У письмовому столі, одначе, лежала ще п'ятиактна трагедія "Герцогиня Падуанська". Дія відбувалася в обрамленні чудової ренесансної архітектури, владарі, рицарі, придворні могли виступати в сліпучо-розкішних шатах, драма була в смаках єлизаветинських: криваві історії з іскорками гумору, гладенький вірш, трохи соковитої прози в розмовах громадян, одначе все в цілому підтверджувало сумну істину, що немає сенсу змагатися з Шекс-піром, навіть після досвіду трьох сторіч. Для головної ролі Оскар намітив чарівну Мері Андерсон. Послав їй копію рукопису з люб'язним листом. Минуло кілька тижнів, Оскарові урвався терпець, і він послав телеграму. Надвечір, коли Оскар з Шерардом обідали, надійшла відповідь. Оскар повільно розгорнув блакитний аркушик, одним поглядом охопив півтора десятка слів ввічливої відмови, відірвав краєчок телеграми, зібгав його в кульку і засунув у рот, ніби бажаючи відчути невдачу на смак. Але тривало це не більше хвилини, і він, дмухнувши, вистрелив паперовою кулькою: — Нудота, Роберте.
Коли він припалював цигарку, над жовтим пломінчиком сірника з'явилося щось таке, що надовго прикувало його погляд, аж вогонь обпік пальці. Очевидно, то була лише хмарка голубуватого диму, який, одначе, в ту мить раптової, дивовижної тиші, що сповнила його, перетворився раптом на блідий овал такого знайомого, найдорожчого обличчя. Він бачив, як вона з'явилась у вікні і як проходить під цим вікном довгою вулицею. Здавалося, не стане сил відвести погляд від бронзового молотка, що висів на дверях дому. Материн образ завжди отак спливав і щезав у Оскаровій голові, скоряючись таємному рухові хвиль його життя.
Наступного дня він виїхав з Парижа. Увечері того ж дня він уже був на Парк-стріт, де мати жила разом зі старшим сином. Як і колись, влаштовувалися пообідні раути при опущених шторах і щораз темніших лампових абажурах. Леді Уайлд у старосвітському криноліні, обважніла, із шаром косметики на обличчі, але з палким поглядом завжди молодих очей і глибоким піднесеним контральто панувала в товаристві дам і чоловіків, в атмосфері, напоєній запахом міцного чаю, тютюнового диму й ідеалізму. Світле, широке Оскарове обличчя з'являлося серед цього захопленого хору на зразок променистої ранкової зорі.
В ідолопоклонстві матері завжди можна почерпнути чимало бадьорості, але найкращим притулком від невдач було власне невичерпне честолюбство. До Лондона він повернувся з твердішою, ніж будь-коли, рішучістю надбати славу й багатство. Оселився Оскар в аристократичному кварталі Гро-венор-сквер, де найняв дві кімнати на четвертому поверсі на Чарлз-стріт, у старому будинку по сусідству з Кобург-отелем. Кімнати були гарно обставлені, на стінах дубові панелі, старовинні гравюри в чорних рамах. Оскар дбав про те, щоб його бачили в екіпажі, в найдорожчих ресторанах, з дорогою цигаркою в роті, за пляшкою шампанського. Одежу замовляв на Бонд-стріт, капелюхи й рукавички купував на Пікаділлі, квіти — в Берлінгтонських аркадах. За все це нерідко доводилося розплачуватися тижнем посту, тоді він уночі збирав з попільниць недопалки кількох десятків "Парашо", викурених за день, заставляв годинник, брелоки, тростинки, навіть золоту медаль — премію Берклі.
Але ніщо не могло затьмарити його безтурботності, безтурботності людини, яка вірить у свою зорю. Один з американських видавців дає йому п'ять тисяч доларів за роман у 100 тисяч слів, і Оскар відповідає: "Мені важко задовольнити Ваше бажання з тієї простої причини, що в англійській мові немає 100 тисяч слів". Якась газета посилає йому анкету з проханням зазначити десять найкращих книжок. Оскар на це: "Не можу їх назвати, бо поки що сам не написав стільки". Веселощі, піднесеність, лестощі відкривали йому кілька разів на тиждень двері багатих домів, де, всупереч англійським звичаям, йому надавалася цілковита свобода мовлення. "Наполегливо працюю над своїми лінощами,— писав він Шерардові,— пізні вечері чергуються в мене з голодними ранками. Треба, одначе, засліплювати світ, і моя Неронова зачіска всіх засліпила. Ніхто мене не впізнає, всі дивуються, який у мене молодий вигляд, і це так приємно". Здавалося, він буде одним з тих блискучих літературних ледарів, які відходять, не написавши жодної книжки, лишивши тільки трохи афоризмів, анекдотів та щось на зразок легенди, яка пригасає разом з їхнім поколінням.
Оскар знову вирушив у подорож з лекціями по провінції. Це були ті ж бесіди про "англійське відродження" і "мисґецтво опоряджування житла", трохи підсвіжені оповіддю про американські пригоди. Яскраві, галасливі афіші приваблювали щораз менше слухачів. Імпресаріо ладен був підвищити гонорар, аби лиш Оскар знову надягнув короткі штани й оксамитовий берет. Але в нього вистачило самоповаги, щоб цього не зробити, а замість грошей він привіз дружину.
Констанція Лойд, донька дублінського адвоката, була типовою англійською гарненькою дівчиною з каштановим волоссям і фіалковими очима. Скромна, несмілива, поважна, вона, сирота, зустріла Оскара захоплено, як казкового принца, і закохалась в нього нестямно. Уайлд, який за кілька місяців до цього збирався балотуватись до парламенту, перебував у тому періоді життя, коли настає певна втома, перенасичення, невдоволення собою,— словом, години відпливу, і коли здебільшого діються речі непоправні. А втім, він не сумнівався, що зустрів омріяну жінку. Все сталося досить швидко, без затяжних заручин, і, тільки-но повернувшись до Лондона, треба було вже думати про весільне вбрання.
29 травня 1884 року в соборі святого Якова, посеред великого скупчення людей, з'явилися спершу дві молодші дружки, вродливі дівчатка, немов з картини Рейнольдса, в шовкових сукенках кольору стиглого аґрусу, підперезані блідо-жовтими шарфами, у великих червоних капелюхах з жовтими й червоними пір'їнами; за ними йшли чотири старші, в пурпурових шовках і ясно-голубому мусліні. У всіх було бурштинове намисто, приколоті на грудях жовті троянди і лілеї в руках. Оскар статечно й урочисто вів дружину в туго зашнурованому корсеті, в атласній сукні кольору примул, оздобленій миртовими галузками, з високим коміром "медічі". Фата була з індійського газу шафранного кольору, букет наполовину зелений, наполовину білий.