Неспокійні люди, — писав далі Матіуш, — бувають добрі й злі. Якщо на світі буде багато неспокійних і добрих, це добре. А якщо багато неспокійних і злих, це погано.
А якби на світі були лише спокійні люди, що тоді? Матіуш слинив олівець. На колінах у нього лежить розкритий зошит, але як на це відповісти, він не знає. А довкола навпочіпки сидять його друзі тубільці й не зводять із нього очей, немов розуміють: він зайнятий важливою справою.
Матіуш любить їх і жаліє.
XXII
им закінчилися переговори на Куфайці, Бум-Друм не знав. Але до нього дійшли чутки, що Матіуша заслали на безлюдний острів. Йому було невтямки, що Матіуш поїхав туди добровільно. І він страшенно розсердився на білих королів за зраду. Яке свинство! Прикинулися, ніби не сердяться, а самі потай викликали кораблі! Ну гаразд, негри завинили, але Матіуш при чому? Він урятував їм життя, а вони от як йому віддячили!
І Бум-Друм оголосив війну всім білим королям. Об'єдналися племена з півночі й півдня, із заходу та сходу й пішли війною на білих задля порятунку Матіуша.
У диких племен немає ні книжок, ні газет. Новини передаються з вуст у вуста, кожен додасть щось від себе, і так народжується легенда.
Цього разу вигадали от що: білі викрали з неба блискавку, тому вони такі сильні. А Матіуш вирішив віддати блискавку неграм. Білі королі довідалися про це, злякалися й ув'язнили Матіуша. Але вбити його не можуть: він могутніший за них. І ніби-то Матіуш обіцяв неграм у винагороду за звільнення — владу над блискавкою. І тоді негри стануть дужі-дужі, сильніші за білих. Хтось говорив, війна буде страшною, хтось — не дуже.
Інша легенда свідчила: негри одного разу перемогли білих королів, і ті лежали зв'язаними по п'ять чоловік. Усе було б добре, якби не лиходій із племені Тха-Гро, який з'їв королеву Кампанеллу. Матіуш страшенно розсердився, закликав блискавку й допоміг білим королям розправитися з неграми. І тепер, щоб спокутувати свою провину, вони повинні звільнити Матіуша.
З краю в край мчать гінці. Мчать через ліси, річки, пустелі й гори. З краю в край летить бойовий клич:
— Брати, до зброї! Піднімайтеся проти білих!
У селищах лишилися жінки, діти та немічні люди похилого віку. Чоловіки пішли на війну.
Білі королі дізналися про війну раніше, ніж усі негри. Спочатку вони здрейфили, але, подумавши, дійшли висновку, що це навіть на краще: принаймні раз і назавжди поквитаються з чорношкірими. І білі королі домовилися між собою, хто скільки дасть солдатів і кораблів. Хто сильніший, виставив п'ятнадцять тисяч, а хто слабший — по п'ять чи по десять.
Кораблі підпливли до Африки, солдати вирили окопи й чекають. А треба сказати, що біле військо складалося з найзапекліших негідників, п'яниць і злодіїв. "Програємо війну, теж не біда, позбудемося нероб і хуліганів. А неграм до Європи все одно без кораблів не дістатися", — міркували білі королі.
І закипів страшний, кровопролитний бій. Перед битвою обманщики-жерці оголосили: у кого потрапить куля, той не помре, а просто впаде на землю й наступного дня прокинеться силачем та велетнем і одним пальцем здолає білих. Ніби це сам Матіуш сказав.
Бідні негри повірили. І що тут почалося, неможливо передати. Поранених не було. Усі прагнули бути скоріше вбитими. У регулярній армії солдатам забороняється безцільно ризикувати життям. Немає наказу йти в атаку — лягай на землю або ховайся в окопи. А негри лізли прямо під кулі.
Білі бачать, що негри не чинять опору, і йдуть в атаку. Одних лише вождів загинуло в цьому бою близько п'ятдесяти, і серед них Бум-Друм.
Але цим справа не скінчилася. Услід за чоловіками пішли воювати жінки. І знову закипів бій. Ця битва увійшла в історію під назвою "Битви чорних жінок".
Білі королі злякалися: отак усіх негрів можна винищити, а без них важко доведеться. Де тоді взяти какао, фініки, інжир, більярдні кулі зі слонової кістки, калоші, страусине пір'я, касторку?.. Не буде кориці, ванілі, папуг, красивих мушель, гребінців із мушель. Білі мають від негрів велику вигоду. Касторка, правда, дуже несмачна, зате приємно грати в більярд, і капелюхи зі страусиним пір'ям люблять носити модниці, і пироги з ваніллю набагато смачніші. І от білі королі вирішили прикинутися благородними лицарями: ви, мовляв, з'їли Кампанеллу, а ми ваших пані ображати не станемо.
І тоді сталося найстрашніше: Клу-Клу повела в бій дітей. Так, це було жахливо! Половина дітей, не дійшовши до моря, загинула в дорозі.
Бідний Матіуш! У нього серце ледве не розірвалося від горя, коли він побачив голодних, хворих, нещасних дітей, які втратили усіляку надію на порятунок.
Але звідки ж там узявся Матіуш?
А от послухайте. Ще перед битвою жінок Клу-Клу отримала від нього поштовий горіх і негайно послала чотирьох гінців, наказавши їм викрасти Матіуша з безлюдного острова. Поштовий щур привів їх прямо до Матіуша. Двох гінців по дорозі з'їли акули, але двоє щасливо дісталися до острова. За п'ять миль від нього вони залишили човни й дісталися до берега уплав. Причому пливли вони під водою, дихаючи через тростинки. Клу-Клу побоювалася, як би їх не помітила варта. Адже вона думала, що Матіуш в'язень.
Бідний Матіуш! Як йому не хотілося залишати тихий притулок і розлучатися з гостинними тубільцями! Та нічого не вдієш, сталася біда: через нього, в ім'я нього й заради нього гинуть люди. І Клу-Клу кличе його на допомогу. Бум-Друму вже не допоможеш: він убитий, але потрібно врятувати Клу-Клу й чорношкірих друзів.
Два тижні пішло на приготування до втечі. Довелося зіпсувати маяк, щоб було зовсім темно, зробити весла й заховати на березі моря. Коли все було готове, вони вирушили в дорогу.
Тубільці дуже засмутилися, але Матіуш подарував їм бляшану коробочку, кухоль, чотири картинки, перстень, пряжку від пояса і збільшувальне скло. "Стільки скарбів задарма?!" — дивувалися вони.
Ніч видалася темна.
— Як вам удалося зіпсувати маяк? — запитав Матіуш.
— Дуже просто. Акул біля острова немає. Ми підпливли до берега, виставили з води тростини і прочекали так години зо дві. Коли доглядач маяка пішов із дітьми ловити рибу, ми перерізали дроти там, де ти казав. А на столі залишили листа.