

В е р н и д у б. Закортіло, бач, на тебе подивитись, який ти є.

З м і й. Ну, дивіться. (Стає на камінь, освітлюється мінливим світлом прожекторів).

Музика.

К р у т и в у с. Сестра наша Оленка забрела сюди. Хочемо її взяти з собою.

З м і й. Оленку взяти? Ха-ха-ха! Оленки я не віддам!

В е р н и г о р а. А ми тебе й питати не будемо.

З м і й. Ха-ха-ха! І сестра ваша лишиться тут, і ви всі звідціля не вийдете.

В е р н и г о р а. Вийдемо!

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Вийдемо.

В е р н и д у б. Ія кажу — вийдемо! Ну, Змію, глянули на тебе, який ти є, і досить. Нам часу нема. Нас робота в полі жде. То говори зразу: будемо битись чи будемо миритись?

З м і й. Будемо битись!

В е р н и г о р а. Будемо битись.

В е р н и д у б. Ну, так будемо битись!

О л е н к а. Я боюсь, я боюсь... (Тулиться до Крутивуса).

З м і й. Хто першим на бій зі мною стане?

В е р н и д у б. А хоч би й я!

Починають битися.

Б р а т и. Не піддавайся, брате, не піддавайся!

Змій перемагає.

З м і й. Хто ще зі мною силою помірятися хоче? Вернигора. А хоч би й я!

Починають битися. Змій перемагає.

Він свистить. З'являються різні птахи та звірі.

З м і й. Посадовити всіх їх до темниці!

П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Цікаво, дуже цікаво. (П'є з кухлика).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я не хочу... Мені там зовсім не подобається... Я не люблю темниць... Пустіть додому.

В с і. Не маєш права! Ще будемо битись!

Змій (до звірів та птахів). Чому ви стоїте? Хіба не чули мого наказу?.. До темниці!

Звірі й птахи починають бити крилами, гарчати по-звірячому, сичати по-гадю-чому.

Заганяють в льох усіх. Оленку вихоплюють Зміївни.

О л е н к а. І я з ними... Нащо мене лишаєте одну?.. Братики! (Кидається до них, але її піймали Зміївни, не пускають). Мамо! Мамочко!.. Мамо! (Плаче).

З м і й (кричить). Я сліз не люблю.

Оленка затихає.

1-а с е с т р а. Пора вже тобі, брате, пообідати. Є для тебе і варене і печене.

Захвилювалося море.

2-а с е с т р а. Зашуміло море. По морському дну йде наш брат Водяник-смертоносець.

Музика. З моря виходить В о д я н и к – с м е р т о н о с е ц ь.

В с і. Заждались тебе, брате.

В о д я н и к. Я бурі здіймав, розбивав кораблі, заманював рибалок у відкрите море. Здрастуй, брате! Здрастуйте, сестри! (Помітив Оленку). Яке дівчатко гарне.

2-а с е с т р а. Недобрий ти. Забуваєш, що в тебе є родичі на світі.

В о д я н и к (ще раз глянув на Оленку). А дівча мені подобається. Як тебе звати?

О л е н к а. Оленка. (Плаче).

З м і й. Хіба забула, що я сліз не люблю? Водяник. Я теж сліз не люблю!

1-а сестра бере чашу.

2-а сестра (взявши Оленку за руку). Не бійся, дурненька, ми тебе в сад поведемо, а в тім саду що хочеш є — і вишні, і сливи, і райські яблука... Ходім!

О л е н к а (пручаючись). Боюсь... Боюсь!

Оленку виводять силоміць.

З м і й. Я почастую тебе сьогодні напоєм незвичайним, бо ти в мене гість дорогий.