[3] Голіцин Василь Васильевич (1643-1714) — князь, начальник Посольського приказу при царівні Софії Олексіївні, котра правила під час малолітства царів Петра та Івана Олексієвичів. Головнокомандуючий російським військом у кримських походах 1687-1689 років. Після падіння Софії за співробітництво з нею був відправленнй на заслання.
[4] Самар — старовинне козацьке місто з монастирем для літніх запорожців. Нині Новомосковськ.
[5] Кодацька фортеця — заснована шляхетською Польщею в 1635 році на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу з метою перешкоджати втечам селян на Січ та повністю ізолювати Запорожжя від України. В серпні того ж самого року була зруйнована козацьким загоном I. Сулими. Відбудована в 1639 році, знову взята приступом в 1648 році. Стала осередком невеликої козацької залоги, згодом Кодацька паланка, з якої постало село Старі Кайдаки, яке пізніше розчинилося у нинішньому Дніпропетровську.
[6] Скальковський Аполлон Олександрович (1808-1899) — український історик. Народився в місті Житомирі в родині дрібнопомісного дворянина. В 1827 році закінчив юридичний факультет Московського університету. З 1848 року працював Головою статистичного комітету Новоросійського краю. Один із засновників Одеського товариства історії і старожитностей. У своїх історичних працях зібрав величезний матеріал з історії Запорозької Січі. Одначе до історії козацтва та гайдамацького руху підходив з російських шовіністичних позицій, за що одержав відсіч Шевченка у вірші "Холодний яр".
[7] Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, академік АН УРСР (з 1929). Народився в с. Соснівці Харківського повіту Харківської губернії в родині диякона. В 1881 році після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету був залишений тут для наукової роботи. Звільнений у 1886 році у зв'язку з політичною неблагонадійністю. Працював у Петербурзі в гімназії, а після чергового звільнення — в Ташкенті. З 1902 року — завідувач історико-краєзнавчого музею в Катеринославі. Зібрав понад 60000 експонатів з історії Запорожжя. Написав історичні праці "Історія запорозьких козаків" (Т. 1.3, СПБ, 1892-1897), "Вольності запорозьких козаків" (СПБ, 1898), дослідження з фольклору та ряд романів і повістей. За радянської влади очолював кафедру українознавства Дніпропетровського Інституту народної освіти.
[8] Булавін Кіндрат Панасович (бл. 1660-1708) — донський козачий сотник. Очолнв козацько-селянське повстання 1707-1708 років, котре охопило весь південь Росії та частину України. Оточений ворогами, чинив опір до останньої можливості і, не бажаючи потрапити в полон, застрелився.
[9] Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы. Стор. 511.
[10] Грушевський М. Історія України. Стор. 416.
[11] Галаган Ігнат Іванович (помер у 1748 р.) — чигиринський (1709-1713) і прилуцький полковник. Походив з козацької старшини. Брав участь у Північній війні 1700-1721 років. Допомагав у 1709 році царському війську руйнувати Запорозьку Січ. Дістав від Петра I значні маєтності. Жорстоко знущався над селянами. Т. Шевченко назвав його "прилуцьким полковником поганим".
[12] Та могила й надгробок кошового Сірка, що стоять зараз у слободі Капулівці Катеринославського повіту, на тому місці, де було січове кладовище, упорядковане вже після 1711 року, коли по Прутській умові всі запорожські землі знову були повернені запорожцям (Прим. автора)
[13] Грушевський М. Історія України. Стор. 425-426.