Коштовності

Страница 2 из 3

Ги де Мопассан

— Це кольє, пане, коштує від дванадцяти до п'ятнадцяти тисяч франків; але я куплю його тільки в тому разі, коли ви точно вкажете, яким чином воно вам дісталося.

Удівець витріщив очі та так і скам'янів на місці з роззявленим ротом, нічого не розуміючи. Нарешті він пробурмотів:

— Що ви кажете?.. Ви певні?..

Ювелір по-своєму зрозумів його здивування і сухо відповів:

— Зверніться ще куди-небудь, може, в іншому місці вам дадуть дорожче. По-моєму, воно коштує, щонайбільше, п'ятнадцять тисяч. Коли не знайдете нічого вигіднішого, приходьте до мене.

Приголомшений пан Лантен забрав своє кольє і поспішив вийти, підкоряючись невиразному бажанню обдумати все на самоті.

Але на вулиці він не зміг стриматись від сміху: "Ох, і бовдур! Спіймати б його на слові! От так ювелір: не може відрізнити підробку від справжнього!"

І він пішов у другий магазин, на розі вулиці Миру. Як тільки ювелір побачив коштовність, він вигукнув:

— А, я чудово знаю це кольє, воно у мене куплене.

Надзвичайно схвильований, пан Лантен спитав:

— Яка йому ціна?

— Я продав його за двадцять п'ять тисяч. Можу вам дати за нього вісімнадцять, але за законом належить, щоб ви спочатку вказали, як воно стало вашою власністю.

Пан Лантен навіть сів, у нього ноги підломилися від здивовання.

— Так... але... все-таки огляньте його уважніше, пане, я завжди був певен, що кольє... фальшиве.

— Будьте ласкаві назвати ваше прізвище, — сказав ювелір.

— Прошу. Моє прізвище Лантен, я служу в міністерстві внутрішніх справ, живу на вулиці Мучеників, дім шістнадцять.

Ювелір розгорнув книги, відшукав у них щось і сказав:

— Це кольє, справді, було послано пані Лантен, вулиця Мучеників, дім шістнадцять, двадцятого липня тисяча вісімсот сімдесят шостого року.

Обидва подивились пильно у вічі один одному — чиновник — не тямлячи себе від здивування, ювелір — підозріваючи в ньому злодія.

Ювелір продовжував:

— Ви можете лишити мені кольє на одну добу? Я видам вам розписку.

— Так, звичайно, — промимрив пан Лантен і вийшов, засунувши в кишеню згорнену квитанцію.

Він перетнув вулицю, попрямував в один бік, помітив, що помилився дорогою, повернув до Тюїльрі, перейшов Сену, зрозумів, що знову йде не туди, і повернувся до Єчісейських полів, йдучи без будь-якої певної думки. Він силкувався обдумати, зрозуміти, в чому тут справа, його дружина не мала можливості придбати таку. дорогу річ. Безумовно, ні. Тоді, значить, це подарунок! Подарунок! Від кого? За що?

Він зупинився посеред вулиці, мов укопаний. Жахлива підозра ворухнулась у ньому: "Невже вона?.."

Значить, і решта коштовностей теж подарунки! Йому здалось, що земля хитається, що дерево, яке стояло перед ним, падає; він простяг руку і впав непритомний.

Він прийшов до пам'яті в аптеці, куди його занесли перехожі. Його провели додому, і він замкнувся у себе.

До самої ночі він нестримно ридав, кусаючи хусточку, щоб не кричати. Потім, знесилений втомою і горем, ліг і заснув важким сном.

Сонце розбудило його, він повільно встав, треба було йти в міністерство. Але після пережитого потрясіння працювати було важко. Він вирішив, що не піде на службу, і послав своєму начальникові записку. Потім згадав, що йому треба побувати в ювеліра, і почервонів від сорому. Він довго вагався. Проте не міг же він залишити кольє в магазині; він одягся і вийшов.

Погода була чудова, синє небо розстелилось над усміхненим містом. Люди, засунувши руки в кишені, прогулювались по вулицях.

Дивлячись на них, Лантен думав: "Які щасливі багаті люди! З грішми можна розвіяти навіть журбу; їдь собі, куди хочеш, подорожуй, розважайся! Ах, коли б я був багатим!"

Він раптом відчув голод, бо нічого не їв з учорашнього дня. Але в кишені у нього було порожньо, і він знову згадав про кольє. Вісімнадцять тисяч! Вісімнадцять тисяч! Чимала сума!

Він попрямував до вулиці Миру і почав ходити туди й сюди тротуаром, напроти магазина. Вісімнадцять тисяч франків! Двадцять разів він поривався зайти, і щоразу сором спиняв його.

Але йому страшенно хотілось їсти, а в нього не було жодного су. Раптом він наважився, і щоб не дати собі часу передумати, перебіг вулицю і швидко увійшов у магазин.

Побачивши його, хазяїн заметушився, ввічливо посміхаючись, подав стілець. Підійшли й прикажчики і, ховаючи посмішки, скоса весело поглядали на Лантена.

— Я зібрав відомості, пане, — сказав ювелір, — і якщо ви не змінили наміру, я можу заплатити запропоновану мною суму.

— Так, будь ласка, — пробурмотів чиновник. Ювелір витяг із скриньки вісімнадцять великих асигнацій, перелічив їх і вручив Лантену. Той підписався на квитанції і тремтячою рукою засунув гроші в кишеню.

Потім, збираючись уже виходити, він обернувся до ювеліра, який усе ще посміхався, і сказав, опустивши очі:

— У мене... лишились; ще коштовності... теж у спадщину... Може, ви і їх купите?

— Звичайно, пане, — кланяючись, відповів ювелір. Один прикажчик утік, щоб не зареготати, другий почав голосно сякатися.

Лантен, весь червоний, спокійно і поважно заявив:

— Зараз я їх привезу.

Він найняв фіакр і поїхав за коштовностями. Через годину він повернувся, так і не поснідавши. Вони почали перебирати коштовності, оцінюючи кожну зокрема. Майже всі були придбані в цьому магазині.

Тепер Лантен сперечався про ціни, гнівався, вимагав, щоб йому показали торгові книги, і в міру зростання суми все більше підвищував голос.

Сережки з великими діамантами були оцінені в двадцять п'ять тисяч франків, браслети — в тридцять п'ять, брошки, персні й медальйони — в шістнадцять тисяч; убір з сапфірів та ізумрудів — у чотирнадцять тисяч, солітер на золотому ланцюжку у вигляді кольє — в сорок тисяч; все разом коштувало сто дев'яносто шість тисяч франків.

— Видно, особа, якій це належало, вкладала всі свої заощадження в коштовності, — добродушно підсміювався ювелір.

— Такий спосіб вміщення грошей нітрохи не гірший від усякого іншого, — поважно відповів Лантен.

Домовившись з ювеліром, що остаточна експертиза призначається на наступний день, він пішов.

На вулиці він побачив Вандомську колону, і йому захотів лось вилізти на неї, як на призову вишку. Він відчував у собі таку легкість, що здатний був зіграти в чехарду з статуєю Імператора, яка маячила високо на небі.