Король Матіуш на безлюдному острові

Страница 19 из 47

Януш Корчак

— Хай живе Матіуш Великий!

Королі напилися й полізли до Матіуша цілуватися, просячи називати їх на ім'я. У Матіуша від вина запаморочилася голова, але йому було дуже весело, він співав і танцював разом з усіма.

— От бачиш, любий Матіуше, як добре жити з нами в дружбі. Відпочинеш на безлюдному острові, повернешся до себе в столицю і заживеш, як усі королі, — весело й безтурботно. Ти думаєш, чому королі раніше воювали? Та тому, що нудно було в замках за високими стінами сидіти. А тепер у нас і без війни розваг вистачає. Вип'ємо за вічну дружбу!

Випили.

— За реформи!

Знову випили.

— За рівноправ'я дітей!

Ще раз випили.

Серед тих, хто бенкетував, не було лорда Пакса і двох королів: Молодого і Сумного. Вони залишилися в залі засідань писати протокол. Королі дуже сварилися між собою і ніяк не могли дійти згоди: один хоче одне, інший — інше. Побачили, що так діла не буде, і кожен написав свій протокол. Нехай Матіуш сам вибере, який йому більше сподобається.

Сказано — зроблено. Сіли в човен і попливли на корабель. А там дим коромислом. Ні про які переговори мови бути не може.

Королі обступили прибулих і давай їх обнімати, цілувати, дякувати за працю. Тягнуть до столу, пригощають. То сміються, то плачуть, пригадавши, як їх ледве не з'їли дикуни. Потім стали докоряти Сумному королеві, що він ніс задирає і не хоче водити з ними компанію. Одним словом, щонайповніша нерозбериха!

П'яні монархи вирвали в Молодого короля папір і підписали. Потім підписали і протокол Сумного короля. Той хороший, кажуть, а цей ще кращий.

— Чи варто сваритися через дурниці? Якщо королі не помиляться, міністрам нічого буде виправляти, розплутувати й упорядковувати.

Ура! Хай живе протокол! Хай живе Залізний Старий — лорд Пакс! Хай живе Сумний король! Хай живе Молодий король! За дружбу і любов! Хай живе Матіуш Реформатор!

XIV

епер розповідь піде зовсім про інше. Звідтоді, як Матіуш висадився на безлюдному острові, усе змінилося. Раніше було так, а тепер — інакше. І сам Матіуш став іншим. Йому здається, ніби це все йому сниться або, навпаки, прокинувся, і все, що було раніше, йому приснилося. Дивно через те, що все раптом стало іншим.

Королі, придворні інтриги, діти, негри — усе відступило на другий план. Немов не він, а хтось інший вів війни, вигравав і програвав битви, тужив в ув'язненні, здійснював втечі, поневірявся, переодягнутий, по країні, ховався. Хтось, про кого Матіуш чув або з ким був навіть знайомий. Тільки дуже давно.

Сидить він на березі моря й кидає у воду камінчики. А вода синя-синя! Довкола тиша і краса така, що очей не відірвеш! На душі в Матіуша добре і спокійно. Жодних турбот, клопоту, засмучень.

"Може, і справді все це мені наснилося? — думає Матіуш. — Ні, це було наяву, тільки давним-давно".

І зовсім не давним-давно, а недавно. Просто Матіуш з того часу дуже змінився. Дивно, як це він не знав, що можна бути іншою людиною. Але хто ж він насправді? Гордий, непохитний король-реформатор чи тихий і задумливий добровільний вигнанець-філософ?

Так, Матіуш став філософом, тобто людиною, яка роздумує про все, що бачить. Сидить цілий день і думає. Але це зовсім не означає, ніби філософи — нероби. Мислення — теж праця, і дуже важка. Між звичайною людиною і філософом велика різниця. Для звичайної людини жаба — просто жаба, а філософ побачить жабу й думає: "Навіщо вона існує в природі?"

Замість того, щоб розсердитися й облаяти свого кривдника, ж це робить звичайна людина, філософ роздумує, чому одна людина задира і злюка, а інша — ні?

Звичайна людина побачить щось гарне в іншого і заздрить, сушить собі голову: "Як би мені теж отримати таку штуку?" А філософ вдається до роздумів: "Як зробити, щоб усе було у всіх людей?"

Ось такою людиною і став Матіуш.

Сидить він на березі і кидає у воду камінчики. Складається враження, що він нероба! Але це не так, в голові в нього йде напружена робота, народжується тисяча питань.

"Що відбувається в мозку, коли людина думає? Чому людина спить? І чому засинаєш завжди непомітно? І взагалі, що таке сон? Чому ми ростемо, старіємо, вмираємо?

Дерево теж росте, стає трухлявим, хворіє. А сказати, що йому болить, бідне дерево не може. Чому?

А море живе? Якщо прислухатися, воно зітхає, як велетень, а в негоду стогне і виє. І все-таки воно неживе. Зате в морі водяться риби. І знову загадка: чому людина не може жити у воді, а риба — на суші?

До того, як винайшли аероплан, літали лише птахи. Дивно: муха вміла літати, а людина — ні. Виходить, муха розумніша за нас? Чому муха повзає по стелі, по стінах, по склу, а якби спробувала людина, то впала б і розбилася?

Цікаво, чи є у птахів свої пташині слова? Коли канарка співає, розуміють її інші канарки чи ні?"

У голові Матіуша — тисяча запитань, і на все треба відповісти самому, бо немає в нього ні книг, ні товаришів, ні вчителів. Виходить, ніби він учень і вчитель водночас. І це йому подобається. Раніше він про все запитував іноземця-гувернера чи капітана, але ті ніколи не могли пояснити йому так зрозуміло, як він пояснює собі сам.

І взагалі в Матіуша таке відчуття, ніби він не сам. Людина на самоті нудьгує, а Матіушу не нудно. Він міркує сам із собою, і йому здається, що в нього багато співрозмовників. Чому це?

"Напевно, у голові в нас багато-багато малюсіньких чоловічків, і кожен щось знає, говорить своє. Інколи вони сперечаються, сваряться, потім миряться і дають один одному поради. Чому, наприклад, у пам'яті спливає раптово те, про що ти давно забув? Напевно, малятко, якому доручили цю справу, заснуло, а прокинувшись, нагадало тобі те, про що забулося. Таємничі істоти, ці думки-малятка! А може, це не живі істоти, а маленькі механізми, пружинки або щось на зразок фонографа? Ні, прилади й механізми робляться із заліза на фабриках, вони самі не вміють говорити.

У крові теж є крихітні істоти — червоні й білі кров'яні тільця, які можна побачити лише під мікроскопом. І у воді є мікроби, їх теж неозброєним оком не побачиш. Напевно, вчені не винайшли ще такого збільшувального скла, через яке вдається побачити думку-малятко.

А може, і в серці вони живуть. Збереться багато сумних чоловічків, і на серці стає важко. А розвеселяться, розіграються пустуни — на серці легко й радісно.